В ніч з 14 на 15 квітня 2022 року прикордонники отримали бойовий наказ прориватися на останній рубіж оборони – завод «Азовсталь». Під час мінометного обстрілу Роман втратив руку. На заводі перебував протягом місяця та вийшов по команді у складі Маріупольського гарнізону 17 травня 2022 року, потрапив в Оленівку. Додому він повернувся за обміном 29 червня. Після численних операцій наприкінці 2022 року повернувся на службу.
У спеціальному інтерв’ю Роман Мещеряков розповів про своє відновлення після поранення, участь у відборах на Invictus Games та важливість реабілітації учасників бойових дій через спорт.
«Навіть не уявляю свого життя без спорту»
— Поділіться, що мотивувало вас почати займатися спортом після поранення?
До отримання поранення я ніколи не займався спортом. Після того, як втратив руку, великої мотивації на тренування, чесно кажучи, не було. Товариш просто привів мене та сказав: «Давай разом займатись». Я погодився. Ми були якраз на реабілітації, де почали ходити в зал з тренажерами.
Тоді ми подали заявку на Invictus Games та почали готуватись до змагань. Мені сподобалось відчуття, що коли ти займаєшся спортом, то відволікаєшся від усіх думок та ні про що не думаєш. Зараз я продовжую ходити в зал, брати участь у різноманітних змаганнях. Навіть не уявляю свого життя без спорту.
— Через скільки часу після реабілітації ви вже почали тренуватись?
Травму я отримав у квітні, а тренуватися почав десь у грудні. Виходить, що минуло більше, ніж пів року. З моїм побратимом Сергієм Дубовим разом звільнялись з полону та потім вдвох починали тренуватись.
Три роки поспіль ви брали участь у відборі спортсменів для Invictus Games (Ігри Нескорених) – у веслуванні, стрільбі з лука, велоспорті. Поділіться, як ви обрали для себе дисципліни?
Обрав ті дисципліни, де можу бути конкурентоспроможним. Оскільки раніше спортом взагалі не займався, то тут вирішив спробувати те, в чому хоча б щось можу показати, а не просто так приїхати. Поки у мене акцент на цих видах спорту, далі буду дивитись, чи пробувати себе ще в чомусь.
«Я туди приїжджаю ніби додому, до родичів, де всі радіють одне за одного та відчувається шалена підтримка»
— Розкажіть, як відбувався сам відбір? Яка атмосфера панувала та чи відчувалась тоді конкуренція?
Команду на Ігри Нескорених обирають багато представників, зокрема Міністерство у справах ветеранів та Міністерство молоді та спорту. Для деяких ветеранів участь у цих змаганнях – реабілітація. Щороку відбір на Ігри Нескорених вдосконалюється – організатори намагаються усунути мінуси, які були попереднього разу, прагнуть все зробити кращим. Види спорту постійно однакові – їх всього 9 та всі вони адаптивні. Коли вперше приїхав на відбір, побачив, що навкруги такі самі люди, як і я – з травмами, пораненнями. Усі вони займаються спортом, не опустили руки – це для мене величезний приклад та мотивація.
В атмосфері на відборі взагалі немає якоїсь ворожості чи жорсткої конкуренції. Звісно, що хочеться обійти суперника, але якщо у когось результат краще за твій, то ти тільки радієш за нього. Я туди приїжджаю ніби додому до родичів, де всі радіють одне за одного та відчувається шалена підтримка. Якщо якісь досягнення – то одразу вітають, кричать: «Молодець!». Величезна подяка організаторам за ці змагання, бо для нас, ветеранів з пораненнями, – це дуже потрібно. Такі змагання треба проводити.
«Завдяки спорту намагаємось говорити про те, що болить»
— Яку роль зараз відіграє спорт у вашому житті?
Зараз я тренуюсь раз на 1-2 дні. Займаючись спортом, я відволікаюсь. Коли у мене щось нагнітає чи допікає – йду в спортзал, беру залізо в руки, тягну його, наскільки вистачає духу, і стає легше.
Окрім цього, коли ми беремо участь у якихось змаганнях, то завжди своєю присутністю нагадуємо людям про полонених, щоб не забували тих, хто ще чекає на допомогу. Тому завдяки спорту намагаємось говорити про те, що болить.
Своїм прикладом хочу надихати хлопців і дівчат з травмами. Пам’ятаю, як свого часу після поранення поїхав до центру протезування, де надихнувся хлопцями на протезах. Тому я теж хотів би приносити якусь користь іншим.
— У жовтні цього року ви взяли участь в міжнародних спортивних змаганнях Strong Spirit's Games у Мадриді. Розкажіть, як готувались до цих змагань та яка атмосфера тоді панувала?
Дізнався про Strong Spirit's Games від свого товариша Сергія Дубова. Готувались ми у спортзалі. Самі змагання пройшли виключно на позитиві. Атмосфера була максимально дружня. Таке відчуття, що у нас взагалі не було конкурентів. Усі були раді досягненням інших. Якщо хтось показував кращі результати, то ми раділи за своїх побратимів.
«Це перемога над собою»
— Розкажіть про особисті результати та досягнення на Strong Spirit's Games. Що загалом вам подарував цей досвід?
Для мене всі мої результати є досягненнями. Раніше я не займався спортом професійно та після поранення все починав з нуля – деякі вправи навіть жодного підходу не міг зробити. За той час, поки ми готувались у спортзалі, кожного тренування я все більше й більше робив. Тому те, що я показав на цих змаганнях, на той момент було найкращим моїм результатом. Насправді це перемога над собою. Всі ті досягнення – це мої особисті рекорди.
— Які плани в спорті маєте наразі? Можливо, є змагання, в яких хочете взяти участь найближчим часом?
Вже 16 листопада будуть проходити Всеукраїнські спортивні змагання «Ігри ветеранів», на які ми їдемо. Якщо вдасться вийти у фінал, то він буде у Києві в грудні.
Особисто я не планую закінчувати спортивну кар’єру. Буду продовжувати тренуватись. Щодо змагань, то буду дивитись – якщо я зможу показати якийсь результат, то буду брати участь. Хочу своїм досвідом і прикладом показувати іншим, що треба ставити собі якусь мету та йти до неї.
— Скажіть кілька слів на підтримку тих людей, які зараз проходять реабілітацію або нещодавно отримали поранення й, можливо, ще не уявляють, куди можна рухатися далі. Як ветеранам може допомогти спорт?
Важливо усвідомити, що життя не закінчилось, воно продовжується. Тому не треба опускати руки. Будьте на позитиві та дякуйте усім, хто підтримує вас на цьому шляху.
Спорт допомагає ветеранам реабілітуватись. Під час тренувань зникають погані думки. Згодом це стає образом життя.