«Спорт – це спілкування через обмін досвідом»: новий герой проєкту 1+1 media Спорт проти війни Сергій Калитюк розповів про важку реабілітацію та повернення до спорту після поранення
Сергій Калитюк став новим героєм проєкту Спорт проти війни та в інтерв’ю для 1+1 media розповів про свою спортивну кар'єру
Новим героєм проєкту 1+1 media – Спорт проти війни – став Сергій Калитюк, український військовий, ветеран АТО, учасник і призер Invictus Games та Warrior Games. У своєму інтерв’ю Сергій розповів про реабілітацію після поранення, важливість не втрачати себе та займатися тим, що даватиме змогу відволікатися від зайвих, непотрібних думок, а також про перемоги, поразки, підтримку там, де вона була надважлива.
«Після поранення розмірковував над тим, чим можу бути корисним, і зрозумів: якщо є спорт – я вже можу щось робити».
— Зараз ви активно займаєтесь спортом, чим мотивуєте інших. Розкажіть, що саме спонукало вас повернутися до спорту після поранення?
Займаюся, але не можу сказати, що активно, оскільки вже не їжджу на тренування та намагаюся перейти в іншу сферу. Але, відповідаючи на другу частину запитання, до армії я захоплювався рукопашним боєм і настільним тенісом. В армії, звісно ж, також.
Після поранення розмірковував над тим, чим можу бути корисним, і зрозумів: якщо є спорт – я вже можу щось робити. У шпиталі був стіл для тенісу. Після однієї, але вагомої для мене гри з Віктором Дідухом (ред. – чемпіоном світу з настільного тенісу серед паралімпійців), якого запросили до нас, почав регулярно тренуватися. Так стартувала моя спортивна кар’єра.
— Ви брали участь в Invictus Games у 2019 році, вже тоді займалися і стрільбою з лука, і хендбайком, і баскетболом. Поділіться, як ви обрали для себе додаткові дисципліни?
Ще у 2018 році я брав участь у відборі на Invictus Games, що проходили в Сідней, у категорії професіоналів. Там зайняв перше місце. Проте мою категорію не відібрали через відсутність достатньої кількості учасників для формування команди. Тож у 2019 році я знову проходив відбір і також виграв. Там додали й хендбайк, і баскетбол на візках – тому вирішив спробувати.
Вже у 2020 році нас запросили на Warrior Games – це американські Ігри Воїнів. Там я брав участь у більшій кількості дисциплін, а саме стрільбі з пістолета, гвинтівки, лука, баскетболу та хендбайку.
«Вирішили, що варто їхати та показувати нашу боротьбу всьому світу».
— Як відбувалася підготовка до Invictus Games, ваших перших міжнародних змагань? Як часто ви тренувалися? Займалися з тренером чи самостійно?
Займалися і з тренером, і мали спортивні збори в Києві, або десь-інде. Але перед змаганнями 2022 року, які переносилися кілька разів, ми тренувалися вдома. А ось баскетбол – тільки разом. Для цього ми приїжджали у Київ, або були у Дніпрі. Можливо, це вже була підготовка й до Warrior Games, бо ми одночасно були в команді Invictus та Warrior.
Тренування були орієнтовно 3 рази на тиждень, іноді більше – скажімо, 5-6. У лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, а у квітні ми мали їхати в Гаагу на Invictus Games. Перед поїздкою ми взагалі не мали тренувань та й виникало глобальне питання, чи варто їхати. Тайра (ред. – українська військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка, яка була відібрана до складу членів національної збірної Invictus Games 2022) на той момент вже була в полоні, інші воюють, а ми – на змагання. Але все ж вирішили, що варто їхати та показувати нашу боротьбу всьому світу, транслювати історії людей, які незаконно утримуються у неволі.
Попри слабку підготовку, все ж хотіли перемогти, здобути медаль чи взяти хоч якесь місце в пам’ять Дмитра Сидорука, військовослужбовця, майстра спорту міжнародного класу зі стрільби з лука, який загинув напередодні поїздки в Гаагу. Він був учасником Invictus Games 2017, а вже у 2022 році мав поїхати як тренер збірної, але не склалося.
На цих змаганнях разом із Василем Стуженком, ветераном АТО, та Дмитром Афанасьєвим, військовослужбовцем, підполковником Нацгвардії, ми зайняли друге командне місце в стрільбі з лука.
«Ще більше уваги й вся вона прикута до України, до нас».
— Поділіться атмосферою змагань у 2022 році – і Warrior Games, і Invictus Games. Чи відчували ви підтримку України у цей час?
На той момент минуло два місяці від початку великої війни. Підтримка була неймовірна. Загалом атмосфера на змаганнях навіть у мирний час дуже крута. А тут ще більше уваги й вся вона прикута до України, до нас.
Warrior Games відбувалися вже пізніше, тож ми мали час підготуватися. Як подарунок, нам зробили спортивні збори в Британії, де ми могли безперебійно тренуватися. Поїхали в США вже більш-менш підготовленими. Забрали там купу медалей. Я отримав чотири нагороди – це золото зі стрільби з пістолета, золото зі стрільби з лука, срібло та бронза з хендбайку.
Американці нас дуже підтримували та висловлювали невдоволення щодо дій свого ж уряду, мовляв, що влада начебто стоїть на боці демократії, проте допомагати не поспішає.
— Що для вас особисто означали тоді ці здобуті нагороди? Чи дали вони вам можливість більше висловлюватися про Україну у світі, або, можливо, якось вплинули на вашу подальшу спортивну кар’єру?
Звісно, що уваги до людей, які отримують медалі, більше та, відповідно, можливостей з’явитися з державним прапором і говорити про Україну також більше. Чи допомогло мені це в подальшій кар’єрі – не знаю. Але у 2023 році мене запросили в Invictus Games як тренера збірної з настільного тенісу. Не факт, що саме медалі вплинули на рішення, оскільки я брав участь у змаганнях з інших дисциплін, але в загальному, думаю, що все-таки вплинуло.
— Поділіться своїми спостереженнями, чи існують в Україні комплекси, де ветерани на кріслі колісному можуть займатися спортом?
У кожному місті по-різному. У Львові ми мали змогу тренувалися на «СКА», але знову ж таки ідеальних умов немає. Для прикладу, взимку нас заносили на четвертий поверх, бо ліфту не було. Але влітку значно простіше, оскільки можна тренуватися на вулиці.
Стосовно настільного тенісу, то у Львівській області (село Андріївка) є академія Віктора Дідуха, у якій присутні всі умови для тренувань людей на кріслах колісних чи з ампутаціями. Там тренується наша збірна й іноді приїжджає паралімпійська. На жаль, не так багато в Україні спортивних комплексів з інклюзивним доступом, проте цю інформацію необхідно щоразу актуалізовувати окремо по містах.
«Якщо людина потрапляє в ситуацію, де не знає, що робити, то варто робити хоч щось».
— Скажіть кілька слів на підтримку людей, які зараз перебувають на реабілітації, або нещодавно отримали поранення і, можливо, ще не зовсім розуміють те, як їм рухатися далі. Що може подарувати їм спорт?
Спорт – це спілкування через обмін досвідом, можливість позбутися зайвих думок і відволіктися. Якщо людина потрапляє у ситуацію, де не знає, що робити, то варто робити хоч щось. Необов’язково спорт. Якщо ви працювали й поранення ніяк не вплинуло на вашу ефективність – продовжуйте. Повністю віддавайтеся цьому та робіть те, що вам близьке.
