Сьогодні у світі відзначають День закоханих. З нагоди 14 лютого ведуча ТСН Марічка Падалко розповіла 1plus1.ua про свої перші стосунки, ідеальний образ чоловіка та дала поради, як зберегти свої почуття надовго.
Ви пам'ятаєте своє перше кохання?
Все було дуже романтично та красиво. З моїм першим коханням ми познайомились під час конкурсу "Міс 9-й клас". Це був не сучасний конкурс краси, а швидше подія, яка нагадувала радянську передачу "А ну-ка, девушки!". Не було дефіле у купальниках та вечірніх суконь. По-перше, треба було заспівати пісню. Цього я, до речі, не вмію. Мене оточив мій клас і ми співали всі разом. По-друге, потрібно було приготувати якусь страву. Я робила вареники. А потім ми танцювали.
І незважаючи на мій невеликий зріст, я перемогла. Тому що дуже сподобалась голові журі. Це був десятикласник. Після завершення конкурсу у нас була шкільна дискотека. Він запросив мене на танець. Все почалося, коли мені було 14, а йому 15, а закінчилося весіллям у 22 і розлученням, коли мені було 29. Дуже світлі перші стосунки. Зараз ми виросли і змінилися.
Вважаєте себе романтичною людиною? Вас може, наприклад, розлучити до сліз фільм?
Фільм не пригадаю, але останнє відео, яке мене розчулило – це ролик, що покликаний пропагувати донорство. Мама, у якої загинув десятимісячний хлопчик, через три роки після смерті зустрічається з дівчинкою, якій пересадили його серце, і вона через стетоскоп чує, як воно б'ється.
А улюблена книжка про кохання є?
Я не можу сказати, що вона лише про кохання, але люблю перечитувати "Віднесенні вітром". Вперше я її читала якраз у період сильної закоханості. У різному віці знаходжу щось нове.
Під впливом прочитаного уявляли собі ідеального чоловіка?
В мене була така ідея: я не уявляла собі ідеального чоловіка, але я хотіла вийти заміж за своє перше кохання. Коли ми з моїм першим чоловіком почали зустрічатися, я зі своєю найкращою подружкою задекларувала спір, що вийду за нього заміж. Ми навіть "завізували" його відбитками пальців. Мені здавалося, що в мене є програма, якій дуже хотілося відповідати. Не програма "все спробувати", "виходити заміж через почуття", але ще й мотивація відповідати своїм установкам.
Як сильно змінилися ці установки зараз?
Дуже змінилися, тому я намагаюся своїм дітям ніяких установок не давати. Це робить Єгор. І як чоловік чоловіку він каже сину не одружуватися раніше 30 років (усміхається).
Loading...
Тобто ви вже розмовляєте з дітьми про кохання. Про що вони вас запитують?
Ми багато про це говоримо. Про кохання, про стосунки. І все це обговорюємо по-дорослому.
Loading...
Вони – свідки того, як стосунки можуть бути, можуть не бути, а можуть змінюватися. Ми тісно спілкуємося зі старшою донькою Єгора, тому вони вже розуміють, що люди можуть закохатися , а потім кохання може зникнути, люди можуть розлучитися, але все одно любити своїх дітей. Такі речі ми проговорюємо.
А у вас є поради, які ви можете дати собі молодшій?
Так! Я це усвідомила занадто пізно. У 20 років мені здавалося, що головне – це закохатися, знайти цю кохану людину та вийти заміж. А далі стосунки розвиваються самі собою. І тільки ближче до тридцяти я усвідомила, що кохати – це дієслово, це означає щось робити. Кохання потрібно створювати щодня. Вкладатися у стосунки. Щоб День святого Валентина не обмежувався 14 лютого. До речі, коли ми з Єгором почали зустрічатися, це був грудень. День Валентина був найближчим святом, яке нас мусило об'єднати.
Я була в очікуванні. Наперед запитала, як ми його будемо святкувати – і відчуваю, що у людини немає відгуку. Ми з ним про це поговорили. Після цього він, як то кажуть, дотримався формальності. У той вечір ми пішли в ресторан. Мене це ображало.
Єгор зізнався, що не поділяє істерії навколо цього свята. Він вважав, що то якісь неправильні стосунки, коли їх святкують раз на рік. Адже кохати і бути близькими варто щодня. Я сприймала це як відмазку, але з роками пересвідчилась, що він справді мав на увазі те, про що казав. Єгор – це людина, яка навчила мене працювати над стосунками. Він любить повторювати: уяви, ніби ми зустрічаємось тільки два тижні. Не підвищувати голос, зустрічати один одного вдома. Важливо полишити свої справи, підійти та обіймати. Для нас це дуже важливі ритуали. Зараз він про День святого Валентина думає значно більше, адже сьогодні для нього це просто розвага.
У вас не було упереджень до цього свята? Воно не так давно з'явилося в Україні.
У мене не було. Коли воно з'явилося, я вчилася в школі з поглибленим вивченням англійської мови. У нас це свято відзначали. Працювала шкільна любовна пошта, де можна було залишити валентинчики. Їх цілий день розносили під час уроків. Дихання спирало, коли двері відчинялися і називали твоє ім'я. Це був хвилюючий і захоплюючий день.
Як Єгор відрізняється від образу вашого ідеального чоловіка?
Єгор взагалі не відрізняється від образу мого ідеального чоловіка, окрім одного – він пізно встає. Я не кажу про дні, коли я встаю о четвертій ранку на роботу. Я маю на увазі вихідні дні. Дні, коли ми разом.
Loading...
Міша вчиться разом із сином Юлії Бориско, Марком, в одному класі. Якось вони його запросили у гості на вихідні. Маленька людина потрапила у іншу родину, і я його запитала, як все було. Перше, про що він сказав: "Мамочка, ти уявляєш, там папа прокидається раніше за маму". Він про це розповідав, як про фантастичне кіно. І я це сприймала, як фантастичне кіно (усміхається).
Це була одна з причин, чому я почала бігати вранці.
Усі вже прокинулися і живуть цим днем, а він ще спить. Коли ти пробіг 10 км, від надлишку ендорфінів ти щасливий і задоволений собою. Розумієш, що найскладнішу справу вихідного дня ти вже зробив. Після цього тобі абсолютно все одно: спить твій чоловік або не спить.
Але це не єдина причина. Одразу після Дня святого Валентина, 15 лютого, у світі відзначають Всесвітній день онкохворої дитини. У минулому році ви вперше взяли участь у благодійному марафоні. З чого все почалося?
По-перше, з мого постійного, незмінного, невиліковного бажання тримати себе у формі. По-друге, з Анатолія Анатоліча. Біг – найефективніший спосіб спалювати калорії, і його я ще не пробувала. У мене було упередження, що біг занадто сильне навантаження для людини, яка рано прокидається. Але Анатолій Анатоліч існує в такому самому режимі як я і якось дає собі раду.
У місті мене нічого не надихає бігати. Я почала бігати за містом. Коли ти даєш зобов'язання собі, його легко порушити. А тут це обіцянка іншим людям, від якої і залежить життя. Це робить тебе сильнішою. Головне – ти розумієш, що можеш надихнути інших. Хоча для мене найважче в житті – це просити гроші. Я сама можу бігати, тренуватися, комусь щось віддавати, але найгірше для мене – це просити. Зараз такий час, коли люди, з одного боку, збідніли, а, з іншого боку, емоційно дуже втомлені. Зараз жертвувати на благодійність важко. Але це вже стало традицією.
У вас не з'явилося мрії взяти участь у марафоні за кордоном? Це зараз дуже модно.
Треба почати з України. У нас багато забігів, але чому б і ні. Усе життя попереду.