Коли почалась війна, я, як і багато хто, спочатку сподівався, що все швидко закінчиться. Але дні тягнулися, запитів на допомогу ставало все більше, і я зрозумів: чекати — це майже те саме, що нічого не робити. Тоді я почав із простих кроків. Допомогти дитячому будинку, підтримати знайомий підрозділ, привезти техніку в інклюзивний центр. Здавалося, це окремі епізоди, але з часом саме вони склалися в те, що сьогодні називається фондом «Армерія».
Моя робота з дітьми почалася не з великих планів чи амбіцій, а з одного конкретного прохання. Потрібен був ноутбук для занять. Потім — обладнання для групи. Потім — ремонт кімнати, де діти мали вчитися. Кожен новий запит відкривав очі ширше: там, де бюрократія може буксувати місяцями, у дітей немає часу чекати. Вони ростуть зараз. І якщо ми хочемо, щоб їхнє дитинство було хоча б трохи стабільним, діяти треба сьогодні, а не «коли-небудь».
Паралельно я почав більше контактувати з ветеранами. Я бачив, наскільки складно повертатися до мирного життя. Папери, лікарні, очікування, нестача обладнання, нескінченні формальності — і людина, яка ризикувала своїм життям, часто залишається сам на сам із проблемами. Я не можу змінити всю систему, але можу допомогти конкретним людям: оплатити лікування, забезпечити реабілітацію, підтримати родину. Для когось це дрібниці, а для когось — шанс знову стати на ноги.
Ще один напрям, який для мене особисто дуже важливий, — спорт. Коли наші хлопці й дівчата виходять на міжнародні змагання з українським прапором, це значно більше, ніж просто медалі. Це відчуття, що країна живе, що ми не зламані, що попри війну маємо силу й характер. Я хочу, щоб спортсмени мали можливість тренуватися, їздити на турніри, відчувати підтримку. Бо їхні перемоги — це теж маленькі перемоги України.
«Армерія» — це не я один. Це команда людей, які працюють без зайвих слів. Хтось відповідає за логістику, хтось — за комунікацію з дитячими закладами, хтось везе обладнання через пів країни, хтось організовує підтримку для ветеранів. У нас немає культури «показухи». Ми не знімаємо ролики лише заради відео. Ми ділимося тим, що робимо, лише тому, що це допомагає знаходити нових партнерів, донорів і ресурси — а головне, дозволяє допомагати більше.
Час від часу мені кажуть: «Коли все закінчиться, благодійність стане простішою». Але я думаю навпаки. Допомога важлива не після війни — вона важлива під час неї. Коли люди втомлені, коли діти дорослішають швидше, ніж повинні, коли ветерани повертаються з фронту й шукають опору. Саме зараз ми можемо або відвернутися, або стати поруч.
Я обрав друге. І щодня переконуюся, що навіть маленькі кроки можуть змінити великі історії. Якщо хтось отримає шанс відновитися, навчатися, тренуватися чи просто знову повірити в себе — значить, ми рухаємося у правильному напрямку.
Я точно знаю: кращі часи не приходять самі. Їх створюють люди. І я хочу бути серед тих, хто їх створює.
Автор матеріалу: Армен Саргсян, голова благодійного фонду «Армерія»