Жанна Озірна — авторка і режисерка нового українського фільму Медовий місяць. Це особливий фільм для неї — дебют у повнометражному кіно. Фільм розповідає історію молодої пари, які опиняються заблокованими у своєму помешканні, поки Київщина перебуває під загрозою російських військ.
Світова прем’єра кінострічки відбулась ще у 2024 році на Венеційському кінофестивалі. І за цей час вона встигла здобути не лише міжнародне визнання, а й схвалення численних журі. Медовий місяць вже побачили на фестивалях у 15 країнах. Фільм отримав три Ґран-прі: на Київському міжнародному кінофестивалі Молодість, на фестивалях у Франції та в Софії.
У День українського кіно творча команда фільму стала лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка. Відзнаку отримали режисерка Жанна Озірна, виконавці головних ролей Ірина Нірша та Роман Луцький. А вже з 11 вересня стрічку можна побачити й в кінотеатрах України.
У інтервʼю сайту 1plus1 режисерка Жанна Озірна поділилась своїм баченням сучасної української кіноіндустрії. Наскільки велика наразі проблема фінансування українських фільмів під час війни, у чому особливість фільму Медовий місяць та які поради варто почути перед тим, як почати знімати власне кіно – про це і не лише читайте далі.
— Хотілось би насамперед дізнатись про ваш мистецький шлях у кінематографі. Коли ви зрозуміли, що хочете стати режисеркою? Якими були ваші перші кроки в кінематографі?
Не скажу, що дуже мріяла про це. Якийсь час я жила у Львові і в цей період, чотири роки працювала на фестивалі Візарт. І ще тоді з директоркою цього фестивалю Ольгою Райтер ми відчували, що в національному конкурсі бракує коротких метрів. Увесь наш національний конкурс у фестивалі на той момент складався з київських короткометражок.
Тому вирішили спробувати зняти щось у Львові, якусь невеличку локальну історію. Зняли один фільм, а потім все це так нас затягнуло… А вже Медовий місяць — це мій перший великий фільм.
«Зняли один фільм, а потім все це так нас затягнуло»
— Який з ваших короткометражних фільмів найбільше вплинув на подальший творчий розвиток?
Короткі метри — це, ніби, певний шлях, коли ти навчаєшся і розумієш, який взагалі принцип знімання кіно. Я б сказала, що на мене нічого з цього сильно не вплинуло. Воно, насамперед, вплинуло на мій досвід та мої вміння.
Всі мої короткі метри по-різному зняті. Так само Медовий місяць. Ви навряд чи, подивившись цей фільм, скажете, що це зняла та сама режисерка, яка знімала попередні короткометражні фільми. Вони всі дуже різні. Тобто, я, скоріше йду за темою, яка має втілюватися в конкретній формі, ніж має якийсь суперспецифічний режисерський стиль, який можна безпомилково впізнати.
— Чи є режисери або фільми, які вас надихають?
Здається, що в мене немає улюблених режисерів. Це не про те, що я не люблю чиюсь творчість. Просто дивлюся багато різного кіно. Проте останні місяці переважно читаю книжки.
Я можу дивитися в діапазоні від якогось дуже дивного і експериментального кіно до найбанальнішого серіалу на Нетфліксі. Не скажу, що мене хтось сильно надихає. На мене переважно впливають книжки. Я багато читаю. А тим більше, коли знімаю своє кіно, то читаю з різних причин: або надихнутися, або переключитися, або впіймати якусь думку, яка піде в сценарій.
«На мене переважно впливають книжки»
Інколи дивлюся певні фільми, щоб зрозуміти, як інші режисери розвʼязували якусь конкретну задачу. Наприклад, Медовий місяць знятий в одному приміщенні. Я дивилась кілька фільмів, які також були зняті в одному приміщенні, щоб зрозуміти, як це взагалі працює у великому кіно. Також я багато ходжу в музеї, коли буваю за кордоном.
— Як змінилася українська кіноіндустрія за останні роки? Які виклики стоять перед українськими режисерами сьогодні?
Щодо кіноіндустрії, то дуже великі проблеми з фінансуванням. Просто реальність така, що кіно, в принципі — це коштовне мистецтво. І для людини, яка не розуміє, як кіно знімається і чому це так дорого, вона буде думати, що це якась просто захмарна сума.
Ми знімали не на державні кошти. Багато моїх знайомих також знімали на певні development-гранти. Зараз кіноіндустрія не намагається вкладатися стратегічно в українське кіно. Через пару років ця ситуація буде ще більш критичною.
«Кіно, в принципі — це коштовне мистецтво»
Але зараз більшість фільмів, про які ви чули, що конкретно не для внутрішнього ринку, не для того, щоб піти з попкорном подивитися, а те, яке відіграє роль культурної дипломатії за кордоном, потрапляє на великі фестивалі, наприклад, Берлінале, Локарно, Венеція, Канни і так далі.
Якщо держава не буде фінансувати українських режисерів, які тільки починають набирати оберти й тільки-тільки навчилися знімати фільми та почали потрапляти на якийсь фестиваль класу А, то нас більше ніде не побачать за кордоном.
Виробничий цикл фільму — це 2-3 роки. Тобто, для того, щоб наступного року вам побачити українське кіно хоч де-небудь, на якихось великих фестивалях — треба було його почати знімати 2 роки тому.
— Психологічна драма про молоду пару, медовий місяць якої перетворюється на трилер, коли в місто заходять російські окупанти – чому обрали саме таку тему?
Моя думка залишається незмінною: «А про що ще знімати в часи повномасштабної війни, коли люди гинуть і частина країни в окупації?». Так, це можуть бути різні історії: про стосунки, батьків та дітей, школярів, тобто про що завгодно, але все одно контекстно.
Іншими словами — про війну. Як я можу це обрати? Це війна мене обрала, щоб я жила в цей час. Я не маю вибору, адже живу саме в цей час. Переді мною як авторкою, два рішення зараз — або мені треба кидати кіно, або я залишаюся в кіноіндустрії та осмислюю реальність. Наше життя отруєне війною.
«Це війна мене обрала, щоб я жила в цей час»
Авторське кіно — це акт культурної дипломатії, тому держава і має його фінансувати. Зізнаюсь, я не вмію знімати жанрове кіно. Мені важливо саме осмислювати реальність, транслювати свої авторські думки міжнародній аудиторії на майданчиках, які для цього пристосовані.
— Як виникла ідея написання такого сценарію?
Я вирішила зосередитися саме на парі, тому що не проживала окупацію. Вважаю, що не маю право говорити про окупацію, не проживши її, тому мій фільм, відповідно про стосунки в парі. Адже стосунки в парі я розумію як передати. А окупація та війна — це ніби рамка того, про що я насправді розповідаю.
«Вважаю, що не маю право говорити про окупацію, не проживши її»
— Як вам працювалося з акторами Романом Луцьким та Іриною Ніршею над створенням такої психологічно складної історії?
Щодо спільної роботи, то ми більше обговорювали самих персонажів, ніж репетирували. Адже треба було зрозуміти, що це за персонажі та як їх правильно втілити.
— Як довго писали сценарій і чи змінювався він під час зйомок?
Орієнтовно місяць. У мене не було особливо часу, щоб його розписувати детальніше, тому що в нас були певні дедлайни по виробництву. А в процесі зйомок сценарій майже не змінювався.
Лише один епізод я поміняла місцями вже під час зйомок, ми його просто переставили пізніше, ніж він був написаний в сценарії. Але все знімалося абсолютно так, як було попередньо написано.
— Чи були ще варіанти, як назвати фільм, перш ніж ви зупинилися на Медовому місяці?
У нас першочергово не було різних варіантів. Медовий місяць сам створив ідею цього фільму. Тобто, спочатку виникла назва і потім я зрозуміла, що це має бути фільм про пару.
Зазвичай, в авторському кіно назва – це вже частина концепції, тобто, вона визначає ідею самого фільму. Назва Медовий місяць з'явилась раніше, ніж дописався сценарій.
«В авторському кіно назва – це вже частина концепції»
— Що було найбільшим викликом особисто для вас під час зйомок фільму?
Мені було складно заснути, бо моя голова постійно не могла вимкнутися і я думала, що у фільмі можна краще перезняти. Усе це знімалося впродовж місяця, хоча в нас були невеличкі перерви. Проте, в ці перерви я передивлялася знятий матеріал, тобто фактично весь місяць працювала нон-стоп.
Це було в березні. Було ще холодно. Ми весь фільм знімали в павільйоні. Відповідно, я фактично цілий місяць провела в темному павільйоні, який погано опалювався. В принципі, самі по собі умови були важкуваті, але не скажу, що це якийсь суперспецифічний фактор, тому що зйомки кіно так і виглядають — робочі зміни по 12 годин, інколи довше.
«Фактично весь місяць працювала нон-стоп»
— Можливо є проєкти, над якими працюєте зараз? Які ваші подальші плани?
Так, в мене є одна ідея. На жаль, не можу сказати про що саме, бо вона ще дуже-дуже свіжа, у мене є тільки назва.
Але до наступного року я буду знімати Нижній горизонт, який я писала ще до Медового місяця. Це фільм, який я розробляла ще з 2019 року і на нього ми навіть отримали фінансування від Держкіно.
— Як ви зберігаєте творчу енергію в умовах постійного стресу?
Насправді я мало чим відрізняюсь від інших українців, які також переживають цю реальність війни та постійні повітряні тривоги. Секрет у мене простий, я лише намагаюся добре харчуватися і ходити в спортзал. Та не відмовляю собі в якихось гедоністичних речах: зустрічі з подругами, подорожі.
Намагаюся насолоджуватися життям в тих проявах, які мені даються. Тобто, все, що може давати будь-яку радість від життя, я все використовую. Раніше я так цього свідомо не робила.
«Намагаюся насолоджуватися життям в тих проявах, які мені даються»
— Що означає «заявити про нашу унікальність» через кіно? На вашу думку, які риси української ментальності найважливіше показати світу?
Треба просто знімати хороше кіно. І тоді закордонний глядач буде на нас дивитися як на рівного, як на націю, яка може створювати мистецтво світового рівня.
Адже всі ці історії про те, що ми незламні, сильні — вони для когось працюють, а хтось від цього вже втомився. Єдине, чим ми можемо доносити свою позицію там — це якістю фільмів і все.
— Ви сказали: «Єдиний шлях залишатися в кіно в Україні – це сильна віра без жодних гарантій». Що вас мотивує продовжувати займатись своєю справою?
Знаєте, мене нічого конкретного не мотивує, просто не можу уявити, що перестану знімати кіно. Це єдине, в принципі, що я вмію робити добре. Якщо перестану, то, навряд чи бачитиму сенс у своєму житті.
«Не можу уявити, що перестану знімати кіно»
У мене така натура, що мені треба бачити якусь мету в своєму житті. Зараз моя життєва мета — це знімати кіно на тему, яку я вважаю важливою. У сучасних умовах знімати кіно в Україні — це задача з величезною зірочкою.
Крім того, що немає фінансування, ще й дуже багато кінопрофесіоналів на фронті. Наприклад, зараз частина нашої команди теж вже в силах оборони.
— Які поради ви дали б режисерам-початківцям, які тільки прийшли в кіноіндустрію або хочуть це зробити?
Мені здається, таку пораду дав би будь-хто, хто зараз знімає кіно в Україні. Якщо ви можете не знімати кіно — краще дійсно не робіть цього. Це найголовніша порада взагалі. Я маю на увазі саме авторське кіно. Бачите, що ви можете без цього прожити, то не йдіть туди. Я не говорю про жанрові фільми чи серіали — це окрема історія.
«Якщо ви можете не знімати кіно — краще дійсно не робіть цього»
Конкретно про авторське кіно, таке, як Медовий місяць і низка фільмів, які знімають мої колеги. Якщо є можливість, не йдіть туди, тому що це дуже складний шлях, і він без жодних гарантій.
Проте, якщо налаштовані серйозно, то памʼятайте — це сфера мистецтва. Треба багато читати, ходити на виставки, дивитися кіно, багато думати, читати філософів і різних публічних інтелектуалів. Це безкінечний процес обдумування реальності. Недостатньо просто навчитися писати сценарії чи знати, що там має бути п'ять поворотних точок. Я вважаю, що це критично важливо — бути розумною людиною як для кінематографіста. Головна задача режисера – це думати, надивленість — лише частинка пазлу.