Тіні забутих предків — не просто культовий фільм в українському кінематографі, так само і як Сергій Параджанов — не просто режисер цієї кінострічки. Цей фільм став справжнім культурним феноменом. Він не лише здобув визнання на міжнародних кінофестивалях, але й сколихнув підвалини радянського режиму. Цей фільм став символом українського кіно, а його режисер Сергій Параджанов — іконою українського кінематографа.
ЮНЕСКО оголосила 2024 — роком Сергія Параджанова на честь його 100-річного ювілею. 9 січня виповнилося 100 років з дня народження всесвітньо відомого генія кінематографа.
Та на той час з фільмом Тіні забутих предків було не все так однозначно. Адже для Кремля ця кінострічка становила страшенну небезпеку. Які випробування довелось пережити Сергію Параджанову за свій фільм та якими жахливими методами російська влада мстилася режисеру за цю кінострічку. Про це дізнавався Акім Галімов у новому випуску Реальної історії.
Сергій Параджанов, справжнє ім'я якого Саркіс Параджанян, вірменин за національністю. Він народився 9 січня 1924 року у столиці Грузії — Тбілісі. Зростав митець у родині антикварів, де ця професія передавалась з покоління в покоління. Проте з самого дитинства Сергій мріяв про творчу професію у сфері мистецтва.
Спочатку він навчався у Тбіліській консерваторії, але згодом перевівся до Москви, де й вступив на режисерський факультет найпрестижнішого вишу для режисерів у Радянському Союзі. Саме й там Параджанов потрапив у майстерню до Ігоря Савченка, відомого українського режисера, який був колегою і близьким другом Олександра Довженка.
Савченко одразу помітив талановитого юнака Параджанова, який вирізнявся із шаблону радянського соцреалізму і прагнув знімати новаторські фільми, подібні до тих, які знімали Довженко і Савченко – тобто кіно, де на першому плані людська особистість, прекрасний і складний водночас світ, що її оточує.
Після смерті Савченка Параджанов взявся закінчити його роботу над біографічною драмою Тарас Шевченко, яка була присвячена великому Кобзареві. У такий спосіб молодий режисер прагнув увіковічити пам'ять свого вчителя.
Параджанов з головою занурився у біографію Шевченка, почав детально вивчати українську культуру — відтоді Параджанов назавжди закохується в Україну.
Після закінчення навчання Параджанова направляють працювати до Києва на кіностудію імені Олександра Довженка. Молодого режисера цікавила не кар'єра, а можливість творчого зростання і самовираження. А вже згодом він називатиме Україну своєю другою батьківщиною.
Зняти велике кіно для України було його мрією — і доля дала йому такий шанс. Художня рада кіностудії імені Довженка прийняла рішення екранізувати повість Михайла Коцюбинського Тіні забутих предків. Режисером стрічки затвердили Сергія Параджанова. Партійні діячі були переконані, що вірменин не зможе зняти кіно, яке пробудить в українцях національну свідомість.
Та, як показав час, радянські керманичі помилилися. Вони затвердили на посаді режисера людину, яка судилася змінити українську історію і культуру.
Параджанов хотів якомога глибше відтворити на екрані саме українську культуру. Під час зйомок він оселився у звичайній гуцульській хаті. Його помешкання на Прикарпатті було постійно переповнено місцевими гуцулами з якими він вивчав традиції та колорит Карпат.
Фільм виявився повною протилежністю домінантним принципам соціалістичного реалізму в кінематографі. Кожен кадр був просякнутий українською містичністю і самобутністю, які підкреслювали багатство української культури. На прем'єру фільму зібрався тогочасний цвіт української нації — найяскравіші представники українських шістдесятників.
Однак урочистий настрій був зіпсований цензурою і репресіями серед творчої інтелігенції, коли по всій Україні масово арештовували дисидентів. Тож акція, яку організували Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл і Василь Стус 4 вересня 1964 року, стала одним з перших публічних правозахисних виступів в Радянському Союзі.
Кожен глядач в кінотеатрі Україна в той день відчув себе українцем. І каталізатором цього процесу став саме вірменин Сергій Параджанов, який не побоявся зняти справжнє українське кіно, яке пробуджує національну свідомість.
З того дня усіх причетних до націоналістичної акції в кінотеатрі Україна згодом зазнали переслідувань. Трагічну розв'язку мала ця історія і для Сергія Параджанова. Він відмовився виконувати вказівку про дубляж стрічки Тіні забутих предків російською мовою.
"І мені було запропоновано зробити російський варіант картини. А картина була зроблена не тільки українською мовою, вона була і з гуцульським діалектом", — згадував тоді Сергій Параджанов.
Російська влада схвалила постанову про серйозні недоліки в створенні кінофільмів на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Було заборонено ряд кінострічок, проте найбільше з усіх саме Сергія Параджанова. Навіть усі наступні фільми, які режисер намагатиметься зняти на кіностудії Довженка будуть проходити через сувору цензуру, а більшість з них ще навіть на етапі сценарію.
Сергій Параджанов також страждав і від хибних доносів з боку радянської влади про розбещення молодих юнаків і чоловіків. Після відкриття кримінальної справи, йому навіть винесли вирок, адже такі питання на той час були дуже критичними та суворо карались.
Та режисер одразу зрозумів істинну причину, через яку його почали переслідувати — це його режисерська діяльність в Україні.
Сергій Параджанов на той момент вже був відомим у всьому світі режисером чия кінострічка Тіні забутих предків отримала 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях по всьому світу. Тому ув'язнення одного з найвидатніших режисерів сучасності сколихнуло культурну спільноту по всьому світу. На його захист стали кращі європейські режисери того часу, тож під їх тиском влада все ж звільнила Параджанова, але жити в Києві йому заборонили.
Та сам Сергій Параджанов до останніх днів зізнавався в любові до України.
Попри те, що радянська влада намагалася розлучити його з Україною та фактично зламала життя режисера, він назавжди увійде в історію як вірменин з українським серцем, який зняв найвидатніший фільм в нашій історії й цього не змінить ніяка сфабрикована справа.
Loading...
Раніше ми розповідали про хобі Параджанова його пристрасть до барахолок, а також про те, яким його згадують найближчі друзі. Читай це та не тільки на 1plus1.ua.