Щосуботи о 19:00 на каналі 1+1 Україна дивіться нові випуски Вечірнього Кварталу. Глядачі зможуть насолодитися гумористичними номерами від улюблених акторів, піснями, а також побачити виступи зіркових гостей. В ексклюзивному інтерв'ю сайту 1plus1 актор і комік Юрій Великий в ексклюзивному інтерв’ю поділився найкумеднішими моментами зі зйомок та назвав ім'я відомої української зірки, хто став улюбленим персонажем із тих, кого він грав.
Юрію, відомо, що у нових випусках Вечірнього кварталу ви пародіюватиме Ілона Маска та нашого президента Володимира Зеленського. Розкажіть, будь ласка, як вам було вживатися в ці ролі? Як готувалися?
Я їх пародіюю в різних номерах. Образ президента — один із тих, у які я вже давно вжився. Це, напевно, один із найпростіших для мене образів, він дається легко. Це буде номер про костюм президента, який він давно не надягав. І дуже хочеться, щоб вже нарешті таки вдягнув. Дуже класна вийшла пародія. Коли я прочитав текст, одразу зрозумів — тема все ще актуальна. Хоча вже, здається, два місяці минуло від тієї зустрічі в Овальному кабінеті, і вся ця історія вже обговорювалась у ЗМІ, вона досі на слуху.
А щодо Ілона Маска — буде пародія, де він їде в своїй Теслі, і щось там починає глючити. Штучний інтелект проявляє більше інтелекту, ніж сам Маск. А куди воно його завезе — побачите в новому випуску Кварталу.
А як ви загалом готуєтесь до ролей? На що звертаєте найбільше уваги, аби втілити образ?
По-перше, має бути хоч якась зовнішня схожість. Наприклад, для Маска мені підбирають перуку. Наші стилісти спеціально знаходять щось, що схоже на його зачіску. Обов’язково — червона кепка Make America Great Again. Коли я її вдягнув разом із футболкою з написом і сів за кермо, всі подивилися і сказали, що я нібито надто худий для Маска. Я відповів, що у нас є актори більші за мене, могли б когось іншого взяти. Але сказали: ні, ти будеш. То й вдягнули на мене ще піджак.
Не знаю, наскільки образ вийшов схожим, бо в нас дуже різні типи обличчя — у нього квадратне, а у мене довге. Але я намагався, кривив обличчя, прищурювався, щоб хоч якось нагадувати. Глядачі вже самі вирішать, було це смішно чи ні.
Чи бували у вас ситуації, коли ви самі не могли стримати сміх під час виступу? Коли повністю поринали в енергію номера?
Дуже часто, особливо коли партнер по сцені каже репліку не в тій інтонації, до якої ти звик. І це так тебе смішить, що ледь стримуєшся. Буває, навіть відвертаєшся, щоб не видно було, як смієшся. Але я не вважаю це чимось поганим. Глядачам ще смішніше, коли бачать, що актор і сам ледь стримує сміх.
Пам’ятаю, коли ми знімали серіал Бункер, бували дні, коли приїжджаєш на знімальний майданчик о дев’ятій ранку, а зйомки тривають до п’ятої ранку наступного дня. Втома бере своє. І трапляється якась фраза, яку ти не можеш вимовити — три хвилини її повторюєш, а вона не виходить. І починається істерика — у тебе, в усієї знімальної групи. Всі сміються, бо це вже просто неможливо зупинити.
Одного разу ми хвилин десять не могли записати одну фразу. Я постійно її перекручував, не спеціально, просто так виходило. Але це був дуже живий, справжній момент.
У вас відбувся сольний концерт, в якому ви, наскільки відомо, виступали разом із дружиною. Це було вперше? Як вам загалом такий досвід?
Ні, це вже не вперше. Ми вже виступали разом на моїх сольних концертах. Це, знаєте, цікавий досвід. Бо коли проводиш репетиції з дружиною, то це своєрідна перевірка стосунків. Є таке прислів’я: Хочете перевірити свої стосунки — поклейте разом шпалери. От репетиції це щось схоже. Іноді я кажу: тут треба зіграти отак, а вона бачить інакше.
Між нами бувають, не скажу, що сварки, але суперечки точно. Але в цьому є плюс: коли ти багато років працюєш в сфері гумору, то можеш не помітити якихось моментів, де ще може бути щось смішне. А вона помічає і часто підказує речі, які справді працюють. Та найголовніше, коли виходиш на сцену з близькою людиною, ти відчуваєш особливу емоцію. Ти бачиш, що їй це подобається, і сам отримуєш кайф. Це дуже круто.
За свою кар'єру ви створили безліч пародій. Чи є серед них одна улюблена роль?
В мене багато улюблених. Кожна з них пов’язана з певним періодом життя, з певними обставинами. Є більш значущі для мене, є менш, але виділити одну конкретну не можу. Я завжди намагаюся писати тексти і робити номери так, щоб вони подобались мені самому. Бо якщо мені не подобається, я навіть не братимусь. А якщо мені подобається, то і глядачеві сподобається.
А був персонаж, якого було дуже складно втілити?
Так, такі персонажі є, але вони радше виняток. Зазвичай це нові образи, яких я ще ніколи не робив. Перший раз завжди складно. Але якщо персонаж не разовий, якщо він періодично повертається, ти з кожним разом помічаєш у ньому нові риси.
Іноді глядачі в коментарях підказують: а він ще ось так моргає, або у нього така міміка, або він завжди облизує губи. І я дуже ціную конструктивну критику, вона допомагає вдосконалювати образ.
Можливо, згадаєте конкретний приклад?
Колись у програмі Ліга сміху ми з чудовою командою Фам фаталь поставили номер, де я мав зіграти Євгена Клопотенка. За сюжетом він готує щось для своєї дівчини чи дружини. А готує, як відомо, з усього підряд: цвіркуни, саранча, квіти.
Коли мені сказали, що буду грати Клопотенка, то подумав: як його грати?. Почав дивитися відео, слухати, як він говорить, який у нього тембр. Не знаю, чи вдався тембр, але коли я поголив голову, приклеїли мені вуса, вдягнули кухарський костюм, я подивився на себе в дзеркало і подумав, що дійсно дуже схоже.
І номер вийшов дуже вдалим. Як тільки я з’явився на сцені, зал просто вибухнув сміхом. Іноді ми навіть не встигали сказати репліку — настільки глядачі реагували на сам образ.
До речі, ви нещодавно їздили з виступами до військових. Розкажіть, будь ласка, як це відрізняється від звичайних виступів?
Буває так, що ми приїжджаємо лише на день, а даємо одразу три концерти. І на них приходять і військові, і медики, і волонтери, і рятувальники, і родини військових — дуже багато різних людей. Для нас це велика честь виступати перед такими глядачами. Особливо в Харкові — місті, яке постійно під обстрілами, де повітряна тривога майже не припиняється.
Коли бачиш цих людей, ти розумієш — це справжні залізні люди. І коли після концерту фотографуємось з глядачами, видно по їхніх обличчях, що їм це дуже потрібно. Вони щиро радіють, що є такі заходи, що приїжджають артисти. Ми даруємо емоції, але й самі отримуємо натомість величезну дозу тепла й вдячності.
А от як ви самі, як комік, шукаєте натхнення в повсякденному житті? Що вам допомагає відволіктись від усіх подій у країні?
Знаєте, головне — не падати духом. Треба вміти переключитися: прочитати цікаву книжку, подумати про щось хороше, згадати, заради чого все це. Важливо вірити в нашу країну, у Збройні сили. І тоді все буде добре. Бо в нас справді дуже багато хороших людей, які хочуть одного — перемоги і миру.
Якогось універсального рецепту натхнення у мене немає. У наш час ти не можеш перебирати, де саме його шукати. Його треба ловити в усьому, навіть у тому, як співають птахи зранку. Буває, після зйомок ти ще не лягав спати, а вже сьома ранку і чуєш цей спів. І для мене він про щось добре: про весну, про надію. Так, я знаю, що посплю три години максимум, бо о десятій вже треба бути на роботі. Але я засинаю в хорошому настрої, бо почув цей звук.
Натхнення треба шукати всюди. Бо якщо раніше ти міг собі дозволити сказати: сьогодні не пишеться — нічого, напишу завтра, то зараз — ні. Зараз не можна просто чекати. Треба постійно щось робити, постійно давати людям емоції, можливість відволіктися. Якщо тобі це вдається — значить, ти молодець.