«Ця лють мусила кудись подітись»: зірка Жіночого кварталу Лалі Ергемлідзе відверто розповіла про пісню, народжену після трагедії в Дніпрі та чому довгий час не могла писати музику
В ексклюзивному інтерв'ю співачка Лалі Ергемлідзе поділилась, як створювала свої найяскравіші номери для Вечірнього кварталу, чому номер про штучний інтелект зрозуміли не всі та що їй допомогло побороти творчу кризу після повномасштабного вторгнення.
Щосуботи о 19:00 на каналі 1+1 Україна показують новий випуск Вечірнього Кварталу. Глядачі зможуть насолодитися гумористичними номерами від улюблених акторів, піснями, а також побачити виступи зіркових гостей. В ексклюзивному інтерв'ю сайту 1plus1 співачка і акторка Лалі Ергемлідзе в ексклюзивному інтерв’ю поділилась як проходили концерти Жіночого кварталу в турі під час тривог та що надихнуло її на створення емоційної пісні, яку вона вперше виконала у новому випуску.
Лалі, розкажіть будь ласка. чим здивують ваші виступи у нових випусках?
Перший номер — це пісня, яку ми умовно називаємо Богиня шопінгу. Вона про певний тип жінок, які заходять у супермаркет, магазин чи торговий центр і все, гальм нема. Вони просто не можуть себе зупинити і скуповують усе підряд. Від шкарпеток до якихось дивних статуй. Не знаю, може, навіть надувний човен — все, що підвертається під руку, особливо на знижках. Це буде така весела, кумедна пісня. Мені подобається цей номер, сподіваюся, зал сьогодні тепло його сприйме. Смішно виглядає ще й тому, що починаю я його сама, як ніби заходжу в супермаркет, а далі мене буквально захламляють усі ці покупки.
А другий — це номер про штучний інтелект: розмову чоловіка з чатом GPT. Він про те, які дурнуваті і примітивні питання часом люди задають, при тому, які можливості має нейромережа — які глибокі відповіді вона може давати. Це теж смішна історія, ми навіть возили її в тур. І от що цікаво: в Києві публіка одразу вловила гумор, зрозуміла фішки, а от у маленьких містечках не завжди. Ми зробили висновок, що, можливо, люди там ще не повністю знайомі з такими технологіями, як штучний інтелект. А, можливо, причина в іншому. Але цікаво спостерігати, як по-різному реагує публіка в різних містах. У Києві одне, а коли їдеш в тур по невеличких містечках, селах, то це зовсім інша історія. Ти усвідомлюєш: не всі жарти можуть спрацювати, бо запити в людей різні.
Ви також згадали свій сольний виступ у Кварталі. Розкажіть більше про цю пісню. Що стало поштовхом до її створення?
Це моя авторська пісня Karma is a bitch. Я її дуже люблю. Вона повна люті, такої дорослої, чесної. Написала я її після страшної події — коли ракета влучила в будинок у Дніпрі. Там загинуло багато людей… і ця лють мусила кудись подітись. У когось вона йде в донати, у когось у дії на фронті, у мене — в творчість. Через два роки я нарешті змогла записати цю пісню і виконати її на сцені Кварталу. Це було сильно і дуже яскраво.
Ви згадали, що живемо зараз у дуже непростий час. У вас вийшло свою лють і біль вилити у творчість. А буває так, що ця емоція навпаки блокує творчий процес?
Перші дев’ять місяців після повномасштабного вторгнення я взагалі була в ступорі. Було якесь нерозуміння, яка музика, коли навколо такий жах? Я просто не могла писати. Всі творчі канали, умовно кажучи, заблокувались. Потім потроху почало йти, але чесно — це після роботи з психотерапевтом. Бо усвідомлюєш: якщо твоя місія писати й співати, то блокуючи це, ти робиш собі ще гірше.
Розкажіть трохи більше про тур Жіночого кварталу містами України. Чи були якісь особливі моменти, що запам’ятались?
Наші концерти проходили у звичайних концертних залах, але часто були повітряні тривоги. Наприклад, у Вознесенську на Миколаївщині. Там ти просто мусиш зупинити концерт і йти в укриття, бо там реально летить. Я, напевно, найперша в колективі в туфлях по холоду бігла вниз. Глядачі теж спускалися. І от ми з Юрієм Великим і Мартою Адамчук там стояли, співали їм пісень. Насправді, людям там не так номери цікаві, як просто побачити тебе зблизька, поспілкуватись про те, як у тебе, як у них, про щось спільне. Це вже інший рівень взаємодії. Там усі просто люди — не зірки й глядачі, а люди в однакових умовах. Я в платтячку, хтось у шубі. Цінний досвід.
У Миколаївській області, чесно, мені було трохи страшнувато. Особливо ще в Києві, коли ми тільки планували маршрут, я глянула на карту і подумала: ого, це ж як близько. А коли вже там, то просто реагуєш, пролунав сигнал — значить, спускаєшся. Піклуєшся про безпеку.
У вас є донька. Як вона сприймає вас на екрані? Чи хоче вона також бути публічною людиною — акторкою, співачкою?
Поки що не бачу в неї такого бажання. Вона ж змалечку бачила мене в телевізорі. Для неї це не вау. Може навіть сказати: мам, давай перемкнемо. Я якось їй пояснюю: от, уяви, ти захворіла, але чотири тисячі людей чекають на тебе. Ти б змогла вийти? А вона така: та ні, я ж захворіла. Я — на першому місці. Тож думаю, вона не зовсім людина сцени. Хоча іноді каже, що буде співачкою. Займається на барабанах, виступає. Але подивимось.
Поділіться, як ви відпочиваєте від виступів, концертів, турів? Що допомагає вам переключитись після напруги й тривог?
Найбільше рятує побутова рутина. Після важких ночей, обстрілів допомагає добре виспатись, відвести дитину до школи, приготувати їжу, сходити в магазин. Прості речі повертають до життя. Мене ще дуже рятує музика. В мене є величезний плейлист і під кожен стан своя музика. Ще я дуже люблю читати. Мене можна не чіпати, просто дайте книжку. Ходжу сама в театри. Інколи мені не потрібна компанія, я йду за енергією. От знаю, що після Кварталу піду на виставку Третє дихання. Сьогодні чоловік з донькою якраз пішли туди. Я часто тягну доньку на різні події, щоб вона бачила, що в житті є багато чого, крім телефона.
