Фільм автора студії «Квартал 95» про переселенців викликав бурхливі емоції під час прем’єри«Діти перемоги» - сповідь з перших вуст очевидців: війна очима дітей, у яких вона забрала все. Документальна драма зіткана з історій нині живих свідків масштабної трагедії, яку пережила Україна з 1939 по 1945 роки, опинившись в епіцентрі війни. Саме Україна була охоплена війною одразу з двох фронтів - вдвічі більше пригнічень, болю, страху, смертей.

В картині зібрані сповіді людей з різних куточків України, які ще дітьми пережили жахіття тих років. У кожного своя історія та своє ставлення до війни й перемоги.

АННА СТРИЖКОВА

Ймовірно, у віці 3-х років (свого точного віку Анна не знає) дівчинка потрапила в Освенцим. Після війни Аню привезли до Києва, де її удочерили кияни. Нові батьки дали їй прізвище та нове життя. Про те, що вони їй насправді не рідні Анна дізналася уже в дорослому віці.

Прийомна мама 5 разів переливала Ані кров. Її привезли з табору ледь живою і не було зрозуміло, чи виживе дівчинка взагалі. Тому Анна Михайлівна каже, що тепер у них з мамою рідна кров. Лише, коли її прийомні батьки померли, вона почала шукати інформацію про своїх кровних родичів, – розповідає автор фільму в інтерв'ю Телекритиці.

ІВАН ТРОФИМОВИЧ 

Знімальна група його назвала «сином полку». У 8 років, втративши матір, він лишився сиротою – німці розстріляли її на очах у хлопчика. Після звільнення Запоріжжя, де він жив, Івана забрали солдати Червоної армії. У піхотному полку він виконував завдання розвідки.

СЕМЕН СОРОКА

В 11 років він був зв'язковим в УПА. На його очах співробітники НКВД жорстоко стратили його брата, якого Семен не встигнув попередити про небезпеку. Після війни Семена Климовича зіслали до Сибіру, де пробувши 7 років, він був звільнений достроково. Нині йому 89. Він залишається вірним своїм переконанням: ходить з червоно-чорним знаменням, приїжджає до Києва на річниці УПА. До того ж, він хотів потрапити в зону АТО, але засмутився, не пройшовши по віку.

Про зв'язного УПА я дізналася зі статті у газеті – це допомогло його знайти, – розповідає Світлана Усенко.

МАРІЯ САЄНКО

У 14 років її вивезли в Німеччину на роботи. Три роки вона пропрацювала у фермера: терпіла приниження, недоїдала. Господині ферми дівчинка не сподобалася і та її частенько била. Також у Німеччині Маша зустріла свою першу дитячу закоханість – це був поляк, якого так само привезли на роботи. У 1945 році Марія повернулася на Батьківщину, де на неї посипалися постійні допити.

ХРИСТИНА ХІГЕР

Христина народилася у Львові і пам'ятає перші бомбардування у вересні 1939 року (їй тоді було 5 років). У 1943 році її сім'ї вдалося вижити(за походженнями вона єврейка) через те, що вони ховалися в каналізації проятгом 14 місяців. Через багато років Христина напише про це в мемуарах «Дівчинка у зеленому светрі». Книга публікувалася у багатьох країнах світу. Нині Христина живу у Нью-Йорку.

Мене вразила ця історія. Як можна було 14 місяців прожити в каналізації? Без світла, без нормальної їжі, без миття? З того часу я мріяла познайомитися з Христиною. Написала листа до видавництва, мені вислали її e-mail. Христина зараз живе в Нью-Йорку, ми до неї літали. За професією вона стоматолог. Після війни доля цієї жінки склалася дуже щасливо, - зізнається автор стрічки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «1+1» розкаже історію дівчинки, яка більше року ховалася від нацистів в каналізації.

ЕЛЕОНОРА КОВАЛЬ
Корінна киянка, все життя прожила в Києві, навіть під час окупації. Була свідком багатьох трагічних подій, в тому числі і Бабиного Яру.

Зауважимо, що над стрічкою працює команда Управління журналістських проектів 1+1 медіа, режисер-постановник Сергій Сотниченко, оператор-постановник Віталій Панасюк, а його автором стала ведуча та журналіст Світлана Усенко, серед робіт якої є «Таємниці генія Шевченка», «Секрети Бандери», «Розщеплені на атоми», «ТСН. 20 років» та багато інших.