Актриса Ольга Атанасова-Лук'яненко: Я люблю і пам’ятаю всі свої ролі

Ольга Атанасова (Лук'яненко) – одна з найбільш яскравих молодих українських акторок. У театрі за одну зі своїх перших ролей – Джульєтти – Ольга отримала престижну театральну премію «Київська Пектораль». Після цього було багато ролей в театрі, і більше 50-ти яскравих акторських робіт в серіалах та кіно!

Влітку 2018 Ольга Атанасова взяла участь у двох проектах каналу 1 + 1 – серіалах «Дві матері» і «Сільська історія». Напередодні прем'єр Ольга розповіла про роботу та відпочинок, а також про те, як їй вдається бути хорошою мамою і чому вона не поспішає грати бабусь.

Олю, розкажи - за що ти любиш кіно? Що тобі дають зйомки?

Я люблю і пам'ятаю всі свої роботи, але деякі люблю особливо. Нещодавно закінчилися зйомки фільму, в якому я грала 17-річну Надю, яка не стала снайпером, але могла стати. Дуже цікава роль. На кастингу мені спочатку запропонували іншу роль, більш дорослої героїні. Але вирішили зробити проби на дві головні ролі. І от юна Надя – у неї перша сцена – випускний бал, вона приміряє випускну сукню. Я на кастингу була без макіяжу. І режисер з продюсером разом сказали «так».

Мені взагалі здається, що у кожній з моїх героїн є якась частинка мене. Що всі ці ролі десь в мені живуть. До речі, чим героїня більше від мене відрізняється, тим мені цікавіше її грати. Але всі ці якості мені притаманні. 

Кожна нова роль – це дійсно прожите життя. І поки ти знаходишся під впливом цієї ролі, поки ти працюєш в проекті, ти живеш життям своєї героїні, отримуєш щось від неї.

Теж нещодавно я зіграла Дарину у фільмі «Сільська історія». Він вийде восени 2018 року на каналі 1+1. І Дарина наповнювала мене сенсом, давала сили. У чомусь я була цієї Дашею і отримувала від цього задоволення.

І так кожна роль дає мені можливість відчути себе іншою людиною. Я відчуваю – мені щось додається від кожної ролі. Не знаю, як довго це затримується у в мені – можливо, до наступної ролі. А можливо – щось нове так і залишається зі мною назавжди, розкриваються якісь нові грані.

Ми закінчили зйомки, але Даша досі в мені живе.

А що дає гра у театрі?

Театр, звичайно, теж дає емоції, натхнення. Кожен спектакль – це віддача енергії глядачеві, це теж кайф. Ну і робота над собою – ось це самокопання. Не завжди воно приносить щастя, але це колосальний досвід. Ти знаходиш в собі щось таке, про що ти навіть не знав, що так можеш.

Мені взагалі здається, що з людини можна дістати будь-яку емоцію. Я розумію, що я можу бути якою завгодно. І якщо мене героїня зацікавить, я зможу її виправдати. Це дуже цікаво – знаходити в собі щось таке, про що ти навіть не підозрювала. В житті завжди є якісь кордони, які ми не можемо переступити, бо це не коректно, не правильно, не личить твоєму статусу, виховання не дозволяє тощо.

А в кіно і театрі ти можеш бути дивною, безсоромною, якщо тобі дозволяє роль. Це зовсім не означає, що я хочу бути безсоромною, і роль мене прикриває – не в цьому справа. Але я насолоджуюся цим, насолоджуюся грою. Тим, що я можу це робити і розкриватися на повну.

Що ти зараз репетируєш в театрі?

У серпні починаються репетиції вистави «Дракон» за Шварцем, це антреприза. Приблизно в жовтні буде прем'єра. У столичному Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра я граю Вірочку, «Місяць у селі», і думаю, в новому сезоні з'являться нові роботи. З Адою Миколаївною Роговцевою ми продовжуємо грати «Будьте, як удома».

Як тобі вдається бути затребуваною актрисою і одночасно - щасливою дружиною і мамою маленької Аделі?

Я себе стала ловити останнім часом на думці, що я чітко розділяю ці дві сфери. Це важко, напевно, зрозуміти, але, коли я працюю, я абсолютно переключаюсь і на певний час перестаю бути мамою. У мене в цей момент задіяні якісь інші ресурси.

При цьому, звичайно, ж, якщо мені зателефонують з дому і скажуть, що у дочки температура – я одразу переключаюсь назад. Тому що все, що стосується здоров'я та життя моїх близьких – це найважливіше у світі. У мене це перемикання виходить абсолютно несвідомо, і багато хто цього навіть не може зрозуміти. Але під час зйомок та репетицій я дійсно можу забути, що я дружина, мати, що мені час додому і так далі.

До того ж, нам пощастило – у нас є золота няня Люба. Вона прийшла до нас, коли Аделі було всього лише пару місяців. У мене в цей момент з'явилося одночасно два проекти, один з яких – не в Україні. І я моталася туди-сюди. Тож Люба нас виручила, і зараз це незамінна людина, який проводить з Адель дуже багато часу.

Розкажи про свою дочку.

Зараз Аделі п'ять років, вона дуже творча і розвинута дитина. Займається балетом, цирковою гімнастикою. Ще англійська, хор. У неї вихідний – неділя. Вона весь час в русі, навіть вдома.

Адель дуже організована. Ось я – людина-хаос. Вдома у мене чисто, але все одно присутній якийсь хаос. Настрій – так само. В одязі, зачісках, стилі у мене творчий безлад. Я це люблю, мені в цьому комфортно. Я люблю, коли волосся розпатлане і все не ідеально.

А Адель – вона єдина людина у нас вдома, яка любить порядок. Я йду, у мене, наприклад, футболка з плеча спадає, а вона підходить і поправляє. Капці поруч ставить. Ця малеча точно мені послана не просто так :)

Ти б хотіла, щоб Адель себе реалізувала в творчості?

Я думаю, що це станеться. Принаймні на рівні хобі. Вона творча дитина і ми розвиваємо це. Що стосується акторських шкіл, то я вважаю, що вони роблять тільки гірше. Дитина в такому віці цікава така, яка вона є. Її не потрібно ще вчити говорити зі сцени, грати. Діти відразу починають перегравати. Кого-то це тішить – бабусь, мам. Але насправді це – не творчість. Я вважаю, що акторство потрібно починати пізніше, точно не зараз.

У коханому ти теж не шукаєш ідеальності? Не намагаєшся його зробити краще?

Я якось ніколи не прагнула до ідеальності в усьому. Мені здається, що у мене все досить непогано і дай Бог, щоб і далі так було. Але мені дуже важливо, щоб був розвиток. Не можна досягти ідеальності і зупинитися на цьому. Мені весь час хочеться чогось більшого. Не можна зупинятися, в жодному разі.

Ви з чоловіком дивитеся в одному напрямку?

Мені здається, наш секрет в тому, що ми не проводимо дуже багато часу разом. Сергій досить часто виїжджає за кордон у справах. І ми зустрічаємося часом на спільних заходах за кордоном. І ось там ми можемо проводити багато часу разом.

Удома ж часто так буває, що він приходить, коли я вже сплю, або навпаки. Але якщо вас влаштовують такі стосунки, якщо ви довіряєте один одному, то все буде добре. Це краще, ніж сидіти цілими днями поруч  і дивитися один на одного, знаходячи недоліки.

Про мою роботу в деталях ми вдома не говоримо. І більшість моїх проектів Сергій не дивиться. Він все розуміє, але неможливо відмінити емоції.

Що б тобі ще хотілося зіграти?

Мені хочеться зіграти ще багато всього. Мені здається, я ще так багато не зіграла. І я взагалі зрозуміла про себе, що мені більше подобається працювати, ніж відпочивати. Я дуже люблю їхати на відпочинок, коли знаю, що мене вже чекає новий цікавий проект. Тоді все класно. Мені нудно довго відпочивати. Мені потрібно весь час перебувати в творчому середовищі. Мені там комфортно.

Як ти взагалі вирішила стати актрисою?

Це було настільки очевидно. Все до цього йшло. І мені здається, що зараз я на своєму місці. І я не хочу і не бачу поки сенсу займатися чимось іншим, що я вмію робити гірше.

Немає бажання зіграти жінку похилого віку?

Ні, поки зовсім не хочеться. Навіть в інституті, коли ми робили такий віковий грим, мене це зовсім чомусь не приваблювало. І я навіть раділа, що він у мене не виходить достовірно – очі мої мене видають.

Мене дуже тішить, що до нас вже доходить тенденція західного кінематографа. В Америці акторські бази розбиті не за біологічним віком, а за сценічним, ігровим. І не важливо, скільки років актору чи актрисі. У них школярів часто грають досить дорослі люди.

Дякую Богу і генетиці, що я можу грати молодих дівчат. Але мені здається, що внутрішній світ теж дуже важливий. Коли у мене гарний настрій, я навіть на фото по-іншому виглядаю. Важливо те, як ти себе почуваєш.

Поділися своїми секретами підтримання форми і гарного настрою.

Я дуже люблю тренуватися в залі, коли у мене є вільний час. Люблю, коли є рельєфчик, м'язи. Займаюся з тренером. Без тренера я нічого не можу робити, мені нудно. При тому, що я знаю вже багато про спорт, про харчування, але тренер мені просто необхідний.

І харчування правильне теж дуже важливе. Я намагаюся весь час пити більше води. Зараз я стала ще пити грейпфрутовий фреш щодня. Перестала їсти свинину. Люблю курку і їм її завжди. І овочі. Я не переймаюсь з приводу фермерських продуктів, купую все в супермаркеті. І ще дуже важливо не об'їдатися.

Під забороною у мене МакДональдс, чіпси, будь-яка не корисна їжа. Але знов-таки – я собі все це дозволяю, якщо дуже сильно хочеться. Тоді я можу заїхати і наїсться фастфуду на два місяці вперед. І в цьому випадку я вже з'їдаю не одну цукерку або дві штучки чіпсів. Я з'їм стільки, що на наступний день вже не зможу це бачити. Але в цей момент я відчуваю насолоду. Адже коли ти собі відмовляєш, то виходить тільки гірше – ти починаєш дуже сильно хотіти заборонене.