UA RU

"Як я можу бути осторонь, коли люди готові робити подвиги й стояти за Україну", — журналістка Єва Ніколашвілі дала інтерв'ю (ЕКСКЛЮЗИВНО ДЛЯ 1+1)

©© Facebook/Eve Nikolashvili

Що надихає кореспондентку далі робити свою справу? Як зараз відбуваються її зйомки для 1+1?

Журналістка 1+1 Media Єва Ніколашвілі з початку війни активно тримає інформаційний фронт: нон-стоп, майже без перепочинків. Ексклюзивно для 1+1 журналістка розповіла, як дізналася про повномасштабне вторгнення росії в Україну, як проходять її робочі дні під час війни, що надає сил рухатися далі та які у неї плани після нашої Перемоги. 

Єва Ніколашвілі

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У моїй свідомості не було місяця війни: все, як один день, окрема одиниця часу, яка називається війна», – кореспондентка ТСН Неллі Ковальська (ЕКСКЛЮЗИВ)

Перші секунди війни

За місяць до повномасштабного вторгнення ми обговорювали можливість війни з моїми друзями та чоловіком. Я буквально декілька днів тому дивилася свої листування у соцмережах: коли у мене за тиждень до війни запитували, чи будуть бомбити Київ, я писала про те, що на мою думку це нелогічно. Не вірила до останнього, хоча була готова емоційно, що може бути все, що завгодно. У мене було сподівання на те, що у путіна щось таки є у голові, але такої надії я більше не маю. 

Я дізналася про війну десь о пів на шосту ранку, вибухів не чула. Мені зателефонував чоловік (він військовий, був не поруч зі мною) та сказав, що почалася війна. Я визирнула на балкон й сказала, що нічого не бачу, не чую ніяких вибухів. Але потім я зайшла у соцмережі й побачила, що дійсно обстрілюють, дійсно випускають ракети. Тоді я одразу зібрала свої речі, віддала свого кота мамі й вже за декілька годин я була на роботі для того, щоб їхати кудись та показувати події людям.

Єва Ніколашвілі

Сюжети під час війни: ризик життям заради інформування українців

Моєю першою зйомкою був військовий шпиталь у Києві. Поступила інформація, що військовим бракує крові. Ми поїхали туди й насправді виявилося, що крові достатньо, і в той момент її не потрібно було здавати, адже поранених ще не привозили у київський шпиталь. Далі, на другий день, у нас був важкий нічний ефір: о третій ночі виходила на вулицю вмикатися. На мене світили світло, більше нічого не видно – лише чула вибухи та стрілянину поруч. Ми ще не були готові до того, що треба виходити на вулицю: у мене був захист, в оператора – ні. Ми стояли на дорозі, а поруч з нами проїхала машина зі швидкістю під 140 км/год, і зовсім незрозуміло, хто там в тій машині сидить: чи ДРГ, чи ні. А тоді якраз поступила інформація, що російські військові увірвалися у Київ, і вони можуть бути у будь-якій машині та розстріляти тебе просто на вулиці.

Єва Ніколашвілі

Мій звичний напрямок роботи – це околиці Києва. Через три тижні війни приїздила у Лютіж (село в Україні у Вишгородському районі Київської області – прим. ред.) – в 10 км від нього стояли російські військові. Ми чули, як поруч працює наша артилерія настільки голосно, що мимоволі сіпаєшся. При тому ми спілкувалися з людьми, які там живуть, і вони взагалі на це не реагували. Вони нам казали: “Не бійтесь це свої”.А я постійно хвилювалася за те, що може прилетіти, бойові дії були ну дуже близько.

Єва Ніколашвілі

16 годин разом з військовими 

Ми були на позиціях українських військових (до Перемоги України не можна казати про те, де саме ми були). Коли я їхала туди, думала, що всі будуть такі знервовані, адже пройшло вже багато часу, вони багато недосипають. Але коли ми приїхали на позицію, військові намагалися розвеселити нас! Ми провели з цими героями понад 16 годин, і на їхніх обличчях була лише рішучість, непохитність та усмішки. Вони розповідали нам свої історії для того, щоб ми не хвилювалися, постійно попереджали, коли треба бути обережними, а коли навпаки ні. Військові нас поїли чаєм та настільки заспокоювали тим, що ми переможемо, що це дуже вселяє надію. Одразу з'являється впевненість, що я все правильно роблю, що українці дійсно переможуть, що ми сильніші.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам не пощастило із сусідом дуже давно, але жодного разу росіянам не вдалося нас знищити" — журналістка ТСН Юлія Кирієнко (ЕКСКЛЮЗИВ)

Готовність до роботи

Мабуть, за місяць війни я не змінилась: тільки чоловік кричить на мене, що я постійно ризикую своїм життям (сміється). У мене дуже низький рівень самозбереження: моєю першою думкою, коли розпочалася війна, було те, що треба їхати на роботу (сміється). Якби я залишалася вдома, по-перше, я б собі цього не пробачила, а по-друге, я б себе накручувала. Коли ти працюєш нон-стоп, коли у тебе немає часу навіть відпочити, у тебе нема ані апатії, ані страху. Хоча у мене є страх за рідних: я, наприклад, не знала, де мій чоловік, де він зараз воює – страшно, коли він не бере слухавку. За себе я не хвилююсь.

Єва Ніколашвілі

У роботі для мене також дуже важлива готовність і підтримка мого оператора. Вадим Цвєтков завжди готовий їхати в будь-яке пекло, щоб зняти ідеальний кадр. І це в тому числі додає мені сил. 

Єва Ніколашвілі

Гордість за українців та єдність народу

Мене надихають наші звичайні люди, які виходять на вулиці й намагаються голими руками зупинити танки. Я приїхала на одну зі зйомок: жінка-пенсіонерка плела маскувальні сітки для військових. Я запитала у неї, чому вона це робить, на що вона відповіла: “Ну, у нас немає танків в місті. Так я б їх голими руками зупиняла, а доводиться плести маскувальні сітки”. Це настільки підносить – коли людина цілком серйозно каже, що готова самотужки зупиняти ворожу техніку, що їй нічого не страшно. Як я можу бути осторонь, коли люди готові робити подвиги й стояти за Україну? Я маю показувати, що ми єдині, що насправді ми сильні, що не потрібно здаватися, для того, аби у людей не було паніки. Щоб люди бачили, що уся Україна підіймається і показує, що нашу свободу не забрати! У мене дуже сильна віра в країну та нашу армію. 

Єва Ніколашвілі

Найбільша відмінність між 14-м та 22-м роком – це наша єдність. Я не впевнена, що у 2014-му році ми були настільки об’єднані. Зараз кожен відкинув усі свої політичні вподобання, суспільні інтереси. Кожен намагається робити те, що він може на своєму місці: хтось приймає людей на західній Україні, хтось волонтерить та ризикує власним життям, аби комусь привезти їжу або інші необхідні речі. Українці зараз – саме та нація, яку я хочу бачити завжди, і після перемоги. І я впевнена, що ми й залишимося такими об’єднаними.

Єва Ніколашвілі

У нас є все для того, аби перемогти! У нас є сильні українські армійці, у нас є мужній народ, у нас є трактори, які крадуть танки, у нас є журналісти, які показують те, що ми непереможні, і у нас є влада, яка готова вести нас до перемоги. Все, що потрібно нам для перемоги, у нас є. Ми обов’язково переможемо! 

Плани після Перемоги

28 березня я поїхала на два дні для того, щоб побачити та обійняти свого чоловіка. Потім знову повернулася до роботи: за цей час встигла вже об’їздити Бородянку, Макарів, Гостомель, Бучу і Ірпінь.

Єва Ніколашвілі

Після завершення війни я приїду до усіх своїх рідних та обійму їх, скажу в очі, як їх люблю. Також обов’язково об’їду усі міста-герої, побуваю у всіх визначних містах для того, аби разом відбудувати їх, аби у нас була сильна та незалежна Україна.

Єва Ніколашвілі

Усі фото: особистий архів Єви Ніколашвілі

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю