Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності

До 30-річчя Незалежності України говоримо про українську мову з найавторитетнішим філологом країни Олександром Авраменком

авраменко
Як змінилася мова за роки Незалежності нашої країни? Про це ми запитали у головного популяризатора та мовознавця країни Олександра Авраменка.

Безперечно, мову можна вважати свідомістю нації, адже ми говоримо так, як думаємо. Словесне оформлення наших думок та намірів є відзеркаленням нашого світогляду та культури. З огляду на це напередодні 30-річчя Незалежності України ми згадали непростий шлях української до визнання і популярності та постійну трансформацію слововжитку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖПокоління Незалежних: якою бачать Україну її відомі ровесники? (Jerry Heil, Жан Беленюк, Стася Ровінська, Раміна Есхакзай, Lida Lee, Роман Сасанчин)

Як саме змінилася змінилася українська мова? Які спостерігаємо тенденції сьогодні? Що ми, як нація, повинні зробити, щоб не втратити найцінніше — те, що насамперед нас вирізняє з-поміж інших народів та є скарбницею культурної спадщини? Ці запитання ми поставили головному популяризатору та мовознавцю країни Олександру Авраменку.

— Олександре, як змінилася наша мова за роки Незалежності? 

Хоч 30 років для розвитку мову – термін незначний, а все ж зміни в ній помітні. По-перше, розширився словниковий склад мови, адже з’явилися українська армія, український спорт, мова увійшла до медичного простору, українською почали перекладати іноземні фільми (чи не першим зазвучав солов’їною серіал «Альф» — нині цей фільм називають першим телевчителем української мови)…

По-друге, двічі за цей період змінювалася редакція українського правопису: було реабілітувано вилучену в сталінські часи літеру ґ (ґрунт, ґанок, ґречний, аґрус, ґава), обов’язковим став кличний відмінок (Олю! Євгене! мамо! Ганночко! – раніше сьомий відмінок іменника називали кличною формою, яку можна було заміняти формами називного відмінка); як паралельні (а отже, правильні) нині вживаємо форми родового відмінка іменників жіночого роду на м’який приголосний (радости –  радості, чести – честі, гордости – гордості) та ін.

Отже, було бодай частково відновлено історичну справедливість: колишні живомовні норми повертнуто до літературного вжитку. По-третє, зросла кількість носіїв української мови, особливо після Помаранчевої революції та Революції гідности. 

— Як мама, я помічаю таку тенденцію серед батьків: якою мовою вони не говорили б, зі своїми дітьми вони намагаються розмовляти українською. Ви помічаєте, що зі зміною поколінь більше цінується українська? 

Так, багато російськомовних батьків зі своїми дітьми намагаються спілкуватися українською. Особисто я знаю кілька десятків таких родин. Цікавився, що послужило поштовхом до такої позиції. Здебільшого констатують, що українська – мова навчання, мова ЗНО, мова держслужбовців, радіо й телебачення, тобто мова майбутнього дітей. Звичайно ж, наголошують і на зміні ціннісних орієнтирів: збереження мовних традицій, повага до державної мови, країни та її історії… 

— Що «Незалежна Україна» повинна зробити, з Вашої точки зору, з популяризацією мови, щоб посилити національну єдність, гордість за країну чи, як мінімум, не втратити вже напрацьовані позиції та позитивне сприйняття мови у суспільстві? 

Хоч українська має успіхи в багатьох галузях суспільного життя, проте ще багато людей у громадських місцях, у сфері послуг ігнорують державну мову. Останнім часом, після того як закон про функціонування української мови як державної  набрав чинності, новинні портали рясніють  інформацією про конкретні випадки порушення мовних прав громадян.

Чому молоді люди, які 9-11 років вивчали в школі державну мову, відмовляються нею послуговуватися на роботі? Напевно, так їх виховали. Отже, нам треба виховувати почуття поваги до державної мови змалечку.

І тут допоможуть не стільки закони, скільки тепле слово мами, тата, бубусі, дідуся, доброзичливі настанови вихователя в садочку, учителя, якісна книжкова продукція, високого рівня українськомовне кіно, музика. Якщо пропонувати високоякісний українськомовний продукт, молоді люди самі до нього потягнуться. Тож держава має дбати про це. 

— Мені сподобалися Ваші зауваги щодо таких орфографічних та стилістичних моментів як "двоїна" (третя форма для парних предметів чи двох осіб), "батькувати" замість "матюкатися"… Чи не вважаєте Ви, що ми повинні відроджувати перлини нашої мови, щоб посилити відчуття унікальності та самобутності української? Чи можливо це зробити через продуману низку заходів? 

Без сумніву, нам треба відроджувати втрачені самобутні елементи в мові. І тут ідеться не лише про якісь граматичні форми, а й про забуті слова та фразеологізми, які додають мові живості й колориту: на колір і смак товариш не всяк; перший млинець нанівець; цілуйте тата в коліщата; гола, боса, зате у вінку; у степу і хрущ – м’ясо та ін. Я як автор шкільних підручників наповнюю навчальні видання саме таким матеріалом. І своїх колег закликаю до цього. 

авраменко фото

— Як змінюється мова сучасної України? Особливо цікаво про зміну слів на кшталт «хіт» — «гіт», «хайпувати» — «гайпувати», фемінітиви… Про що це говорить Вам як філологу? Які зміни в суспільстві окреслює? Чи є це проявом сильнішої національної свідомості?

Останнім часом більш помітним стає розвиток молодіжного українського сленгу. Але одразу хочу заспокоїти своїх колег-філологів, що нічого поганого в цьому немає.

Якщо немає молодіжного сленгу – мова мертва. Молоде покоління «пограється» словами на кшталт печалька, зависати, флексити, шеймити, врубатися, тусити, тусня, краш, зашквар, кринжово, вайб, юзер, підросте й забуде їх. А їхні діти колись вигадають свої сленгові слова, які (ще раз хочу наголосити!) є ознакою живої мови.  

Щодо вимови h в іншомовних словах, то нова редакція несуттєво розширила масив лексики з літерою г: хіт, хайп, хоспіс, хобі, хокей, а не гіт, гайп, госпіс, гобі чи гокей. Хоча за логікою ці слова слід було б вимовляти й писати через г, порівняйте: hotel – готель, hospital – госпіталь та ін. Ми ж не кажемо хотель, хоспіталь…Тобто ми послідовно маємо передавати іншомовне [h] українським [г]. Знаю, що багато списів було зламано під час роботи комісії, яка вводила зміни в правописі 2019 року, а все ж уживання г на місці h лишилося таким, як і було раніше.

Щодо фемінітивів. Частина людей радо їх сприйняла, а хтось відмовляється вживати жіночі назви професій. Хай там як, а Міністерство економіки України вже затвердило новий класифікатор професій, увівши до кожної назви чоловічого роду жіночий відповідник: філолог – філологиня, продавець – продавчиня, пілот – пілотеса… Насправді, фемінітиви – ніяка не новація. У нашій мові здавна їх уживали: князь – княгиня, учитель – учителька, поет – поетеса… Щоправда, жіночі назви професій, посад не можна було використовувати в офіційно-діловому стилі. Нині обмеження знято. Зверніть увагу: не від усіх чоловічих форм можна утворити фемінітиви. Справді, він вівчар, а вона вівчарка (собака)? Він електрик, а вона електричка чи електрикиня? Він посол, а вона послиця чи послиха? Він мер, а вона мериха, мериня чи мерка? Хтось скаже, у нас немає мерів, а голови держадміністрацій. Це так. Але який фемінітив уживати, якщо мова йде про мера Парижа? Голова Паризької міськдержадміністрації? Та з нас кури сміятимуться!

Хочу зауважити, що в усьому має бути здоровий глузд, треба дотримуватися золотої середини. Якщо не утворюється фемінітив (або ж звучить кумедно), раджу до чоловічої форми додавати слово пані: пані мер, пані посол і под.

А взагалі, наявність фемінітивів у мові – свідчення її гнучкості, виражальних можливостей. Крім того, фемінітиви сприяють гендерній рівності.

— Глобалізація несе ризики для української? Чи навпаки в умовах глобальної асиміляції ми все більше кристалізуватимемо своє? 

Так, глобалізація певною мірою загрожує розвиткові й поширенню української мови. Молодь “живе” в соцмережах, завдяки чому приходить розуміння, що більше інформації чи розважального контенту є російською чи англійською мовою. Якось у тіктоці натрапив на епізод, у якому популярним львівськи реперам поставили питання: “Хлопці, ви по життю українськомовні. То чому всі свої пісні пишете й виконуєте російською?” І знаєте, що вони відповіли? “Російськомовна аудиторія десь у 20-25 разів більша. Якби ми давали українськомовний продукт, у нас було б 100 тисяч підписників, а завдяки російській у нас їх два мільйони!” До речі, про схожу ситуацію розповідав у своєму інтерв’ю відомий кухар Євген Клопотенко: “Той самий кулінарний епізод російською дивляться в 10-20 разів більше, ніж українською”.

Молодь мотивована на особистий творчий і фінансовий успіх, на монетизацію. Ось тут глобалізація поглинає українське. Держава, на мою думку, не має права заплющувати очі на цю проблему. Треба на державному рівні мотивувати молодих людей творити українською.

Нам важливо не втратити своє, рідне. Пригадуєте застереження Ліни Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”. Отож бережімо солов’їну – скарб, який передали нам наші предки.

2021-08-25
Новини
Новини