"Гріх не розмовляти найкрасивішою мовою світу", — актор Тарас Цимбалюк для проєкту "Плюсуй українську"
Група 1+1 media в межах проєкту «Плюсуй українську» ділиться історією українського актора театру та кіно Тараса Цимбалюка.
Хоча новий герой суспільно важливої ініціативи родом з Черкащини, де переважала мішанина з мов – суржик, з самого дитинства разом з батьками він спілкувався виключно українською мовою. Родина стала для нього справжнім прикладом і прищепила любов до всього українського. У спеціальному інтерв’ю актор Тарас Цимбалюк розповів, з яких причин творці кінопродуктів до 2014 року віддали перевагу митцям російського походження, чому йому довелося опанувати російську мову та як за рік повномасштабної війни змінилося його сприйняття професії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Своєю музикою, думками, життям маю доводити людям, що мова має значення", – інтерв'ю LELY45 для проєкту "Плюсуй українську"
Нагадаємо, 7 лютого група 1+1 media анонсувала запуск проєкту «Плюсуй українську», спрямований на популяризацію української мови та культури, викорінення російського контенту з медіаполя та формування звички спілкуватися як вдома, так і в інших сферах життя українською. Проєкт буде реалізовуватися протягом 2023 року разом з WAW: альтернативне медіа та за підтримки МКІП.
Українська мова справді крута. Ми тільки зараз «відкашлюємося» від совкового впливу.
У серіалі «Спіймати Кайдаша» ваш персонаж Карпо Кайдаш спілкується суржиком, який об’єднав усі колоритні селища. Ви ж сам родом з Черкащини. Яка манера спілкування притаманна тамтешнім? Яка мова переважала серед вашого оточнення та що на це вливало?
На Черкащині фігурує суржик, мішанина з мов. Раніше у самих Черкасах переважала російська мова. Я ж родом з міста Корсунь-Шевченківський, на мої пам’яті відсотків 5% тамтешніх спілкувались російською мовою.
Оскільки мої батьки – викладачі, ми завжди намагалися розмовляти українською мовою. Сім’я була для мене справжнім прикладом. Дивлячись на них, розумів, що говорити українською – кльово. Саме тому у мене навіть не було звички використовувати суржик під час спілкування з іншими.
Насправді я не вважаю, що суржик – це трагедія. Враховуючи всі історичні події, які відбувалися на нашій землі – масове придушування всього українського, вивезення дипломатії, знищення української церкви, шістдесятники, «Розстріляне відродження» – на щастя, така форма мови залишилася у певних регіонах.
Лагідна українізація – це дуже правильно. Свого часу росія, нацистська Німеччина силою змушували переходити людей на інший бік і так народився нацизм.
Не можуть всі люди відразу обнулитися та почати розмовляти українською мовою. Нам не слід зараз розпалювати купу внутрішніх ворожнеч та ділитися на російський та український табори. Вже добре, що всі люди повернули голову в одному напрямку та зрозуміли, хто є справжнім ворогом.
А як бути з тими, хто принципово не планує спілкуватися українською?
Прекрасно розумію, що є люди, які росли в російськомовному середовищі. Є люди, яких батьки виховували на прикладі російської літератури. Коли людина зростала в такій родині, їй дуже важко налаштувати свою голову на прочитання Котляревського, наприклад.
Таким людям потрібно пояснювати історію України, її глибину та події. Розповідати, чому Україною варто пишатися. Щонайменше, дати зрозуміти, чому у 2014 році розпочалася війна на Сході. До речі, у своєму оточенні таких людей, які б кардинально не хотіли переходити на українську мову, ще не зустрічав. У моєму колі спілкування російськомовні люди розуміють українську, вивчають її та усвідомлюють, що слід зробити повноцінний перехід.
Мені довелося вивчити російську мову, адже розумів, якщо я нею не володітиму – ніколи не зможу потрапити в кадр.
До подій 2014 року творці кінопродуктів для своїх картин/серіалів тощо зазвичай могли віддавати перевагу російським акторам. Як гадаєте, чому простежувалася саме така тенденція?
Це все тягнеться ще з Радянського Союзу, оскільки все найкраще було в москві. Все висмоктувалося з 15-ти країн (у тому числі кінематограф) і везлося туди. У росії фільми знімались одне за одним. Ціла плеяда картин знята там. Якщо ж відкрити перелік фільмів, знятих в Україні, то назбирається тільки 100 картин за ціле століття.
Дуже дискримінуючим моментом стало становлення серіального виробництва. Коли наші серіали стали суто продюсерськими, а різні продакшн з росії телефонували і казали: «Головна умова – головний герой повинен бути родом з росії. Ми знімаємо у вас, адже у вас робити це набагато дешевше, і продаємо цю історію на всі російськомовні країни».
Закінчивши університет, зрозумів, що наші провідні актори – Станіслав Боклан, Ольга Сумська – знімаються в епізодах, а головні ролі виконують псевдо російські актори, які в рф нікому не потрібні.
Мені довелося вивчити російську мову, адже розумів, якщо я нею не володітиму – ніколи не зможу потрапити в кадр. Певною мірою я став складовою низької свідомості, адже мене підкупили, показавши, що в моїй сфері немає іншого виходу. У 2020 році я знімався в кліпі одного російського гурту, бо там був дуже крутий сценарій. А зараз сиджу і думаю, що це була помилка.
Ми відчинили двері в кімнату, де тисячі квадратів, які нам потрібно осягнути та пізнати.
Який зараз стан справ в українському кіно- та серіальному виробництві? Чи вдається нам поступово відновлюватися та ставати на довоєнні рейки?
З того, що я знаю, то зараз паралельно знімається 4 проєкти, хоча до початку повномасштабного вторгнення одночасно могло зніматися до 100 проєктів. Це космічна різниця. Зрештою, все, що зараз знімається має автентичний та виключно українськомовний сценарій.
Думаю, що війна круто вплине на кінематограф. У нас будуть потужні копродукції. Представники інших країн, де все давно поставлено на рейки, приїдуть до нас. Нарешті ми перестанемо топтатися на одному місці.
Як тільки закінчиться повномасштабна війна, ми повинні виправдати довіру всього світу, чому за нас так всі боролися. Доводити це через екрани. Після Перемоги ми не маємо права показувати низькоякісний продукт. Нам повірили багато держав і цю довіру слід виправдати.
Мої підписники часто цікавляться, чи ходжу я зараз на проби воєнного кіно. У ці моменти у мене виникає питання до самого себе – «Як грати якісь воєнні історії після всіх тих звірств росії, які ми бачили в новинах?». Ми спостерігаємо за реальною війною, ми бачимо вибухи, наших бійців в окопах та реальні перестрілки. Як зараз можна садити людей в кінотеатри й показувати їм якусь імітацію всього цього, де актори можуть неправильно тримати автомати. Це буде фальш. Тут потрібно, або зняти це дуже якісно, або не спекулювати на цій темі.
Ідеальний приклад того, як варто робити, – фільм Наталії Ворожбит «Погані дороги». Це окремі новели про російсько-українську війну, де в кадрі відсутні вибухи і так далі. Кожна історія, висвітлена в картині, пронизує та чіпляє найглибші фібри душі.
Як довести людям, що споживання російськомовного контенту (кіно, музики, програм тощо) впливає на хід війни в України? Чому важливо ізолюватися від росії й тут?
Цю тему слід підіймати публічним людям, які мають велику аудиторію в соціальних мережах. Це єдиний вихід. Важливо, аби це було не в агресивній формі. Ми багато говорили про це в лютому-березні 2022 року. На жаль, влітку минулого року забули про багато речей, але все одно слід продовжувати говорити.
Зрештою, лідерам думок під час інтерв’ю можна знехтувати кількома питаннями про особисте, розповівши про фундаментальні речі. Маючи ефірний час, наприклад, на 1+1, слід з користю його використовувати.
Мене, наприклад, дуже дратує, що в умовах повномасштабної війни, всім цікаво в першу чергу поговорити про моє особисте життя. При цьому я цікавлюся історією, літературою, можу багато чого розповісти своїм підписникам. До того ж я представник кінематографа і можу говорити про це.
Як за рік повномасштабної війни змінилося ваше сприйняття професії? Як вам зараз виходити на сцену театру та проживати історії персонажів? Як при цьому змінилися глядачі?
У перші покази вистави «Емігранти» було дуже незвично. Я не міг розслабитися. По-перше, в театрі у мене була величезна пауза. Після університету трохи попрацював у «Молодому театрі», а потім почав зніматися у кіно. По-друге, ми граємо зовсім в інший час.
Глядачі дуже змінилися. Наприклад, ми приїжджали з «Емігрантами» в Чернігів, по суті прифронтову область, де пів року точилися активні бойові дії, і для глядачів похід на виставу - подія року. Вони навіть вдягалися по-особливому. Тамтешні ловили кожне наше слово, були уважні до всього, що відбувається на сцені. Ця вистава була для них на вагу золота, адже за перші шість місяців великої війни до них приїжджали лише 2-3 колективи.
Гріх не розмовляти найкрасивішою мовою світу, якщо вона ще й рідна.
Чому українська мова – це круто? Яке слово вам найбільше подобається?
Слово «парасолька», яке в попередніх інтерв’ю виокремлював ведучий Олексій Суханов, у нашій сім’ї використовується тільки тоді, коли на дворі сонце. Річ у тім, що у французькій мові слово «parasol» – парасолька від сонця, а «parapluie de la pluie» – парасолька від дощу. Оскільки у мене мама педагог французької мови, нам завжди було дивним вживання цього слова.
Мені дуже подобається слово «тішитися». Моя сестра навіть зробили татуювання з цим словом. Це дуже хороший стан, в якому перебуває людина. Дуже сподіваюсь, що вже зовсім скоро мільйони українців будуть тішитися від того, що ми отримаємо велику Перемогу.
Чому не тільки мова, але й все українське – це круто? Тому що наша історія давніша за єгипетські піраміди. Ми маємо масу героїв.
