«Навіть коли наше минуле життя перевернулося догори дригом, ми маємо жити далі. Заради своїх дітей, близьких, країни, заради себе. Нам є, за що боротися і світлий бік життя існує навіть тепер», – Тетяна Шуліка, авторка та продюсерка проєкту «Жити далі»
1+1 ексклюзивно поспілкувалися з продюсеркою та авторкою ініціативи «Жити далі».
У такий складний час варто знаходити сили жити далі, продовжувати надихатися та надихати, допомагати одне одному та наближати нашу Перемогу. Допомогти українцям відбудувати життя в нових воєнних реаліях, піклуватися про ментальне здоровʼя, віднайти нові точки опори та продовжувати жити, навіть коли наше мирне повсякдення через повномасштабну війну рф в Україні поставлено на паузу – покликаний один із масштабних мультижанрових проєктів групи 1+1 media – «Жити далі». Спецпроєкт реалізується у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської зі створення Національної програми ментального здоров’я групою 1+1 media у партнерстві з ГО Безбар'єрність та за підтримки Благодійної організації «Смарт Ангел».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українці дивилися телебачення та які телеканали стали лідерами телеперегляду в лютому 2023 року: аналітика Київстар ТБ
1+1 ексклюзивно поспілкувалися з продюсеркою та авторкою ініціативи «Жити далі» Тетяною Шулікою. У інтервʼю читайте про головні меседжі проєкту та його важливу складову для суспільства, про те, як відбуваються зйомки під час повномасштабної війни, та як сьогодні аудиторія реагує на вражаючі історії та подвиги українців.
У грудні 2022 року відбулася прем’єра спецпроєкту «Жити далі», продюсеркою та авторкою якого ви є. Розкажіть, як виникла ідея створити проєкт та які його головні меседжі?
До початку повномасштабної війни наша команда продакшену виготовляла серіальний контент. Але з початком великого вторгнення, усі контракти стали на паузу. Саме тоді й виникла ідея, чи навіть потреба, створити проєкт, який буде актуальним та корисним у нинішніх реаліях. Адже ми розуміли, у якому стані перебуває кожен із нас, наші близькі, ті, хто залишився в Україні або, навпаки, вимушено виїхав в безпечніше місце. Тоді у людей були майже однакові ознаки стресу: ніхто не міг читати та дивитися нічого, окрім новин, неможливо було працювати. У більшості почались проблеми всередині сім’ї, хтось був змушений переїхали в інше місто, країну, чимало людей втратили роботу. Відповідно, виникло дуже-дуже багато різних питань, до яких ми не були готові.
Це був початок березня, тобто момент, коли ми почали усвідомлювати, що з нами відбулося. Ми з командою зрозуміли, що найголовніше питання, яке ставить собі кожен українець – «Як жити далі?». І, власне кажучи, проєкт «Жити далі» покликаний дати відповіді на це одне, але дуже широке та важливе питання.
Ми занурилися в тему, почали активно вивчати, що відбувається з суспільством в країнах, які пережили війну або живуть у постійних військових конфліктах, які проблеми виникають після закінчення війни тощо. Так нам вдалося виділити декілька основних напрямків, які цікавлять людей найбільше, та обрати 5 ключових тем проєкту: Ментальне здоровʼя, Життя в безпеці, Добробут і фінанси, Надихаючі історії та Українська ідентичність. У своїх сюжетах ми неодноразово піднімали тему фінансів, розповідали, як заощаджувати, як нині краще формувати сімейний бюджет. Робили окремі теми і для ВПО, і для тих, хто вимушено виїхав за кордон, адже було безліч питань з цього приводу. Велику увагу приділили темі безпеки. Знову ж таки, ми опинилися у новій реальності і нам були необхідні нові знання. Також дуже популярними стали надихаючі історії людей – великі та маленькі перемоги українців. І ще одна рубрика – Українська ідентичність, про нашу історію. Насправді, дуже малий відсоток українців глибоко цікавиться історією, адже більшість вивчали історію лише в школі, а там, принаймні в мого покоління, була трохи застаріла система викладання і багатьох речей ми про себе не знаємо. Тішить те, що тема історії стає все популярнішою серед населення, а у межах нашого проєкту збирає багато відгуків та переглядів.
Хто працював над втіленням ініціативи? Скільки людей залучено до процесу?
Працювала наша невеличка команда – 1+1 Продакшн Фікшн. Над деталізацією концепту зі мною працювала Тамара Молоткова – продюсерка перспективних розробок художніх проєктів 1+1 Продакшн Фікшн. А вже над самим виробництвом продукту працювало близько 50 людей. У нас було три редакторські групи, дві працювали на YouTube, третя на сайт ТСН.ua. Велика знімальна група: близько 15-ти журналістів, також оператори, звукооператори, режисери, режисери монтажу, адміністратори, водії тощо. Потужна команда професіоналів.
Проєкт реалізовується у партнерстві з українською громадською організацією «Безбар’єрність», що працює над імплементацією Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, започаткованої Першою леді України Оленою Зеленською. Як відбувається співпраця з партнерами, яка їх головна роль у проєкті?
Насамперд, ми дуже пишаємось тим, що «Жити далі» – це єдиний медіапроєкт на ринку, який заручився підтримкою ГО «Безбар’єрність», яка впроваджує ініціативу Олени Зеленської. Ми сповідуємо однакові цінності та внутрішні місії. Колеги дають нам поради щодо експертів, інколи передають нам цікаві живі історії. Вони підтримують нас на своїх майданчиках у соцмережах та інших медійних ресурсах. Ми зі свого боку також згадуємо їх у своєму продукті. Але найголовніше, що цей проєкт – наш спільний внесок у Перемогу. Тому що сильна армія, це також про сильний тил. У час, коли хлопці та дівчата воюють на передовій, ми маємо працювати, підтримувати економіку, бути в ментальному ресурсі, берегти себе. І наш проєкт покликаний це підтримувати.
У межах ініціативи «Жити далі» на YouTube каналі 1+1 публікуються відеоролики, які охоплюють 5 ключових тем. Як відбувається пошук історій та героїв?
Від самого початку для нас було важливо, щоб наші сюжети були побудовані на справжніх історіях людей, щоб у кадрі з’являлася конкретна людина чи родина з особистою історією. Адже багато глядачів впізнають себе у цих людях, і їм відгукується проєкт. У нас дуже досвідчена група редакторів, з якими ми співпрацювали і в межах серіального виробництва і ще задовго до нього, працюючи над документальними проєктами. Команда активно почала шукати теми, які були б цікаві, нові тенденції у суспільстві та нашому житті. Потім, під ці теми, журналісти шукали героїв. Це були і знайомі, і друзі, сусіди. Також ми зверталися до організацій, які профільно займаються цими питаннями. Ну і куди без соцмереж, зараз це дуже допомагає.
Важливою складовою проєкту є практичні поради та рекомендації від професійних експертів із різних галузей. Як обирали фахівців для проєкту, та хто наразі є серед них?
Серед фахівців проєкту наразі є і працівники ДСНС, представники поліції Київщини, багато психологів та психотерапевтів. Для висвітлення конкретних тем ми шукали відповідних експертів: це і юристи, і економісти, і фінансисти. Серед наших спікерів є багато цікавих і визначних для країни людей: Андрій Ремізов, один із співзасновників «Дії»; Олена Шершньова, психологиня; Олексій Павлійчук, інструктор з особистої безпеки; Валерій Сушкевич, президент Національного спорткомітету людей з інвалідністю; Вікторія Рубан, речниця ГУ ДСНС у київській області; Євген Клопотенко, шеф-кухар; Олена Божук, лікарка-психологиня, кандидатка медичних наук; Оксана Зайцева, психологиня; Вікторія Кравченко, нейробіолог; Спартак Суббота, психотерапевт; Ірина Фролова, психологиня, арттерапевтка; Едуард Борзунков, адвокат з питань компенсації збитків; Олена Білецька, голова ГО «Українська жіноча варта»; Денис Десятник, ізраїльський командир спецпідрозділу, підполковник ГУР.
Журналісти з редакторами складали список професійних експертів, які мають високу фаховість, і потім цей список ми подавали на затвердження безпосередньо донору. Адже для нас було важливо, щоб у цьому проєкті всі експерти були професійні, перевірені та надійні. А поради та інструкції, які вони надавали – фахові.
Наскільки відомо, амбасадори проєкту — ведучі 1+1. Яка їхня роль в цій ініціативі?
Так, амбасадорами проєкту є ведучі 1+1 — Святослав Гринчук, Марічка Падалко та Соломія Вітвіцька з ТСН, а також Єгор Гордєєв, ведучий «Сніданку з 1+1». Усі вони – ще й герої нашого проєкту, зі своїми історіями та проблемами. Наприклад, у нас була тема сюжету щодо того, як себе убезпечити під час атаки дронами. І напередодні зйомок у будинок ведучого «Сніданку з 1+1» Єгора Гордєєва влучив ворожий дрон. Ми відразу домовились з Єгором про зйомку у його квартирі, щоб наочно показати наслідки влучання та розказати про це з перших вуст.
Інколи ми залучали ведучих у ролі експертів, адже більшість із них – журналісти з великим досвідом. До того ж, вони, як і всі ми, переживають усі ці події та пристосовуються до життя в нових умовах, тому можуть дати оцінку тому, що відбувається з українцями.
Чи складно реалізовувати подібні проєкти під час великої війни? З якими викликами зіштовхнулися в процесі зйомок?
Дуже складно. По-перше, через певні обставини нам довелося скоротити термін виробництва. Тобто, той самий обсяг виробництва ми мали реалізувати за набагато коротший час. І в мирний час це було б складно, а зараз взагалі.
Якщо говорити про те, як війна вплинула на знімальний процес, то найпоширеніша проблема в тому, що складно передбачити плани наших героїв, вони напряму залежать від подій в країні та на передовій. Зараз ми всі будуємо життєві плани максимум на місяць вперед. Починаються обстріли чи блекаути – люди приймають рішення виїхати в інше місто тощо. І саме через це у нас часто зривалися зйомки.
Крім цього, ми намагалися створити якісну картинку, щоб це не було відео з ZOOM. Наприклад, експертів ми знімали на окремих локаціях, десь в студії. Але з початком відключень світла почалася нова халепа. Спланувати зйомку в орендованих павільйонах чи студіях було неможливо. Тому прийняли рішення продовжувати процес в нашому офісі, облаштувавши спеціально для цього переговорну кімнату. Бувало таке, що під час знімального процесу починалися масові ракетні обстріли і просто над головою команди збивали ворожі ракети. Тож доводиться часом працювати і в таких умовах. Хочеться віддати належне нашій професійній команді, які, попри все, продовжували працювати та робити якісний продукт.
Але найстрашніше, що за період існування проєкту, а це чотири місяці, нам доводилося тричі скасовувати зйомку з героями через те, що їх вже немає в живих…
Як відбувається знімальний процес? Скільки часу йде на зйомки однієї серії?
На один сюжет ми виділяємо приблизно 3 знімальні дні. Це вже зі зйомками героїв, експертів, відрядженнями. Спершу ми планували видавати сюжет за один змінальний день, але через непередбачувані обставини, часті скасування та перенесення зйомок, довелося збільшити кількість знімальних днів.
Чи можете виділити одну історію, яка вам найбільше відгукнулася? Розкажіть про неї.
Насправді, я маю багато улюблених історій. Але ось перший сюжет, який у нас «злетів», увійшовши в тренди YouTube – це історія про 15-ти річного Андрія Покрасу, пілота дрона, який у березні допоміг ЗСУ зупинити наступ на Київ. Ще до початку війни хлопець захоплювався пілотуванням дронів, знімав на них відео. І він, власне кажучи, став для наших ЗСУ – очима, які наводили цілі на ворогів. Хлопцю вдалося зупинити колону зі 100 одиниць ворожої техніки на Житомирській трасі, хоча йому лише 15! Такі історії вражають!
Як аудиторія реагує на тематичні відеоролики та публікації? Які відгуки найчастіше отримуєте?
Зазвичай, це слова вдячності та підтримки героям наших сюжетів. Адже доволі часто їхні історії надихають глядачів, дарують віру в Перемогу. Багато у коментарях і співчуття, особливо у сюжетах, де розповідаємо про героїчні історії наших військових, які, на жаль, вже не з нами.
Також часто отримуємо позитивний фідбек стосовно порад та рекомендацій наших експертів. Люди дякують за змістовну та корисну інформацію. До того ж чимало глядачів діляться особистими історіями безпосередньо у коментарях, вступають в дискусії чи обговорення одне з одним.
Що, на вашу думку, не варто знімати під час війни, а що, навпаки, – необхідно?
На мою думку, зараз не варто акцентувати увагу на внутрішніх суперечках. Тому що вони є, звичайно, але це те, що ми маємо вирішувати вже після Перемоги і точно будемо це робити. А зараз надважливо продовжувати бути єдиними, адже в цьому наша беззаперечна сила. А також давати промінь надії, як би це банально не звучало. Потрібно демонструвати, що навіть у таких обставинах є світло в кінці тунелю. І що нам всім є заради чого жити, і ми продовжуємо жити прямо зараз.
