Закрив дитину від куль вбивці: історія двірника дяді Саші, який врятував хлопчика ціною власного життя

18 квітня Голосіївський район Києва здригнувся від пострілів. В один момент звичайний весняний суботній день перетворився на кривавий теракт, який влаштував уродженець Росії Дмитро Васильченко. 

Його злочин, який забрав життя сімох людей, вразив своєю немотивованою жорстокістю. Проте серед хаосу та болю спалахнула історія неймовірної самопожертви, яку зафіксували камери спостереження та людська пам’ять.

Коли пролунали перші постріли, на тротуарі біля під’їзду опинилися поранені батько, мати та їх маленький син Артем. Проте вбивця не зупинився. Він розвернувся з рушницею до беззахисної дитини. 

Саме в цю секунду між дулом зброї та хлопчиком з’явилася постать чоловіка у робочій формі. Олександр Григорович, якого всі сусіди звали просто «дядя Саша», відчайдушно кинувся на допомогу. Він прийняв вогонь на себе, закривши маленьке життя власним тілом.

Світла душа з Глевахи

Олександру Григоровичу було 60 років. Останні шість із них він працював двірником. Але для місцевих він був значно більшим, ніж працівником ЖЕКу. Родом із Глевахи, самотній чоловік знайшов свою сім’ю серед мешканців багатоповерхівки.

У Олександра було своє «робоче місце» біля підʼїзду – лавочка, чорний стілець і біле простирадло. Там він відпочивав після зміни, курив і вітав кожного, хто проходив повз.

«Він був нашим талісманом», – згадує в коментарі Сніданку з 1+1 переселенка Валентина.

Її донька завжди шукала поглядом дядю Сашу зранку, бо його побажання «щасливої дороги» робило день спокійнішим.

Він був справжнім господарем свого двору. Власноруч висаджував ялинки, а на свята прикрашав їх цукерками для дітлахів. Захоплювався різьбленням по дереву і мріяв про квітучий сад під вікнами, закликаючи сусідів садити фруктові дерева.

Навіть коли почалася повномасштабна війна, дядя Саша не залишився осторонь. Він самотужки облаштував укриття у підвалі, збив лавки та навів лад, аби людям було де перечекати обстріли.

Останнє прощання

Після нападу Олександра Григоровича у критичному стані доставили до лікарні. Медики понад добу виривали його з лап смерті. Кулі пошкодили печінку, шлунок та кишківник. Попри всі зусилля, у понеділок, 20 квітня, вранці серце героя зупинилося. Він став сьомою жертвою того страшного дня.

23 квітня Київ прощався з дядьою Сашею. На тротуарі, де сталася трагедія, досі лежать квіти. Поруч із плямами крові – дитячі іграшки та лампадки. За словами місцевих, люди досі приходять до тієї самої лавочки, де він любив сидіти.

Сирота на чотирьох лапах

Найвідданішим другом Олександра був кіт, якого той колись врятував із вулиці. Сусіди часто бачили їх разом: пухнастий «охоронець» або гордо сидів на плечі господаря, або поважно крокував поруч. 

«Я його знайшов і буду доглядати. У мене нікого немає – буде хоча б цей котик», – пригадували сусіди слова дяді Саші.

Сьогодні кіт залишився зовсім один. Він блукає двором і під’їздом, вдивляючись у обличчя перехожих, сподіваючись побачити знайому постать у робочій куртці. Мешканці будинку вже оголосили збір інформації та шукають для чотирилапого нову родину. Вони обіцяють, що тваринка, яку так любив їхній герой, не залишиться напризволяще.

Подвиг дяді Саші – це нагадування про те, що герої не завжди носять плащі. Іноді вони тримають у руках мітлу, висаджують ялинки та просто люблять життя настільки, що готові віддати його за іншого. Світлих людей особливо видно у темні часи. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таємний візит до Києва: що відомо про приїзд принца Гаррі в Україну та його головну мету