Олеже, вітаю!

-Привіт!

Нарешті зустрілися в Берліні, де ви прожили багато років. 

-Недарма я тебе на це місце запросив, бо це легендарний театр. 

Де ти став зіркою європейських мюзиклів. 

-Так. Я виходив на цю сцену більше 300 разів, грав Жана Вальжана у «Знедолених».

Щодня один той  самий мюзикл, ті самі костюми, та сама партія. Це ніби як «день сурка».

-Не те, що партія – інтонація та сама! Все як в нотах прописано, 35 чоловік оркестра. Вісім разів на тиждень, у суботу та неділю по два виступи. У понеділок ми всі падали

Досі партії пам’ятаєте?

-Є така ніби весела та легка дитяча пісенька, але насправді дуже важка. Її співаюсь всі Жани Вальжани світу, це пісня-молитва, Жан молиться за свого майбутнього зятя.

Коли ви приїхали до Німеччини - не одразу стали зіркою та не одразу почали гарно заробляти. Траплялося співати на вулиці, щоб підробити?

-Ні, на вулиці не співав ніколи. Я працював на іншій роботі.

Ви були нянею.

-Вусатим нянем, так. Я навчав двох хлопчиків музиці та української мови, а вони мене навчали своєї мови. Я постійно з ними скрізь був. На різних вечірках. Вже ці хлопці зараз дорослі, один одружений.

Ви спілкуєтеся?

-Так, звісно. Я нічого тут не бачу зазорного, це наша робота. Щоб стати зіркою, потрібно працювати, заробляти. Я тоді був студентом бідним і не з багатої сім’ї,  і мав первувати місяць, щоб мати можливість поїхати на прослуховування. Витрачав всі кошти, що заробив за місяць.

У Німеччині дуже багато гастролюють артисти з пострадянського простору. Я знаю, що на ваші мюзикли багато приходило зірок.

-Орнела Муті була. Гарна. Була Лоллобриджида.

Були зірки, які приходили до вас за лаштунки і виказували свою прихильність?

-З Орнелою навіть шампанське попивали, це було прямо  на сцені після шоу. І Scorpions приходили, і Софі Лорен була, і Жерар Депард’є був, Філіп Кіркоров. Ми тоді дуже добре з ним поспілкувалися. Він любить мюзикли, був в шоці, як це все відбувається.

Я знаю, що Кіркоров прийшов за лаштунки і сказав: «Не гай часу. Іди ставай зіркою, їдь додому».

-Ні, було не так. Він з великою повагою поставився. Він знав, що це таке - мюзикли. Я знаю, що він приїхав додому і розповів про мене. Звідти бум пішов, потім телефонували з Росії, щоб я зіграв у «Красуні і чудовисько». Не красуню, звісно, а чудовисько.

-Ось у цьому будинку я жив, коли працював Жаном Вальжаном. Вікна були сюди. Верхній поверх. 

Куди ви нас привели?

-Всі ми знаємо, що символ Берліна - ведмідь. Тут раз на рік збирають розмальованих ведмедів з усіх країн. Тут і Україна є.

За чим сумуєте в Німеччині?

-Я взагалі не сумую ні за чим у своєму житті. Але чого мені часом не вистачає, я навіть запах відчуваю, це різдвяні базарчики. Хочу тебе запросити на один з них.

Залюбки! Дивіться, ми  вчасно! Он Санта!

-Він летить до ресторану, що у тій башті. Колись я хотів там поїсти, довго ми стояли у черзі, але ми не змогли їсти, бо там трохи похитує і нас нудило. 

А колядувати німецькою ви вмієте?

-Так. 

Маєте амбіції стати зіркою тут знову?

-Чесно кажучи, я розпочинав писати пісні німецькою, є кілька пісень. Але так сталося,  що я повністю віддався своїй країні. Так ці пісні досі не вийшли. Не виключаю, що якщо ті пісні прийшли, то вони мають вийти у світ. 

«Вовчиця» німецькою.

На таких різдвяних ринках багато усього смачного. Що тут саме німецького є?

-Я дуже люблю грюнколь - це зелена капуста, її збирають з першими морозами. Вона приморожена, її шаткують, у банки закручують. Я її добре сам готую. І сосиски копчені. 

Нам потрібно її знайти!

-Ось вона.

Виглядає як шпинат.

-Але це не шпинат. Готують з гусячим жиром та шинкою. 

А взагалі любите німецьку кухню? 

-Не всю. Мені дуже подобається рулька, тільки не печена, а варена. З кислою білою гарячою капустою. Вона жирна та калорійна, але раз на рік можна собі це дозволити.

А чого немає у холодильнику у Винника?

-В мене взагалі у холодильнику миша висить. Повісилася давно, бо на це часу немає. Я відкриваю холодильник, а потім морозильник, може, там щось є. В морозильнику в мене ягоди. Коли їздив у тур, до Києва доїжджаємо, я собі ягоди купляв і в морозилку клав. І зараз я варю собі компот.

-Це німецький глювайн. Бо яка ж різдвяна їжа без глінтвейну?

Будьмо!

Дивіться, коптять лосось. Це ж ваша тема. Ви ж рибалка, любите посиліти з вудкою.

-Це єдине місце, до речі, де дівчата не потрібні. Бо є поплавок, романтика і потрібно пильнувати.

На лосося не ходили?

-Ні, я не стихійний рибалка. Я люблю на озері сісти, в Україні, коропа люблю ловити. Люблю дивитись на поплавок, коли співають пташки.

То ви не за результат, а за процес?

-Результат також добре, коли принесеш додому. 

Яка цікава штука. У вас, Олеже, такого музичного інструменту точно немає. 

Олеже, ви коли-небудь каталися на колесі в Німеччині?

-Коли був дуже маленький, у Києві. А скільки у Німеччині прожив, не катався.

Зараз побачимо весь Берлін. Боїтеся висоти?

-Не люблю жити високо. Для мене 6 поверх вже занадто.

Тобто, висоти побоюєтеся?

-Я її, мабуть, більше поважаю.

Тільки у «Світському житті» Олег Винник на чортовому колесі. А часом, громадянство не отримали німецьке?

-Ні, мені і не потрібно. В мене постійне місце проживання. Такої потреби поки що не виникало.

Але ви тут і підприємець німецький. Ви сплачуєте податки?

-Звичайно. У Німеччині навіть собаки податки платять. 

Яким бізнесом тут займаєтесь?

-З музикою пов’язаний.

Олеже, час купувати подарунки.

-Так, ідемо.

Ось який капелюх!

-Розмір не мій. Катю, не поламай мені причоску! 

Хочу таке печиво!

-Тоді я пригощаю.

Данке!

-Катю, це штолени - різдвяний хліб, є з марципаном, є з родзинками, дуже калорійний. Дуже солодкий і смачний. А ще смакує, якщо помазати маслом та з чаєм.

Олеже, а як так сталося у вашому житті, що ви не вмієте кататися на ковзанах? 

-Я просто не хотів у своєму житті багато чого пропустити. 

-Поїхали! Ми з Ніно їдемо. Як корова на льоду! 

Насправді, у вас класно виходить! Не вірю, що в перший раз їдете.

-Якщо ти залишишся у Берліні на тиждень, то ми навчимося на ковзанах кататися, і, можливо, ще чомусь.

А я заспіваю. Чи то з мене гарна вчителька, чи Олег вправний учень, але непогано. Наступна Олімпіада наша.

-Ти мене на ковзанах навчила їздити. Ми у Берліні, залишилось нам одне - німецьке пиво маємо спробувати. Треба пити, поки пінка не впала.

Скільки влазить пива в Олега Винника?

-Дуже мало, літр може бути, не більше.

 А після того що? Співати пісень?

-Ні, після пива я дуже добре сплю. Думаю, всі після пива сплять гарно.

Що самі собі бажаєте до свят?

-Моя мрія, якщо вже говорити про матеріальні речі - побудувати свій будинок біля озера, про яке я мрію, в Україні. Дуже  люблю верби. Бачу романтику в цих деревах. Хочеться, щоб в мене був свій будинок, де б я у спокої жив життя. 

Зараз маєте змогу привітати армію своїх прихильниць з усіма святами!

-Я вас всіх люблю! Будьте щасливі, здорові. Многая вам всім літа!