«Діана не дає мені розслаблятися»: Павло Зібров – про участь у Кварталі, курйози з прихильницями, стосунки з дружиною та доньку з сильним характером

Уже 7 листопада о 19:00 на телеканалі 1+1 Україна відбудеться прем’єра нового випуску Вечірнього Кварталу. Одним із гостей шоу став Павло Зібров: артист не лише долучився до гумористичного номера, а й зіграв у ньому самого себе - точніше, власного двійника. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту 1plus1 співак розповів, як з’явилася ідея гумористичного номера та як минули зйомки Вечірнього Кварталу. Також співак поділився планами на святкування 70-річчя, пояснив, чому його ювілейний концерт триватиме лише дві години, та розповів про співпрацю з Андрієм Кравченком і Анною Трінчер. В інтерв’ю артист торкнувся і сімейної теми - спільної роботи з дружиною Мариною та донькою Діаною, а ще пригадав історію зі зниклою концертною сорочкою та розповів про свою місію під час війни.

Ви долучилися до гумористичного номера Кварталу. Чи сподобалося вам брати участь у такому форматі? 

Був цікавий номер, у якому з’явився такий собі двійник Павла Зіброва. У сценці Мамин день народження дівчина приводить додому нареченого, якого звати Сергій, але він дуже схожий на мене реального. Я граю цього чоловіка, який не вірить, що він схожий на Зіброва, і всіляко це заперечує.
Наприкінці я все-таки вітаю маму з днем народження, виголошую тост, і тоді всі розуміють, що це справді я! Мені подобаються такі речі. Я сам по життю гуморист, тому із задоволенням беру участь у подібних мініспектаклях. Вони дарують гарний настрій.

Чи готуєте ви велике ювілейне шоу до свого 70-річчя?

Воно вже готове! За всі ці роки ми наготували стільки всього, що зараз залишається лише переглянути матеріал, щось викреслити й обрати найкраще. Хочеться, щоб концерт торкнувся кожного: дорослих і дітей, воїнів, жінок, матерів.

Ми навіть збиралися всією родиною, щоб обрати номери, але зрозуміли, що визначитися дуже складно. Якщо зібрати все, що зроблено за 40 років на сцені, то концерт триватиме не три-чотири години. На своє 50-річчя я робив концерт тривалістю три з половиною години, але розумію, що це втомлює глядачів. Тому зараз вважаю, що оптимальна тривалість ювілейного шоу - дві години, не більше. До того ж це буде повноцінна телевізійна зйомка зі сценою, декораціями.

Який жарт про себе ви запам’ятали найбільше за всі роки?

Напевно, історію про те, що я нібито маю нетрадиційну орієнтацію. Річ у тім, що вже 26 років я очолюю Всеукраїнську громадську організацію «Партія шанувальників жінок». Ми з Юрієм Рибчинським і Михайлом Поплавським є її засновниками. Наша організація багато зробила, робить і надалі робитиме для жінок.

І раптом з’являється така вигадка про Павла Зіброва! Це було просто неймовірно. Звісно, 99 відсотків людей не повірили, але знайшлися й ті, хто почав обговорювати цю історію. Мовляв, ми думали, що він ловелас, а він, виявляється, зовсім інший. Оце вже був жарт!

Ваші вуса, поза всякими сумнівами, стали легендарними. Уявімо, що завтра ви прокидаєтеся, а їх більше немає. Якою буде ваша перша реакція? Чи впізнаєте себе в дзеркалі?

Мені якось наснилося, що мене зв’язали й збрили вуса. Потім розв’язали та сказали, що тепер до кінця життя я маю пам’ятати про це. Нібито мене хотіли так покарати через якісь бандитські розбірки. Боже, як я злякався! Прокинувся весь мокрий від поту, з криком. Це був лише сон, але серце мало не вистрибувало з грудей. Таке переживання!

Чи є український артист, із яким ви досі хотіли б записати дует, але поки не склалося?

Мені дуже цікаво працювати з молодими виконавцями. Наприклад, ми з Андрієм Кравченком записали одну з моїх давніх пісень - Здравствуй, мама, здравствуй, тато. Їй уже понад 35 років, і вона досі відгукується людям, адже присвячена батькам і рідному дому.

Ідею дуету запропонував сам Андрій. Спочатку я не дуже добре знав його творчість, але послухав кілька пісень і звернув увагу на цікавий тембр голосу. Погодився, бо хотів підтримати молодого талановитого виконавця. І сьогодні радий бачити, як він розвивається. Андрій із вдячністю згадує нашу співпрацю, а я дозволив йому виконувати цю пісню не лише в дуеті, а й самостійно.

Також у мене є дует з Анною Трінчер. Вона дуже талановита, активна, дисциплінована, стежить за голосом і багато працює. Ми записали пісні Метелики та Бджоли: я співаю її Метелики, а вона - мої Бджоли. Мені здається, це чудове поєднання. Метелики з бджілками побралися! (Сміється)

Ви з Мариною разом понад 30 років. У чому, на вашу думку, секрет міцних стосунків?

У кожного своє щастя і своє горе. У нас, слава Богу, горя не було - є щастя. Найцікавіше, що ми не просто любимо одне одного як чоловік і дружина, а й працюємо в одній команді.

Ми разом створили Театр пісні Павла Зіброва, якому вже 32 роки. Після одруження заснували власний колектив із балетом, оркестром і студіями. Наша донька Діана вже вісім років працює в театрі й допомагає нам. Також із нами мій рідний брат Володимир Миколайович Зібров і вся наша команда.

У нас спільні інтереси та справа, якій ми присвячуємо багато часу. Можемо навіть серед ночі обговорювати програми, постановки й концерти. Марина свого часу була і режисеркою, і постановницею, відповідала за костюми. Дуже важливо мати поруч команду, якій довіряєш.

Ви з донькою працюєте разом, і вона добре знає закулісся шоу-бізнесу. Чи часто Діана критикує ваші творчі рішення?

Дуже часто! Це ж молодь. Я розумію, що виростав і формувався на естраді: спочатку була радянська, потім українська, традиційна естрада, а згодом прийшов шоу-бізнес. І зараз саме Діана багато в чому керує цим напрямом у нашій родині, адже вона представниця нового покоління. До її думки треба прислухатися.

Можна, звісно, сидіти в кріслі, курити сигари й їсти банани, але це нецікаво. Діана не дозволяє мені розслаблятися. Якщо я втомився або починаю відкладати справи, вона каже: «Нам ще рано йти на пенсію! Ану встали й поїхали». І ми їдемо на зйомки кліпів, рекламні майданчики, працюємо над новими проєктами. Вона молодець, справжня рушійна сила нашої родини.

Чи вдається вдома не говорити про роботу, а просто побути родиною?

Оце проблема! Так чи інакше, ми постійно повертаємося до музики, кліпів, мистецтва, поезії. Надходить багато віршів від авторів, потрібно переглядати пропозиції, обговорювати сценарії. Усе це пов’язано з моєю професією, тому повністю відмежуватися від роботи вдома непросто.

А от коли ми відпочиваємо, це зовсім інша історія. Тоді все прекрасно: пляж, шорти, басейни, шопінг. Там уже можемо просто насолоджуватися часом удвох.

Як змінилася ваша аудиторія за роки повномасштабної війни? Що сьогодні найчастіше говорять вам люди після концертів?

Люди стали іншими, тому що війна нас змінила. Тепер люди дуже добре відрізняють фальш від справжнього. Я вже 40 років на сцені, пройшов великий творчий шлях, виховувався на хорошій поезії, працював зі справжніми композиторами та музикантами. Зараз у музиці й мистецтві багато штучного, поверхового. Є виконавці, які вважають себе зірками, але їм ще є над чим працювати, щоб сказати щось справді важливе й вічне. Люди це відчувають: усе несправжнє рано чи пізно відсіюється.

Я бачу, наскільки потрібна моя робота. Куди б я не приїжджав - до переселенців, маріупольців, дітей чи військових, - усюди є потреба в спілкуванні. Зараз у мене набагато більше таких зустрічей, ніж було до війни. Іноді навіть не потрібно співати. Достатньо поговорити з хлопцями, які пересуваються на кріслах колісних, обійняти їх, передати привітання їхнім мамам і дружинам телефоном. Це теж дуже важлива робота, і я виконую її з великим задоволенням.

Що зараз для вас важливіше у творчості: створювати нові хіти чи підтримувати пісні, які вже стали улюбленими для кількох поколінь?

Практика показує, що пісні, написані 20 чи 30 років тому, досі потрібні людям. Деякі мої композиції, які раніше були російськомовними, ми переклали українською, і тепер вони живуть новим життям. Це дуже приємно.

Нові пісні зараз пишуться не так легко. Я створив чимало композицій, пов’язаних із війною: Поки будуть постріли, мама не засне, Я так хочу додому, Я - Маріуполь. Це болючі теми, які відгукуються багатьом українцям, зокрема тим, хто був змушений виїхати до Європи чи Америки.

А от лірика про кохання зараз дається складніше. Я композитор і протягом багатьох років виконую власні пісні, працюю з хорошими поетами - Юрієм Рибчинським, Петром Магою, Миколою Щуром. Є великий запас композицій, тож ми робимо нові аранжування, по-іншому подаємо знайомі пісні. Матеріалу для роботи вистачає, слава Богу.

Нещодавно після зустрічі з прихильницями у вас зникла концертна сорочка. Чи вдалося з’ясувати, що насправді сталося, і як тепер згадуєте цю історію?

Думаю, це далеко не перший такий випадок. У мене й концертні штани зникали, і взуття крали, і метелики, і краватки, і хустинки з цікавими візерунками. Навіть кілька брошок із піджака знімали. Деякі з них ми привозили з Дубая, вони були прикрашені кристалами Swarovski. Шкода, звісно, адже це дорогі речі.

А сорочка, яку нещодавно забрали, була зовсім нова, навіть з етикеткою. Яскрава, літня, концертна. У такій не підеш ані до магазину, ані в поле - це одяг для сцени чи театру. Не знаю, кому вона знадобилася. Може, хтось із дівчат хотів подарувати її своєму хлопцеві.

Після того, як про цю історію написали в змі, розголос став величезним. Думаю, тепер навряд чи хтось зізнається, що забрав сорочку. Можливо, людина просто не знає, що з нею робити.

Українці переживають зараз дуже важкі часи. Що допомагає вам самому триматися, де знаходите сили й натхнення?

Зараз нелегко всім. Не знаю, кому сьогодні легко. Але я артист і не можу виходити до людей із поганим настроєм, показувати свою втому чи те, що не виспався, бо вночі доводилося бігати в укриття.

Коли ти публічна людина, виходиш на сцену, приходиш на зустріч чи даєш інтерв’ю, маєш пам’ятати про свою місію. Люди звикли бачити тебе на концертах і телебаченні, тому ти повинен дарувати їм позитив. Маєш бути усміхненим, охайним, гарно вдягненим і нести радість.

Я вже понад 30 років маю звання народного артиста й добре розумію свою відповідальність. Попри все, що відбувається в душі, я маю виконувати свою місію. І роблю це гідно та продовжуватиму надалі.

Дивіться нові випуски Вечірнього Кварталу щосуботи о 19:00 на телеканалі 1+1 Україна.