«Уже хочеться дітей»: зірка Кварталу Катерина Нікітіна розповіла про стосунки з коханим, жіночий гумор і як вибралася з емоційного виснаження

Вже 31 жовтня о 19:00 на 1+1 Україна глядачі побачать перший із трьох прем'єрних випусків Вечірнього Кварталу. Три суботи поспіль звучатимуть жарти з політичною гостринкою, музика з хітовою родзинкою на головному гумористочному вечорі країни.

Напередодні прем'єри нових випусків зірка Кварталу Катерина Нікітіна в ексклюзивному інтерв’ю сайту 1plus1 відверто розповіла про професійні амбіції та життя під час повномасштабної війни. Акторка пояснила, чому комедія залишається важливою для українців, попри зміни у ставленні до гумору, поділилася особистими подробицями стосунків із коханим, а також розповіла про власний досвід емоційного виснаження й те, чому важливо дозволяти собі відпочивати без докорів сумління.

Яких героїнь вам цікавіше грати: схожих на вас чи тих, якими ви ніколи не були в житті?

Мені цікавіше грати тих, ким я ніколи не була в житті. Так можна розкрити свій потенціал і подивитися на себе з іншого боку. Адже ту себе, якою є в житті, я бачу щодня. А для мене акторство, навпаки, про можливість бути кимось іншим.

Чи відчуваєте ви, що жіночий гумор оцінюють інакше, ніж чоловічий?

На превеликий жаль, так. Чомусь до жіночого гумору часто ставляться упереджено, хоча я вважаю, що він іноді гостріший і влучніший за чоловічий. Водночас не хочу порівнювати гумор. Хтось уміє жартувати, а хтось ні.

Який номер із нового випуску Кварталу вам подобається найбільше і чому?

Мені дуже подобається номер Сестри Гадюкіни. Це дуже вокальний і смішний номер. Але я не хочу нічого розповідати, його просто треба подивитися. Думаю, він сподобається не тільки мені.

Який кумедний випадок за лаштунками Кварталу вам запам’ятався найбільше?

Ой, дуже важко вибрати щось одне. За лаштунками завжди багато смішного, особливо коли актори перевтілюються в різних персонажів, надягають перуки. Юра Великий постійно грає різних героїв, і спостерігати за цими перевтіленнями дуже весело. А ще Степан Казанін, який грав і жінок, і бабусь. Це завжди викликає сміх. Не можу назвати якийсь один випадок, який запам’ятався б найбільше, бо за лаштунками постійно відбувається щось кумедне.

Ви мріяли потрапити до Кварталу танцівницею, а стали акторкою. Чи відчуваєте, що опинилися на своєму місці?

На сто відсотків! Тут здійснюються всі мої бажання: я і танцюю, і співаю, і граю. Думаю, хтось там, згори, знає більше, ніж я сама собі придумала.

Якби ви не потрапили до Кварталу, у якій сфері спробували б себе реалізувати?

Думаю, у мене був би власний танцювальний колектив, як я колись і планувала. Я, мабуть, була б викладачкою, мала б свою команду, з якою ми танцювали б, а ще допомагала б дітям розвиватися.

Чи є у вас професійна амбіція, про яку колеги можуть навіть не здогадуватися?

Можливо, колись мені хотілося б виступити з моновиставою. Але, якщо подумати, я б дуже хотіла створити власне шоу, якийсь особистий проєкт.

Яку пораду ви дали б собі на початку кар’єри, щоб легше пройти шлях, який уже подолали?

Мені не хотілося б нічого змінювати, тому що кожен має пройти свій шлях. Він має бути і важким, і легким, цікавим, різним. Якби все давалося простіше, я, мабуть, не ставилася б так відповідально до того, чого досягла. Коли щось приходить легко, іноді починаєш думати, що це не таке вже й цінне. А ще можеш недооцінювати себе, вважати, що недостатньо талановита, бо все вдається надто просто. Тому я не хотіла б нічого змінювати у своєму шляху, навіть якби могла.

Чи легко вам визнавати, що ви помилилися, і змінювати власні рішення?

Зараз це не так легко. Десь глибоко всередині я можу себе картати й не хотіти визнавати, що була неправа. Але я працюю з психологом, і мені стало набагато легше. Внутрішньо я краще приймаю свої помилки, хоча зовні можу цього не показувати. Я продовжую працювати над собою. Раніше мені було дуже важко визнати, що я зробила щось не так або могла когось образити, але зараз я поступово вчуся ставитися до таких ситуацій інакше.

Про що ви мрієте сьогодні поза кар’єрою? Чого найбільше хочеться в особистому житті?

Зараз в особистому житті в мене все добре. Хочеться подальшого розвитку стосунків і трохи більше сімейного затишку. Уже хочеться будиночок, дітей, ще одну велику собаку. Хочеться мати свій куточок, куди можна повертатися, де буде тепло й добре. Вже тягне до такого сімейного життя.

Ви іноді ділитеся особистим життям у соцмережах. А що у стосунках залишаєте тільки для себе?

Усе одно в Instagram ти ніколи не покажеш усієї правди. Ми з коханим справді дуже мало сваримося, майже не сваримося. І це дійсно так. Ще ми вдвох трохи дуркуваті, такі собі бешкетники. У нас є спільний вайб і ми в цьому дуже схожі. Думаю, цю нашу дуркуватість ми не показуємо, тому що не хочемо, щоб хтось втручався в щось настільки особисте. У нас дуже багато моментів, які бачимо тільки ми вдвох. І навряд чи колись хтось інший їх побачить.

Ви з коханим були знайомі ще до стосунків. Як зародилися ваші почуття одне до одного?

Насправді ми не були знайомі. Просто колись бачили одне одного й знали, що існуємо. Уже після нашого знайомства я побачила в Instagram його старі повідомлення, здається, ще за 2020 рік. Він тоді написав, що я молодець, бо побачив мене в одному проєкті, але на цьому наше спілкування закінчилося. Ми не листувалися й не були знайомі.

А по-справжньому наша історія почалася в потязі дорогою на роботу. Він їхав на свою роботу, я на свою. Я хотіла купити чай, але не мала готівки. Підійшла до провідника й запитала, чи можна взяти чай. Він запитав про готівку, а я відповіла, що її немає. Мій майбутній хлопець стояв поруч, і я сказала, що в нього є. Я підійшла до нього й попросила купити мені чай. Він погодився. Я запропонувала повернути гроші на картку, але він не прийняв їх. Після цього він знайшов мене в Instagram і написав. Не знаю, що він собі думав, але з того моменту ми почали листуватися. А вже через кілька місяців зустрічалися.

Як минає ваш звичайний день удвох і що найбільше любите робити разом?

Найбільше ми любимо наші тихі вечори вдвох. Після насиченого дня повертаємося додому, готуємо вечерю, сідаємо за стіл, вмикаємо якесь українське шоу й дивимося разом. Я жартома називаю нас «дві криски», бо ми можемо і всіх похвалити, і добряче покритикувати. (Сміється.) Нам подобається, що це наш маленький особистий світ, у якому можна бути собою, говорити про все на світі й не думати, що хтось нас почує. Нам просто добре й комфортно разом. А ще ми дуже любимо просто поспати разом.

Чи змінилося ваше ставлення до власної професії, коли гумор став для українців способом хоча б ненадовго відволікатися від реальності?

Стало просто важче, отак скажу. На початку повномасштабної війни люди особливо гостро відчували потребу в гуморі, адже всім було психологічно складно. Жарти, Instagram, TikTok, телебачення – усе це давало можливість хоча б ненадовго відволіктися, перемкнути увагу й отримати позитивні емоції. Особливо для старшого покоління, адже багато людей віком понад 50 років досі дивляться телевізор.

З часом змінилися і ми, і наше сприйняття гумору. Сьогодні люди по-різному реагують на події, які відбуваються навколо, але я все одно вважаю, що гумор дуже важливий. Він допомагає подивитися на складні обставини під іншим кутом і хоча б на мить видихнути. Іноді можливість посміятися з абсурдності того, що відбувається, справді допомагає трохи знизити напругу.

Коли щось дуже болить, іноді жарт допомагає це пережити. Я знаю, що комусь потрібно виплакатися, комусь – проговорити проблему, а комусь – просміяти її. У кожного свій спосіб впоратися з емоціями. І гумор теж може стати одним із таких способів: коли говориш про болюче через жарти, іноді стає легше і тобі, і людям навколо.

Я вважаю, що гумор допомагає не накопичувати весь біль усередині. Під час війни він залишається важливим способом емоційної підтримки, адже навіть у найскладніші часи людям потрібні моменти, коли можна усміхнутися, відчути полегшення й знайти сили рухатися далі.

Яку пораду ви дали б людям, які зараз відчувають спустошення й ніби втратили смак до звичних речей?

Це дуже важко. Я сама лише нещодавно вибралася з такого емоційного спаду. І, мабуть, певною мірою сама себе до нього довела. Упродовж п’яти років повномасштабної війни я намагалася не втрачати оптимізму, знаходити сили рухатися далі й жити, попри всі обставини. Я розуміла, що це наша реальність, і якщо я залишаюся тут, то хочу не просто триматися, а повноцінно жити. Адже ніхто з нас не знає, скільки часу нам відведено, тому так важливо цінувати життя й не відкладати його на потім.

Але в якийсь момент я сама опинилася в дуже складному емоційному стані. Мені постійно хотілося спати, лежати й нічого не робити. А потім починаєш себе гризти: мовляв, ти нічого не робиш, тоді як інші продовжують працювати, допомагати, щось змінювати. Мені здається, саме це почуття провини ще більше виснажує. Іноді потрібно дозволити собі зупинитися, визнати, що тобі важко, і дати собі час відновитися.

Я хочу сказати людям, які зараз переживають щось подібне: це нормально – іноді не мати сил ні на що й хотіти весь день провести в ліжку. Дозвольте собі побути в спокої: прийняти ванну, подивитися серіал, випити чаю або зайнятися чимось, що приносить задоволення. Кожному потрібен свій час, щоб відновитися, і важливо навчитися прислухатися до себе.

Я сама так провела тиждень чи два. Звісно, були необхідні справи – наприклад, треба було виходити гуляти із собакою. Але загалом я поверталася додому й просто лягала. Спочатку дуже переживала, що зі мною щось не так і я не зможу вибратися з цього стану. А потім поступово відчула, що відпочила, трохи відновила сили й знову можу рухатися далі.

Мені також допомогло виплакатися. Люди часто соромляться своїх сліз, намагаються стримувати емоції, але іноді справді потрібно дозволити собі поплакати й прожити те, що накопичилося всередині. Комусь допомагає відпочинок, комусь сльози, комусь – розмова з близькою людиною. У кожного свій спосіб упоратися з емоційним навантаженням.

Ми вже п'ятий рік живемо в умовах повномасштабної війни, і не дивно, що часом наші сили закінчуються. Тому не вимагайте від себе постійної продуктивності, не порівнюйте себе з іншими й не сваріть за те, що вам потрібна пауза. Дайте собі час відновитися й повертайтеся до звичного ритму у власному темпі.

Дивіться прем’єрні випуски Вечірнього Кварталу з 31 жовтня щосуботи о 19:00 на телеканалі 1+1 Україна.