«Вони – величезне світло»: Віра Кекелія розповіла про своїх дітей, особисті виклики під час війни та вміння контролювати емоції на сцені
В ексклюзивному інтерв’ю співачка Віра Кекелія поділилася враженнями від останнього туру та глибокими переживаннями, які відчуває на сцені Вечірнього Кварталу.
Щосуботи о 19:00 на каналі 1+1 Україна дивіться нові випуски Вечірнього Кварталу. Глядачі зможуть насолодитися гумористичними номерами від улюблених акторів, піснями, а також побачити виступи зіркових гостей. В ексклюзивному інтерв'ю сайту 1plus1 співачка Віра Кекелія відверто поділилася, що допомагає їй триматися у найважчі моменти, чому тур з Жіночим Кварталом став емоційною терапією та пояснила, що є головним джерелом натхнення в її житті.
Віро, в цьому ефірі ви виконуєте особливу пісню під назвою Еустома. Чи можете ви трохи окреслити, про що вона?
У пісні йдеться про те, що дівчата іноді вважають, ніби метелики в животі – це і є кохання. Але це не завжди так. Треба пройти певний шлях, набратися життєвого досвіду, щоб усвідомити, які стосунки насправді тобі підходять, щоб знайти своє.
Пісня про дівчину, яка ідеалізує деякі стосунки, домальовує їх у своїй уяві, хоча насправді цього немає. До неї приходять різні чоловіки, але справа не в них. Проблема в тому, що дівчата часом не хочуть бачити реальність. Але досвід за досвідом – і наші очі відкриваються. Ми починаємо дивитися на речі тверезо, не боїмося правди.
І саме в цей момент з’являється те саме питання: чому Еустома? Бо саме такі стосунки, які сформувалися у моєму житті, і є цим шляхом. Це, образно кажучи, квітка Еустома. У пісні є така фраза: з Еу почнеться роман. І справді, з Еустоми починається нова історія. Я дуже сподіваюся, що глядачам сподобається, що люди захочуть її загуглити, знайти на YouTube, додати до плейлистів. Це буде прем’єра.
У минулому ефірі Вечірнього Кварталу у вашому виконанні прозвучала дуже глибока й болюча композиція про військових. Що для вас вона означає?
Це пісня про хлопців, яких вже немає з нами — про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, за те, щоб ми могли жити. Я навіть не можу сказати, що це нагадування, адже кожен із нас вже живе з цим болем і усвідомленням, що наша свобода має високу ціну. Ця пісня — як жива пам’ять. І її просто неможливо стерти з серця.
Ви дуже емоційно розповідаєте про ці пісні. А бувають у вас моменти на сцені, коли емоції беруть гору, і неможливо стримати сльози?
Знаєте, колись я ходила на вокал, і досі періодично займаюся, бо треба тримати форму. Один із прийомів, якому нас навчали: ти маєш передавати емоцію, але не маєш занурюватися в неї повністю, щоб не втратити голосовий контроль, щоб голос не тремтів. Це така акторська техніка. Емоцію треба дати, але водночас тримати себе.
Та зараз це дуже важко контролювати. І мені здається, ми вже собі дозволили не стримуватись. Бо це вже не про гру. Це про життя. Справжнє життя. І ми тепер розуміємо, що це таке – проживати його.
В інтерв'ю сайту 1plus1 ваша колега Марта Адамчук розповіла, що після попереднього туру із Жіночим Кварталом вона стала інакше сприймати глядачів. Вона зізналась, що стала ближче відчувати аудиторію. Чи було у вас щось подібне?
Мені здається, після кожного концерту стаєш ближчим до глядачів. Зараз взагалі зникли всі напускні емоції, вся це показне, все стерлося. Просто так склалося: ми на сцені, вони в залі. В мене ніколи не було відчуття великої різниці між артистом і глядачем. Ми всі – люди. Тож те, що каже Мартуся, мені зрозуміло. Ми ніби стали ближчими до землі, до реальності, яку раніше, можливо, не хотіли визнавати. Зараз усе дуже прозоро. Усі, як на долоні.
Відомо, що ви з командою Жіночого Кварталу встигли виступити в чотирьох містах під час недавнього туру. Поділіться, будь ласка, враженнями від цих виступів.
Чесно? Це був кайф. Хоч умови далеко не ідеальні. Це не ті тури, де автобус класний, готелі комфортні, зали шикарні. Зараз усе зовсім по-іншому. Дороги розбиті, автобуси, які можемо собі дозволити. Але вже добре, що не пішки. Та найбільший кайф – це зустрічі з людьми. Вони рідкісні, але дуже емоційні, оголені. Бо всі ми переживаємо схожі емоції.
Хочеться, щоб умови були кращими – не для нас, артистів, а для глядачів. Але, на жаль, це не лише наслідки війни. Це було й до того. І все одно, коли заходиш у палац з красивими шторами, трошки з блиском – ми, як режисери, одразу фантазуємо: от би світло, от би зробити казку. Ми використовували все, що могли. І кайфували страшенно.
Ми думали, буде важко, а вийшло дуже натхненно. Звісно, були тривоги, ми ходили в укриття. На щастя, не під час концертів. І дякувати Богу, все пройшло без інцидентів. Та ти постійно пам’ятаєш, якою ціною все це відбувається. Радість зараз – безцінна. І коли ти бачиш, як тебе чекають – це відчуття не порівняти ні з чим.
Зараз час непростий. Як ви, артисти, співаки, коміки справляєтеся з емоціями? Що вас надихає у повсякденному житті?
Як я вже казала, ми всі переживаємо однаково. Просто в когось емоційність розхитана, у когось більш стабільна. Але психологічні механізми в усіх схожі. Мене тримають діти. Вони ще зовсім маленькі, у них усе життя попереду. І мені хочеться, щоб воно було яскравим, щасливим, без війни. Я, як мама, зроблю все, щоб вони були в безпеці, щоб були сильними й витривалими у цьому світі. Для мене вони – величезне світло.
