Цю страву, яку не виходить назвати просто кашею, можна зустріти у кожному ресторані Західної України. Банош, або, як ще кажуть, бануш – невід’ємна частина гуцульського побуту. Місцеві стверджують, що справжнім він може вийти лише там, у Карпатах, де від корівок, що паслися на екологічно чистих пасовищах, беруть молоко для вершків та сметани, які тримають у коморі три дні. Сметана та вершки – база баношу. Баношу на воді не буває.
Приготуванням баношу займаються чоловіки. Традиційний – правильний – банош готується тільки на відкритому вогні. Саме так, від баношу має пахнути багаттям, димом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим корисна перлова каша
У гуцулів на подвір’ї є спеціальне місце, облаштоване для цього – саме там хазяїн, або ґадза, варить банош. Вершки або сметана, розбавлені якщо треба водою, доводяться до кипіння у чавунному казані, потім повільно додається кукурудзяна крупа, дуже дрібно змелена, і помішується виключно дерев’яною ложкою і виключно в один бік протягом усього часу приготування.
Консистенція баношу схожа на рідке пюре, банош не може бути густим та твердим, як інша закарпатська страва, токан, який теж готують з кукурудзяної крупи. Традиційні додатки до баношу – підсмажене копчене сало, білі карпатськи гриби і, звичайно, терта або покришена бринза. Виходить смачно і дуже поживно – банош залишає ситим на декілька годин, саме тому він – одна з найпопулярніших страв у закарпатських вівчарів, котрі цілими днями працюють на полонинах!
Радимо спробувати банош у закладах закарпатської кухні або все ж таки наважитися приготувати його самотужки!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які крупи допоможуть схуднути: 7 найкорисніших каш