Вже 23 вересня о 18:00 на телеканалі ТЕТ відбудеться довгоочікуване повернення гумористичного проєкту «Ліга Сміху». На глядачів очікує повернення зіркового сезону «Битви титанів», у якому зберуться найсильніші команди за усю історію проєкту. За вісім сезонів шоу «Ліга Сміху» відкрила неймовірну кількість талантів, які активно продовжують свою справу, серед яких акторки Ірина Сопонару (Вінницькі), Анастасія Оруджова (Тріо різні та ведучий), Тетяна Песик (VIP Тернопіль) та Олександра Машлятіна (Тріо різні та ведучий). Вони у інтерв'ю для сайту 1+1 пригадали перший день війни, розповіли про свою волонтерську діяльність, як гумор допомагає їм справлятися зі стресом та поділилися мріями на майбутнє.
Перший день війни для мене був жахливим, як і для всієї України. Він мене застав у Чернівцях: о 5 годині ранку подзвонила подруга і сказала, що почалася війна. Я зібралася та наступного дня поїхала за кордон, проходила його пішки, без автомобіля, тому перейшла досить швидко. Спочатку я виїхала в Румунію, оскільки боялася їхати далеко від України, адже батьки залишилися в Чернівцях. Думала, що в разі необхідності могла б швидко повернутися за ними. Наступною зупинкою стала Варшава, а через певний час я відправилась до сестри в Лондон.
Як і у всіх, перший день війни був жахливий. Так трапилось, що я у Києві залишилася одна і у мене було відчуття абсолютного розпачу. Я його ніколи не забуду, але згадувати більше не хочу.
Це був день шоку та хаосу, я перебувала в Києві і до кінця не могла зрозуміти, що відбувається. За день до того якраз була на зйомках «Ліги Сміху». Там панувала весела атмосфера, була патріотична гра...Зранку я прокинулась від дзвінків з різних номерів, мені телефонували навіть незнайомі та питали, чи не їду я часом до рідного Тернополя. Я відповідала, що нікуди не планую їхати. Тільки потім зайшла в новини й дізналася, що почалася війна… Зв’язалась з рідними, вони дуже просили приїхати додому. І я тоді не розуміла масштаби, кажу: у мене репетиція. Авжеж, її відмінили. Ось тоді я задумалась і вирішила дослухатись батьків та відправитись до Тернополя. Я їхала на своєму авто і навіть взяла пасажирів, це були незнайомі люди. Зізнаюсь, саме той момент, що мені треба довести людей у безпечне місце, сильно мотивував не змінити думку та залишитись у Києві.
Щоб розказати про моє 24 лютого, треба почати з того, що відбувалось за день до. 23 лютого ми зустрілись з дівчатами з «Тріо різні» та вирішили готуватися до майбутнього концерту «Жіночого Кварталу», писали номери. У той день ми навіть їздили до офісу, сфотографувалися, що “ми працюємо, без паніки, все добре». Настя Оруджова серед нас була головним «панікером» – переживала, що буде війна. І щоб зняти цю напругу, ми вирішили після роботи відпочити, пішли на зйомки “Ліги Сміху”. І наступного дня я навіть не чула перші вибухи. Звичайно, коли про все дізналась, зателефонувала дівчатам. І перша фраза від Насті: «Я ж казала!» Звичайно, було страшно. Дзвінки всім рідним і знайомим, перевірка, хто, де, як… Де мої племінники, як мої племінники? За дітей в першу чергу переживаєш…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бійці на фронті, волонтери та артисти на передовій: як гумористи України наближають нашу перемогу
Багато знайомих вирішили відправитись у Чернівці. Знаючи, що я звідти родом, вони телефонували, просили допомоги. Комусь потрібно було житло, теплі речі та інше. Тому я з першого дня вторгнення волонтерила телефоном. Потім у Варшаві я долучилась до розселення людей. У перші дні війни українці просто спали на підлозі на варшавському вокзалі, їм не було куди піти. Вже за кілька днів були організовані шелтери, поляки дійсно молодці. Ми ж на себе взяли завдання розселяти жінок і дітей у хостели. Люди селилися на різний термін, у кожного своя ситуація. Тільки за перші три дні ми поселили 165 людей. Потім я звідти поїхала до Лондона, але ця система уже була налагоджена. Тільки нещодавно цей притулок закрився. І за весь цей час було розселена вражаюча кількість людей.
А в Лондоні ми з сестрою ходили на акції в підтримку України, як на роботу. Це був мій внесок. Я ходила на ці мітинги перші тижня щодня. Вони й зараз там проходять. Місцеві люди дуже підтримують переселенців з України. Взагалі за кордоном я відчула дуже сильну підтримку іноземців. Європейці ставляться до нас з розумінням, зі співчуттям, британці беруть участь у спонсорській допомозі та приймають у себе вдома біженців з України. Мені здається, що це дуже великодушно.
Я не виїздила з України, тимчасово перебувала у місті Гайсин на Вінниччині. Там познайомилася з волонтерським центром «Рух нескорених», побачила, скільки всього люди роблять, і зрозуміла, що час повертатися до Києва та робити свою справу. Ми майже одразу скооперувались дівчатами та почали їздити з благодійними концертами для військових разом з акторами Студії «Квартал 95».
З перших днів вторгнення я допомагала, чим могла.Спочатку ходила плести маскувальні сітки, потім зрозуміла, що у мене велика аудиторія в соцмережах і я маю долучитись до інформаційного фронту. Почала поширювати інформацію про допомогу. І мене це тішило, що завдяки своїм соціальним мережам я можу допомогти іншим людям, наприклад, знайти житло, теплі речі чи інвалідний візочок для дитини. Згодом ми самі організувалися і самі почали активно займатися волонтерством. Наприклад, закуповували амуніцію для військових. Спочатку те, чого потребували наші знайомі військові. А потім вже і незнайомі люди почали зверталися.
Я взяла паспорт і пішла записуватися в тероборону. Правда! А там стояла довжелезна черга. Я підійшла, спитала, чи взагалі у мене є шанс потрапити до військкомату. Мені відповіли, що ні і попросили не займати просто так місце в черзі.
Знайти себе мені допомогла мама. Вона ще з 2014 року багато допомагала нашим військовим. Я вже звикла до того, що якусь частину нашої квартири займають коробки зі спальниками чи шкарпетками для військових. В неї є багато контактів волонтерських фондів і вона знайшла один фонд, який також вже вісім років допомагає нашим захисникам. Я їздила на закупівлю продуктів, які ми потім відправляли в госпіталь. Мені видавали список, що потрібно, і я шукала зазначене по всьому місту. Щодня давала оголошення в Інстаграмі, мені відписували і я просто по людях їздила. Тоді здавалось, наче в Києві взагалі немає людей. І кожного дня мені здавалося, що я мало роблю.
Після деокупації Київщини ми також долучались до розбору завалів. Пам'ятаю, мала День народження і мені телефонує Андрій Чивурін (редактор та сценарист “Ліги Сміху” - ред.), вітає, питає як справи Я розповіла, чим займаюсь і вони також побажали долучитись. Чивурін зібрав цілу бригаду наших гумористів з “Ліги Сміху”, які на постійній основі прибирали у Макарові. А мене у той час запросили долучились до концертів для військових, тому я повернулась на сцену.
Дівчата з команди «Тріо різні та ведучий» знялися у цікавому відео про волонтерів:
Loading...
Оскільки я була закордоном, то, на жаль, по військових частинах я не їздила, як це робили мої колеги зі Студії «Квартал 95», які залишилися в Україні. І перший концерт для військових, в якому я брала участь, це був Благодійний концерт «Вечірнього Кварталу» до Дня Незалежності. Атмосфера на цьому концерті була чудова. Було і смішно, і плакали усі. Авжеж не обійшлося без хвилювання перед виходом, але так має бути. Це такі рідні відчуття, фідбек від глядачів був дуже теплий. І оплески, і сльози, і щастя – мабуть, це показник того, наскільки вдалим був концерт.
Я відчуваю, що ми робимо щось потрібне. І щоразу, коли військові співають гімн, я ридаю на сцені. Це їхній час, час справжніх героїв і я радію від того, що ми можемо їх принаймні морально підтримати. Військові неймовірно вдячні і дуже сором’язливі. Всі говорять, що такі виступи дають їм емоційну підзарядку, мотивують. Але і ми отримуємо багато емоцій від цих концертів.
Порівнюючи з колегами з “Вечірнього Кварталу” - Женею Кошовим, Олександром Пікаловим та іншими, які дали понад 140 концертів для військових, я так на передовій не виступала. Проте на початку повномасштабного вторгнення мала виступ для військових в Тернополі. Тоді я не знала, як правильно себе поводити, як вони сприйматимуть гумор. Як підібрати слова, що їм сказати? З нами виступали ще DZIDZIO та Олександр Пономарьов. І навіть вони тоді не знали, як правильно провести концерт, щоб підняти бойовий дух нашим військовим. Я так хвилювалася, що на початку навіть забула представитися. Але в результаті було дуже класно. Військові раділи, сміялися. Вони дуже добре сприймали гумор. Їм це дуже потрібно. Гумор їх підбадьорює, мотивує, додає сил.
Так само дуже класно сприйняли глядачі наш благодійний концерт об’єднаного “Вечірнього Кварталу” та “Жіночого Кварталу” до Дня Незалежності. Там серед глядачів також були військові, нацгвардійці, волонтери, медики. Їх посмішки, сміх – це для нас зараз найвищий рівень подяки за наш гумор. Оплески від них – це дуже цінно. У нас понад пів року не було великих концертів та зйомок. . Ми всі стали іншими. Мабуть, на сцені не було жодної людини серед акторів Студії «Квартал 95», яка б під час пісні фінальної не заплакала, а разом з нами і глядачі в залі.
Ми з дівчатами їздили з виступами до військових, які недалеко від кордону і трохи далі від передової. А наші хлопці зі Студії «Квартал 95» - Женя Кошовий, Олександр Пікалов, Юра Великий та інші – їздили виступати на передову. Мені дуже хотілося виступати перед військовими. Раніше я боялась імпровізувати на сцені. Чесно, не люблю імпровізацію і завжди її боюся. Окрім того, не дивлячись на те, що ми з дівчатами багато років в гуморі, дуже рідко вели щось. А під час виступів для військових ми і ведемо, і імпровізуємо. Авжеж, перед першим концертом дуже сильно хвилювались, це було доволі відповідально. Тоді ми не розуміли, наскільки це буде на часі.
Їдемо до військових, які реально воюють та захищають, а ми будем свої гуморески показувати. Чи треба це їм? Але після першого сміху хлопців нас попустило. Бо ми зрозуміли, що військовим це дійсно необхідно. Інколи військові яскравіше реагують на наші жарти, ніж звичайні глядачі, які купували квитки на наші концерти. І це надзвичайне задоволення. Після концертів ми обов'язково фотографуємось, обіймаємось. Ми їздили і до «Привидів Києва». Це просто легендарні люди. В частині, де ми виступали – п’ять людей отримали звання «Герой України», четверо з яких – посмертно. Ти розумієш, якою ціною ми виборюємо перемогу, і що наші військові – це надлюди, супергерої.
В мене зараз не залишилось якихось мрій на майбутнє. В мене просто є розуміння того, що треба робити те, що ти можеш робити і допомагати так, як ти можеш.
Я не живу зараз мріями про майбутнє, думаю більше про сьогодення. Стала вдячною за все, що в мене є: за можливість прокинутися у ліжку, зателефонувати друзям, вийти на сцену, обійняти рідних. Це все – велике щастя!
Моя мрія – якнайшвидша наша перемога. Я зізнаюся чесно, цієї мрією і живу. Кожного дня ти прокидаєшся, і найбільше в світі тобі хочеться прочитати в новинах, що війна закінчилася, ми перемогли, і більше нема такої країни, як росія. А далі, мабуть, поступово з’являться мрії. Хочеться бачити вільну, процвітаючу, європейську Україну. Хочеться, щоб наша країна була №1 в Європі. Хоча, я вважаю, що Україна і так №1. Але хочеться, щоб це було підтверджено економічно.
У відповіді на це питання я зайду з творчої сторони і скажу, що треба бути корисним вже зараз. Мені подобається те, що зараз робиться на українському YouTube, те, що відбувається у світі мистецтва. Що всі свідомі українці нарешті перестали дивитись «русню». Ринок розширюються, люди дізнаються про нових виконавців, коміків. Зараз закладаються якісь цеглинки, на яких стоятиме українське мистецтво, культура. Я сподіваюсь, що це дійде і до кіно, до усіх сфер. І тому зараз треба знаходити час і робити те, що ти вмієш: писати музику, малювати картини, займатись YouTube, розказувати про культуру. Все те, що буде працювати на Україну, треба це робити зараз.
В мене доволі часто бувають погані дні. І я дозволяю собі відчувати ці емоції. Якщо мені сумно -я сумую, якщо весело - радію. Проте намагаюсь не камуфлювати свої емоції. Я на собі дуже сильно відчула ці mood swing, перепади настрою. Ну, я думала, що це буде максимум тиждень-два. Але триває і зараз. Бувають дні, що я готова гори перевернути, а буває, що не можу встати з ліжка. Мені допомагають думки про завтра, яке обов'язково буде кращим, заняття спортом, спілкування з друзями.
Віра у те, що завтра ця емоція зміниться. Нічого не буває навічно і напруга – тим паче
Якісь позитивні новини, хороші історії. Наприклад, що наші військові просунулися на декілька кілометрів вперед або перейшли у контрнаступ. Або повідомлення про те, що твоє спорядження, яке ти привезла хлопцям на передову, врятувало їм життя. Це так мотивує насправді – ти хочеш ще більше щось робити, допомагати нашим військовим, збирати кошти на ще якісь речі, які їм можуть стати в нагоді. І гумор, звичайно, він дуже підбадьорює. Хоча на початках не всі його сприймали, говорили, що зараз не час для жартів. Хоча насправді навпаки: гумор додає нам сил і жаги до перемоги.
Мені дозволила не впадати у відчай фізична праця. Людям, які дуже переймаються новинами або люблять похандрити - я дуже рекомендую знайти волонтерську роботу і там попрацювати фізично. Коли йде потік негативних новин з фронту, коли розповіли новини про Оленівки - це дуже впливає на моральний стан, ти наче в темряві і не розумієш, що вже може бути гірше. Але коли ти працюєш фізично, немає стільки часу слідкувати за новинами. Наприклад, коли працюєш над розбором завалів в Макарові, і думаєш, наприклад, як цю цеглину витягнути з-під ванни. Це певний новинний детокс трапляється. І воно дійсно працює. Я, особисто, дуже люблю періодично працювати на городі. Таким чином також відволікаюсь.
Тому що сміх лікує. Коли почалась війна, я думала, що більше ніколи не буду щиро сміятися. Але це не так. Коли я зловила свій перший справжній сміх, то зрозуміла, що хоча б на хвилину змогла відволіктись від усіх подій. Я вже не пам’ятаю, з чого я сміялася. Але коли це відбулось, я така – ой, вау, дійсно сміх лікує. Не можливо постійно жити в такому стресі чи в режимі напруги. Якби я трохи не відволікалась, то напевно б вже захворіла. Кожний справляється зі своїм горем по-різному. Але сміх завжди допомагає. Це найкращі ліки в такі важкі часи. Тим більше, в «Лізі Сміху» в сезоні «Битва титанів» зібралися найкращі команди і найкращі коміки країни. Обов’язково треба всім дивитися!
Тому що «Ліга Сміху» – це про хороший гумор, а гумор багато у чому зараз рятує українців, допомагає справлятися зі стресом.
Тому що гумор – підіймає настрій і заряджає позитивом. Обов’язково треба дивитися «Лігу Сміху» – увечері у п’ятницю, щоб потім з гарним настроєм йти спати і так само прокидатися з хорошими емоціями
Гумор допомагає справлятися зі стресом. Тим паче, якщо це будуть випуски «Битви титанів», де грають кращі команди. Для глядачів це стане можливістю просто зайвий раз відволіктися, розслабитися, посміятися, може трошки поностальгувати за тим, що було.