Телеведуча 1+1 та марафону «Єдині новини», кураторка соціального проекту «Право на освіту», а з недавнього часу ще й блогерка Наталія Мосейчук дала велике інтерв’ю журналістці Раміні Есхакзай для її YouTube-каналу «Ходят слухи». Це рідкісна нагода, і розмова почалася з того, чому Наталія майже не дає інтерв’ю і виходить до журналістів зазвичай тільки щоб звернути увагу, наприклад, на вчителів чи школи в лікарнях. Звучали питання про роботу під час війни, формат програми «Право на владу», роздмухані скандали в інтернет, віру в Бога, розвиток і майбутнє телебачення, ефект YouTube, політичні амбіції.
Наталія Мосейчук виховувалась в родині в переїздах, бо тато – військовий, а мама – вчителька. Її дитячі роки припали на навчання в школі в Угорщині. Потім сім’я переїхала на Житомирщину. І далі до Києва. Коли зачепили цю тему, то про рідну людину Наталія говорила з комом в горлі і зі сльозами на очах.
«В дитинстві зв’язок з батьком у мене завжди був міцний. Я була, звичайно, татова доця. Мені його дуже не вистачало».
Батьку Наталії, Миколі Федоровичу, 81 рік. У 1983 році він воював в Афганістані, у найнебезпечнішій точці, у Кандагарі. Телеведуча поділилася сімейними спогадами:
«Тато казав, що тоді життя військових не вартувало багато. Тоді більше вартували танки. Розповів історію, коли танк їхав по серпантину, то ледь не звалився у прірву. Йому по рації передали, якщо не довезеш танк, зірвем погони, а сам сядеш. І тоді під ворожим вогнем солдати витягали його тросами, замість того, щоб рятувати свої життя».
З війни тато повернувся поранений, важко було відновитися для нормального життя.
«Завжди, коли говорю на цю тему, у мене ком в горлі. Хочу, щоб почули мене росіяни, чиї рідні воюють зараз в Україні. Їм не треба бути тут, як і моєму батькові не треба було бути тоді в Афганістані. Мій батько півтора року був в Афганістані, потім його було поранено і він декілька років провів у госпіталях. Назавжди запам’ятала момент, коли ми зустрічали тата з квітами на пероні в Бердичіві. Була спека, але він вийшов з вагону в шинелі, ніс валізу в одній руці, а в іншій була палиця. І коли я побачила свого тата у такому стані… з цією картинкою я живу і досі. Скоро і ви будете бачити такими своїх батьків і дітей – без рук, без ніг. І будете з такими людьми жити. Але у вас є шанс – подзвоніть своїм і скажіть, щоб здалися у полон, щоб не воювали проти українців».
Раміна Есхакзай зауважила, що останнім часом у своїх програмах Наталія Мосейчук часто згадує Бога, тому запитала, чи вірить вона в Бога?
«Дивилася нещодавно інтерв’ю одного військового, який сказав, що не бачив атеїстів на фронті. А я не бачила атеїстів під час війни серед нас, українців. Коли сирена і тривога, а з тобою поряд дитина, то страшно. Пам’ятаю, коли багато разів на день виють сирени і ти багато разів спускаєшся у підвал і там сидиш – згадуєш бога. І коли лягаєш спати, то читаєш «Отче наш». Ми віримо у Бога, у силу, яка нас спасе. Ми віримо в те, про що не знаємо. Можливо, ми в самих себе віримо», — відповіла Мосейчук.
Також Наталія розповіла, що під час війни вона стала більше працювати і відкрила свій YouTube-канал.
«Війна. Психологічний стан бажає кращого. Треба було розмовляти з людьми. Тому що розуміла, що в такому стані не одна я. Мені так здавалося, що людям треба слухати, з ними треба говорити. Давати їжу для думання. Під час повномасштабної війни я багато працюю і з дому. Там у мене маленька YouTube-студія. Я тільки опановую цей фах. Все одно будь-який YouTube як телебачення – всі дбають про світло, звук, картинку. Я дуже глибоко занурююся в кожну тему. І сама всі питання пишу. На інтерв’ю у мене часто з’являються не зашорені, не заангажовані в політичних рухах люди. Вони світлі і мають сміливість говорити те, що думають. Ти отримуєш задоволення, коли спілкуєшся з такими людьми».
Довкола Наталії Мосейчук постійно ходять чутки, що вона може піти у політику, — в інтерв’ю Раміні телеведуча прокоментувала це так:
«Я навіть не знаю як про це говорити, чесно. Давайте проведемо паралелі, хоч вони і не зовсім коректні та все ж, — ніхто не питає, наприклад, американських ведучих, котрі стають відомими, - чому ви не йдете в політику. Є своя професія, є свій фах. Ну чому вони мають іти в політику? Але зарікатися не можна, бо зараз не відомо як твоя доля обернеться. Ми тут всі дуже багато планували до війни… Але мені дуже подобається те, чим я займаюся, я сама собі знаходжу цю роботу, ініціюю її і в мене виходить».
Loading...