Після 2014 колишні архіви НКВС нарешті розсекретили. У них — унікальні документи про підготовку НКВС депортацій, які показують весь цинізм та жорстокість радянської машини. У новому випуску “Реальної історії” Акім Галімов розповів про масові депортації українців у ході операції “Запад” і “Тройка”.
Загалом в СРСР у процесі депортацій переселили 6 млн осіб, з них 1.5 млн загинули. В Україні цим займалися з 30-х до 1952 — понад 20 років. Союз мав багато безлюдних земель, тому окрім приборкання непокірних вони ще й заселяли вільні території. Перша масова депортація сталася ще у 20-х — переселення так званих куркулів, наступна — після Другої світової війни для боротьби з УПА.
За 1944-1945 УПА здійснили близько 14,5 тис. Диверсій, унаслідок яких загинуло 30 тис. Радянських солдатів. Через це 31 березня 1944 вийшов наказ: депортувати сім’ї повстанців. Партизанський рух мав величезну підтримку на Заході: воїнам УПА допомагали всі від старого до малого. Їх депортація стала багаторічною регламентованою операцією для знищення бази підтримки опору. Так, у 1944 домівок позбавили 12 тис. людей, у 1945 — 17,5 тис., а в 1946 — 6 тис. За селами встановлювали жорсткий контроль, обмежували пересування, влаштовували обшуки та впроваджували комендантську годину. Задля цього на територію західної України відправили 230 тис. військових. Попри всі намагання, опір українського підпілля продовжувався.
У 1947 було прийнято рішення: замість поступових вивезень вчинити масову депортацію за 1 день. Ця операція отримала назву “Запад”,
Зону дії масової депортації можна окреслити по Волині, Дрогобичу, Івано-Франківську, Львову, Тернополі та Чернівцях. Операцію готували з великою секретність, а деяких її виконавців повідомили про це безпосередньо в день початку. За кожен регіон відповідав генерал з Москви, у Львові створили штаб, а вся “Запад” мала складну та ретельно продуману логістику. Загалом до неї було залучено до 80-90 тис. комуністів.
21 жовтня 1947 у Львові близько другої ночі почали обшуки та арешти. До 6 ранку це поширилося на всі інші регіони. У планах влади було повантажити всіх на ешелони за 1 добу, однак на заваді стали складні погодні умови, через які операція затягнулася до 26 жовтня. Арештованих везли до залізничних станцій та передавали конвойним військам. Майно, які люди брали з собою, комуністи розбирали собі.
До віддалених регіонів росії люди їхали 6 тижнів. В одному товарному вагоні по 70-80 осіб, умови для бодай якогось комфорту відсутні: люди їхали навіть без вбиралень. Тих, хто вмирав по дорозі, просто викидали надвір. Загалом депортовано було 77 791 особа, дві третини з яких — жінки та діти.
Після тяжкої подорожі у жахливих умовах українців очікували такі ж нелюдські умови. Понад 60 тис. відправили на схід Росії на вугільне підприємство, 15 тис. — до Омської області на лісоповали, заводи, фабрики. Переважно всі депортовані були селянами. У них забирали паспорти, давали спец посвідчення, обмежували рух та проводили постійні перевірки. Фактично, людей загнали у рабську працю. Очевидно, спроб втечі було чимало. Деякі з них навіть були успішними, одна після повернення додому раніше депортованих знову могли відправити до росії. Так, навесні 1948 із західної України вийшло 2 ешелони з втікачами.
У менших масштабах такі операції продовжувалися до 1952. Фінальною масовою депортацією у 1951 стала “Тройка”. Назва зумовлена трьома різними групами жертв: куркулі, андерсівці (ті, хто воювали за Польщу) та свідки Ієгови, яких через їх центр в США сприймали як шпигунів. Тоді за раз депортували 9 тис. людей, з них 2616 дітей. Для цього залучили 10,5 радянських посіпак.
Врешті-решт комуністична влада досягла свого: такі операції суттєву підірвали супротив УПА. У період з 1944-1952 було депортовано понад 200 тис. Остаточно повернутися їм дозволили лише після здобуття незалежності України, через близько 40 років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: