"Я за ці 9 років такого не пам’ятаю", – Людмила Барбір та Руслан Сенічкін, легендарна телепара "Сніданку з 1+1", жартома та всерйоз розповідають про життя у кадрі та поза ефіром

Сьогодні легендарна пара ведучих "Сніданку з 1+1" Людмила Барбір та Руслан Сенічкін святкують 9 років спільної роботи в ефірі.

Ведучі "Сніданку з 1+1" Людмила Барбір та Руслан Сенічкін вже 9 років поспіль разом створюють настрій на весь день глядачам 1+1. Що цікавого лишилося за кадром протягом спільних ефірів? Наскільки добре телепара вивчила звички та уподобання один одного? Руслан та Людмила дали спільне ексклюзивне інтерв'ю для сайту 1+1.

 

Хто частіше запізнюється?

Руслан:

Я! У Людмили секунда в секунду має бути водій, і вона йому відразу телефонує, якщо він запізнюється хоч трошки. Вона дуже чітка в цьому, бо їй треба підготуватися завчасно: зачіска, грим… Для пані це все дуже важливо. А я можу спізнитися через те, що, наприклад, поставив будильник на годину пізніше. І тоді Люся телефонує мені: «Ти-и-и де-е-е?». Але вона телефонує мені тоді, коли вже 20 хвилин до ефіру (сміються). Іноді може розбудити цим дзвінком. І тоді вона починає програму сама. А я вже вмикаюся в ефір по дорозі, мовляв, я тут, от-от вже скоро у студії. На рік в мене таке разів 3-4 буває. А от Люся – ніколи!

Людмила:

Дійсно так, але Руслан спізнюється лише тоді, коли проспав. Та за останні шість місяців війни ще жодного разу! А коли ми говоримо про денні зйомки чи зустрічі, то Руслан – людина дуже пунктуальна і не спізнюється. Загалом, якщо порівнювати, то деякі ведучі приїжджають на ефір за «півтори хвилини», а от Руслан частіше приїжджає завчасно, навіть раніше, аніж цього потребує підготовка до ефіру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мосейчук, Сенічкін, Барбір, Рабчун, Горбунов, Островська, Гринчук та інші ведучі 1+1 записали відеозвернення до українських вчителів: «Ви — справжні супергерої!»

Який улюблений колір партнера?

Людмила:

Я знаю! Улюблений колір Руслана – зелений.

Руслан:

А її улюблений колір той, який і в мене улюблений (сміються). Люсі дуже червоний личить. Вона в червоному – це просто вау. Вона ж така чорноока, чорноброва – це ж українська Мортиша Адамс, недарма саме її голосом озвучено цього персонажа. Їй пасує таке все strong, чорне…. А особливо пасує все дуже на контрасті: червоне або біле.  

Людмила:

Дивіться, наскільки він обізнаний щодо мого типажу та смаків!

Руслан:

Якось я сказав жартома “Люся, ти сьогодні як бентлі”. І з того разу у нас пішла традиція коментувати яскравість її образу, називаючи марки машин. «Ну, який я “автомобіль” сьогодні?», питає Люся. Я завжди чесно відповідаю. Наприклад, як бачу «щось не те», то кажу: «Ну сьогодні Каділак 79-го року народження». І вона вже тоді: «Щоо? Ще вчора була як Мерседес 22-го року випуску».

Людмила:

В цю гру включаються навіть оператори, запитуючи в паузах, на яку машину мій образ тягне. Це, звичайно, наші внутрішні жарти, але вони є своєрідним фідбеком для гримерів та стилістів. От гример чує, як Руслан захоплено порівнює образ з Феррарі, і знає, що цей мій образ «вистрілив» –  викликає захват.

Який ваш улюблений сніданок?

Руслан:

З повномасштабною війною знов почав пити каву, та ще й у великих кількостях. Я, як правило, не їм перед ефіром. А коли немає ефіру, то можемо піти в буфет і з’їсти іноді чогось солоденького. Дієтолог Наталія Самойленко чітко каже, що до 12-тої години можна, бо потім «відпрацюєш» ці калорії. Тому дозволяємо собі кайфувати від життя. А взагалі Люся – м’ясоїд. А загалом Люда любить гостре, кисле, мариноване, з перцем. І може це і на сніданок з’їсти.

Людмила:

Давай ще зазначимо, що у нас сніданок – це 6 годин після пробудження, а не так, як зазвичай, у людей  –  перший повноцінний прийом їжі через півгодини-годину.

Руслан:

Так, у нас сніданки – це вже майже обіди.

Людмила:

В дні поза ефіром зранку в мене на сніданок зазвичай салат з кашкою, запечений потертий бурячок з кукурудзяною кашею чи гречкою, або салат із зернистим сиром. В мене обов’язково порція страви містить переважну кількість овочів та зелені, а вже решта як доповнення до них.

Руслан:

А що я люблю? Я люблю майже все, що свіже (сміються). Якщо серйозно, я люблю їсти різноманітні страви, але по трошки, щоб відчути, як поєднуються смаки.

Людмила:

я можу сказати, що Руслан зазвичай бере їсти у нашому кафе. Як правило, це каша гречана або кукурудзяна, яйце, салат, зерниста гірчиця обов’язково, риба. А потім він все це перемішує виделкою. Солодке він їсть дуже рідко. Тільки щоб подражнити рецептори.

Що зазвичай не вживаєте в їжу?

Руслан:

Майонез, гостре і солодке.

Людмила:

Майонез. Не люблю макаронні вироби. Я ніколи не замовлю пасту в ресторані. І не люблю пельмені, навіть домашні. Хоча обожнюю манти, хінкалі, вареники, а от пельмені – ні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катя Осадча, Руслан Сенічкін, Людмила Барбір і заступниця Міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко розповіли про пошук зниклих українців за кордоном і в ЄС

Яке у вас слово-“паразит”?

Руслан:

«Тіпа» часто було раніше. Зараз можу повторювати часто слово «власне». Якщо веду російською на FREEDOM, то можу частити з висловом «как бы там ни было», а коли українською – «хай там як».

Людмила:

У мене слово-паразит ”власне”, але я працюю над цим і практично його позбулася (посміхається).

Що може роздратувати на знімальному майданчику?  

Руслан:

Коли всі одночасно говорять!  У “вусі” може бути 4 людини, які говорять одночасно ще й з тими, хто в студії. Люся може в цей момент з адміністратором, наприклад, переговорюватися. А ще оператори говорять…  Люся представляє гостя, мені треба реагувати… І я тоді виймаю “вухо” демонстративно, бо кожному здається, що у “вусі” я чую тільки його!

Людмила:

погоджуюсь. Це часто буває і це дратує. Особливо, коли серйозна тема, і треба сфокусуватися. Голоси всієї апаратної у “вусі”- це ще нічого, а от коли у цій какофонії продюсер чи режисер починають показувати “пантомімою” за кадром, що далі нам робити…. 

Руслан:

Словом, складна багатозадачність, і кожен вважає, що ми повинні саме цю задачу виконати. І все “замикається” на ведучих, бо глядачі сприймають нас як кінцеву точку реалізації всіх планів команди, і тому, безумовно, це наша відповідальність. Тут ми повинні бути з одного боку виваженими, а з іншого –  можемо й у прямому ефірі поспілкуватися з апаратними.       

Хто перший вибачається?

Людмила:

Ніхто (сміються).

Руслан:

Іноді я можу. Я ж вибачався?

Людмила:

Так, було таке. Іноді і я вибачалася.

Руслан:

Було, було. Правда, давно таке було. Один раз. (сміються).

Руслан:

Просто часом в робочому моменті дуже гостро здається, що саме ти правий і не може бути ніяк інакше, і як так, що тебе не зрозуміли, бо “це ж очевидно”... І кожен вважає аналогічно.

Людмила:

Це зазвичай може бути в паузах під час ефіру. Так спрацьовує сукупність робочих обставин і настрою, коли вже з самого ранку “заведений”. І тоді буває достатньо однієї іскри, щоб запломенів вогонь. Але ми не з тих людей, що тримають довго образи, "носять" їх за собою… Я за ці 9 років такого не пам’ятаю.

Руслан:

я от порівняю. Юра Горбунов та Маша Єфросиніна разом вели 4 роки ранкове шоу. І вони були однією незмінною парою в ньому. В якийсь момент, вони розповідали, що перестали взагалі спілкуватися один з одним, навіть бачитися, бувати в одних компаніях… У нас такого не має. Ми можемо поза ефіром зідзвонюватися, придумати собі якісь спільні пригоди, зустрічі із друзями. І це навіть не тому, що ми не одна телевізійна пара на кожен ранок… До речі, нам дуже пощастило з колегами — Нелею Шовкопляс, Єгором Гордєєвим, Валентиною Хамайко, Олександром Поповим. А ще у “Сніданках” не так давно до нас приєдналися Юрій Горбунов, Тімур Мірошниченко, Костянтин Грубич, Ігор Циганик — всі ми разом як єдина телесім’я, підтримуємо один одного, особливо зараз, в умовах війни (гортайте фотогаларею нижче прим. авт.).

Людмила:

нас з Русланом можна порівняти як телепару з італійською родиною. Ми не стримуємо своїх емоцій у певних рамках ввічливості, і відразу говоримо про певні претензії, відчуття чи образи. І я така, і Руслан такий. У якихось спірних питаннях реагуємо гаряче, можемо голосно закричати на радощах чи з обурення, розсміятися від душі, і розчулитися до сліз…

Руслан:

Тому мене вважають людиною, яка не вміє говорити компліменти.

Людмила:

(Сміється) о так!! Я йому вже давала пораду. Просила взяти собі за правило: “коли хочеш сказати комплімент, то говори рівно до половини того, що хочеш сказати”. Бо рівно до половини з уст Руслана лине просто фантастична “історія” для жінки, пік визнання, яке вона хоче почути… А далі щось вже як бовкне…. ох, краще би він цього ніколи не говорив. Я-то розумію вже за 9 років що він хотів сказати, але от незнайома жінка… “Ваши руки пахнут жизнью”... (сміються).

Руслан:

Ну от типу такого я можу сказати “Люся, яка на тобі сукня, як на тебе шита, які відтінки, як тобі пасує, але… на леопарді вона була б краще”. Наче все гарно сказав, правда?

Людмила:

Ага, от буквально вчора: “Люся, ти така прекрасна, так гарно виглядаєш, от так би завжди!” (сміються).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 1+1 media та телеведучі Єгор Гордєєв і Людмила Барбір на варті інформаційного захисту: допоможуть розповісти про безпечну міграцію та як заподіяти шахрайству

Хто частіше спить "на рекламі"?

Руслан:

Один раз в житті я бачив, як Люся спить на сюжеті. Я її зняв на мобільний телефон, у мене це відео є. І ледь не хропіла. Справа в тому, що був “Телетріумф-2018” і “Сніданок з 1+1” отримав 3 статуетки. Я вів церемонію з Марічкою Падалко. І от ми вранці провели ефір, відразу на наступний день підготовка ефіру. Люся не може поспати, бо їй треба додому поїхати, забрати дитину, а ввечері приїхати знов, зібратися і піти на церемонію. Отримавши 3 статуетки, ми, звісно, вирішили це відзначити…. А зранку ефір. В результаті, ми не спали взагалі. Добу. Глядачам чесно зізналися, що ми не спали, можемо бути дивними, але ми стараємося. Сюжети були, на щастя, по 3-4 хвилини, то ми могли подрімати.

Ну і дуже часто, коли Люся не висипається, вона на гримі спить. Вона може заснути на гримі, а я –  не дуже. От сьогодні вночі тривога була, я з “квадратною” головою намагався заснути, але мені просто перемкнуло цей сон. Звісно, ми попри все весело провели ефір, створили гарний настрій глядачам. 

Загалом я можу вдень подрімати. Наприклад, стану на заправці або на “габаритах” і розкладуся собі гарненько в машині. А у Люсі ж після ефіру справи з дитиною, школа, багато  зобов’язань, які потрібно “вирулити”, тому, звісно, вона дуже втомлюється.

А іноді буває настільки відповідальний ефір, що ти реально, готуючись до нього, просто перевантажений інформацією, бо “проскролив” всі можливі джерела. От там “гепнуло”, багато людей загинуло, це все стоїться перед очима, переймаєшся цією інформацією, а, окрім цього ще 4 інтерв’ю на ранок і ще якась “зірка”, міністр в гостях “Сніданку…”. Ти намагаєшся все це скласти докупи, обдумуєш, а потім розумієш, що треба поспати, проте сон вже не йде…

 Хто більше ображається на негативні коментарі глядачів?

Руслан:

Сміємося здебільшого. До Люсі іноді задираються, образливі слова пишуть або ж навпаки пишуть на контрасті, нав'язуючи ті риси, які не притаманні Людмилі Барбір. Це люди, які спеціально можуть зайти, нахамити, бо конструктиву в тому немає. Раніше Люся дуже сприймала оце все близько до серця. Мені, буває, пишуть: «Що оце одоробло бородате собі дозволяє», «чого плямкає, коли готує», хоча я не плямкаю! (сміються). До речі, Люсю часто захищають теж.

Людмила:

Так, дійсно, часто пишуть глядачі: “Не перебивай Люсю, або дай гостям слово сказати”. А щодо мене, можуть написати: “Знову тобі Руслан не вгодив зі стравою?” Що стосується ефіру, то буває так: «Чого ви сьогодні нічого не сказали про день, наприклад, залізничника». А ми якраз закінчили великий сюжет, було включення. Або «а чого ви показуєте історії у “Щоденниках війни” лише з Ірпеня і Бучі, нічого, що є ще інші?». Ми дивуємося, бо виходить, що людина взагалі не дивилася «Сніданок з 1+1» –  у нас є історії війни з усіх точок на мапі України. Це і Херсон, і Маріуполь, і Миколаїв, і Волноваха, і Луганськ, і Донецьк… Звичайно, в такі моменти, що стосуються проекту, ми спілкуємося з глядачами і ми відповідаємо у прямому ефірі, що вся інформація (випуски та сюжети) доступна на YouTube. Або радимо уважніше читати наші дописи в соцмережах. Звичайно, ми реагуємо на коментарі, де є конструктив. Інше –  не має сенсу.

Що подумали одне про одного, коли побачились вперше?

Руслан:

До Люди в мене були тракти з іншими ведучими, яких я знав. А Барбір була для мене, людини з телевізійного світу, noname. У акторському, театральному світі, Людмила Барбір була вже відомою, бо знімалась і з Богданом Ступкою, і з Русланою Писанкою, і взагалі у Люсі доробок великий. Я для Барбір теж був noname, напевне.

Людмила:

Я іноді, вмикаючи “плюси”, бачила ранкові ефіри, тоді ще із зеленими чашками кави (посміхається). Але в мене не було такого, що я відчувала зірковість Руслана: “О, у мене буде тракт з Сенічкіним”. Взагалі  на початку були тракти з Анатолічем. З ним контакт одразу відбувся і ми прекрасно спрацювалися. Ми планували вже, що будемо разом вести шоу, нам було комфортно у спілкуванні, ми багато жартували, він був уважним та прихильним… З Русланом, коли у нас був тракт, то він кудись біг, поспішав. Все було поквапцем, так бігом-бігом. Я тоді не розцінювала Руслана як свого потенційного співведучого, тому що я собі вже зрозуміла, що він з Мариною Леончук буде, а я буду з Толічем вести. 

Руслан:

Тобто ми одне з одним не хотіли працювати з самого початку (сміються). Так і працюємо 9 років.

Які риси характеру одне одного розкрились з іншої сторони?

Руслан:

Самоіронія у нас на найвищому рівні. Я вважаю, що ми перші на цій  планеті, у кого самоіронія на такому високому рівні. Ми любимо посміятися. Це просто такий вилив енергії, коли накопичується багато всього: і хорошого, і поганого. І от ти це просто видаєш на-гора, бо хочеться з кимось посміятися, розрядити цю енергію. Ніхто не засміється, а Люся засміється, наприклад.

Людмила:

Я розумію його жарти. Якщо людина йде телеканалом і чує регіт, то це точно Руслан і Людмила зустрілися.

Руслан:

Ми завжди знайдемо, з чого посміятись. Бо це позитивний стан. Ти ж нікому не бажаєш нічого поганого, жартуєш з дрібниць. Ми зійшлися в цьому.

Ким мріяли стати у дитинстві?

Руслан:

Все банально – водієм. Тролейбуса, трамвая –  усього, що рухається. Мені у дитинстві давали порулити спочатку мотоциклом з коляскою,  давали і на ЗІЛі порулити... Я ще до педалей не діставав, а вже розумів, що це круто. Потім пішов вчитися журналістиці, але мрія керувати транспортом залишилася. Нещодавно, коли у Пущі-Водиці сів за кермо трамвая, то відчуття були вау, як у дитинстві.

Людмила:

Хотіла бути медиком.

Руслан:

Мріяла стати відомою? А тепер от вона не може піти у ресторан поїсти курячих крил спокійно (сміються).

Людмила:

Була історія, як я зайшла в поїсти гострих крил, була дуже голодна.  Зайшла собі, обираю якийсь куточок, щоб менше мене було видно, і пам’ятаю, з таким апетитом накинулась на ті крильця…. І тут я розумію, що на мене дивляться. І  я бачу навпроти якихось відвідувачів, які просто застигли і на мене втупились. І я тоді думала: чи то вони впізнали мене, чи то може я просто їла з таким апетитом (сміється).

Руслан:

Тобто знаменитою ти не хотіла бути.

Людмила:

Я хотіла бути медиком, психотерапевткою. Колись думала, що можу стати співачкою. Мені дуже подобалась Вітні Х’юстон. Проте серйозно про популярність не думала.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про першу зустріч з сином, ночівлю у костюмерній та як пережити стрес - Людмила Барбір поділилася подробицями життя в умовах війни

Яка витівка у прямому ефірі змусила швидко піти на рекламу?

Людмила:

Ой, таких багато було. «Витягни свою грудь» –  оце нещодавно. Я сказала:  “Витягни гру”, а почулося “витягни свою грудь”. У нас почалась істерика. Зазвичай, ми йдемо на рекламу тоді, коли вже не можемо справитись зі своїми емоціями декілька хвилин поспіль.Тоді редактори розуміють, що ми ще більше будемо сміятись й виходять на рекламу.

Ефіри, які викликали найбільше хвилювання, бо були історичними для вас?

Людмила:

Марафон Майдану, Революції Гідності. Він тривав 6 годин.

Руслан:

Ми його не готували. На вулиці Грушевського вже були загострення і там були наші кореспонденти –  ми не мали змоги виходити навіть на паузи з ефіру, бо студія ТСН готувала свої прямі включення. Розважальні програми були недоречні і нам в ефірі повідомили, що він продовжується.

Людмила:

Ми були готові, що у будь-який момент будуть включення із гарячої точки, наживо, можливі якісь загострення. І ми переривали студію. Це було теж викликом, тому що треба було актуалізуватися. “Сніданку” важливо було бути доречними і  переформатуватись, і нам вдалось це зробити. Ну і цей марафон теж є історичним.

   

Руслан:

Повномасштабне вторгнення. Це наші ефіри були. Єгор Гордєєв і Марічка Падалко були вже тут і вийшли першими, повідомивши, що в Україні почалася війна. Єгор сказав ці історичні слова першим.

Людмила:

А ми вже продовжили той ефір 24-го лютого, вели, доки нас не змінили колеги з «Твого дня».

Руслан:

Багато людей нам досі пишуть, що вони від нас дізналися, що війна почалася. Бо більшість людей автоматом вмикають не телефон, а телевізор.

Людмила:

Багато людей нам досі дякують, що ми були в ефірі у перші дні війни і надалі, тому що це було сигналом, що Київ стоїть і Київ не впав під натиском ворога. «Якщо ви на місці і працюєте в прямих ефірах, то значить все нормально».

Руслан:

Я був на національному телемарафоні, а Люда з Єгором Гордєєвим та Ігорем Цигаником, вели ефіри “Сніданку з 1+1” для ТЕТ. Вони проводили ефіри, навіть з бомбосховища, і жили прямо на каналі певний час. У Люсі історичний день з колегами був чи не щодня до моменту деокупації передмістя Києва –  набереться спогадів та розповідей на книжку. Щодня у “Сніданку з 1+1” ми розповідаємо історії людей з різних куточків України, це рубрика “Щоденники війни”.

За що ви вдячні партнерові?

Руслан:

Круто, що я з Людою працюю.

Людмила:

Я рада, що так склалася доля, що він мій колега.

Руслан:

Я з радістю іду на роботу, бо я знаю, що з Людою буду працювати, а з нею цікаво розкрити теми та розговорити гостей, поспілкуватися з нашими глядачами. Іноді і про щось посперечатися, бо у неї своя думка, а у мене –  своя, і це круто.

Людмила:

Так, у нас є свої точки зору і ми часто дискутуємо. Важливо, що коли справа стосується цінностей та масштабних питань, то ми збігаємося в своїх поглядах.

Руслан:

Це правда, світоглядне бачення у нас майже однакове.  

Про що мрієте після нашої перемоги?

Людмила: Мрію нарешті обійняти сина і забрати додому. Тарас зараз у моєї сестри з мамою, в Чернівецькій області. Ніколи ще так надовго з ним не розлучалася. Поки що не можу його привезти до Києва, бо я постійно на роботі, чоловік — у ССО (Сили Спеціальних операцій — прим. ред.), а дитину не можна саму залишати вдома. То ж поки що ми спілкуємось щодня по відеозв’язку.

Руслан: Зустрінусь з найріднішими — мамою, сестрами і племінницею. Дуже за ними скучив.

У надважкий час війни українці потребують підтримки та можливості відволікатися від новин на улюблений контент. 1+1 бере участь у телемарафоні «Єдині новини», разом з тим група 1+1 media не може залишити глядачів без улюблених програм. Тож улюблене ранкове шоу українців "Сніданок з 1+1" виходить на ТЕТ о 7:00 у будні та о 8:00 на вихідних. Щодня на глядачів «Сніданку з 1+1» очікують оперативні новини, поради від профільних спеціалістів, включення зірок та українців, які роблять усе задля перемоги України. 

Більше новин