Дарії Скрипчак 28. Вона народилася та виросла в Ірпені. У родинному будинку дівчина росла зі своїми батьками, братом і сестрою. Через стінку мешкали дідусь із бабусею та рідний дядько. Історія дівчини у Щоденниках війни.
"Я пам'ятаю, що коли я останній раз виїжджала, я подивилась на будинок, наче щоб запам'ятати його таким, він був дуже гарним. А потім ти дивишся на це і розумієш, і ти розумієш, що це просто наче не твій будинок, тому що майже нічого не лишилося".
7 років тому Дарія створила власну сім'ю:
"Нам тато подарував перший поверх і ми з чоловіком облаштовували своє маленьке гніздечко, вкладали усю душу".
Родина жила дружно та щасливо, згадує дівчина, доки російські військові не принесли у місто свій "мир".
"Ми 24 числа прокинулось від звуку ракети. У нас не було думок тікати взагалі".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «14 квітня я востаннє говорила з татом», – донька захисника з «Азовсталі» закликає не забувати про полонених бійців
10 днів родина ховалась у себе в підвалі, аж поки ворожий снаряд не влучив у сусідній будинок:
"Нам повибивало вікна і ми все таки вирішили виїжджати".
Майже 2 місяці вони були на Закарпатті, а коли повернулися додому, не впізнали рідну домівку.
"Мені до сих пір не віриться, що ось ці руїни – це мій будинок. Моя весільна сукня згоріла. Я берегла мамину весільну сукню. Для мене це такі речі, які, на жаль, не повернуться. А все інше звичайно можна відбудувати. Якщо сидіти на всьому цьому і плакати, тоді як далі?".
Дарія вирішила допомагати людям, які так само постраждали від війни. Салон, у якому дівчина працювала візажистом, вцілів. Він спеціалізувався на оренді вечірніх суконь:
"Мені спало на думку, що його можна використати інакше. Я зробила оголошення, що люди, які хочуть віддати одяг, можуть в салон принести, а ті, кому він потрібен, можуть прийти й забрати. Але я не очікувала, що у нас такі щедрі та добрі люди, які просто завалили одягом. Коли вже речей стало настільки багато, що приміщення салону виявилось за маленьким, місцева влада виділила шаховий клуб. Приходять не тільки ті люди, у яких згоріло житло, а й малозабезпечені".
Дарія збирається і надалі допомагати людям і не втрачає віри в те, що її родина знову житиме разом:
"Я дуже сподіваюся, що ми з сім'єю повернемось у будинок, ми його відбудуємо. Це наш рідний дім, тут всі ми виросли, це велика для нас пам'ять, ми хочемо його зберегти і жити в ньому далі".
Нагадаємо, що відомий український режисер Алан Бадоєв спільно з телеканалом 1+1 працює над особливим документальним фільмом про війну під назвою “Довга доба”. Майбутня стрічка — це перший великий проєкт, який у художній формі осмислює свіжі та ще такі болісні події війни, яку росія розв’язала проти України. Також Алан Бадоєв разом з телеканалом 1+1 презентував сайт збору матеріалів для майбутнього документального фільму “Довга доба”.
Посилання на сайт: dovgadoba.1plus1.ua.
“Довга доба” — це історія про життя, мрії та плани українців, останній день нашого мирного життя та початок нового етапу, який розпочався 24 лютого під звуки бомб та сирен. Для того, щоб стати співавтором документальної стрічки “Довга доба”, потрібно заповнити анкету та надіслати відеоматеріали, на яких зафіксовані ваші родини у останній мирний та щасливий день перед початком війни. А також відео, які показують вашу сім'ю (разом або окремо) у день початку війни — 24 лютого: перші бомби, ваша перша реакція, ваші записи протягом першого дня, перша ніч, розмови.
Просимо передавати матеріали без будь-якого монтажу. Розкажемо історію нашої країни разом!
Ознайомитися детальніше з офіційними правилами участі можна тут.
Історія Дарії Скрипчак з Ірпеня, дивіться сюжет:
Loading...