Сьогодні, 28 грудня на телеканалі 1+1 Україна виходить в ефір спеціальний передноворічний випуск Танців з зірками. Рух до життя. Спецвипуск об’єднав зірок заради важливої мети — збору коштів для Superhumans Center. Проєкт допомагає зібрати гроші на прицільну евакуацію поранених, а кожен глядацький голос автоматично перетворюється на донат.
Проголосувати можна за допомогою телефонних дзвінків та смс глядачі зможуть під час прем’єри шоу в межах України та з усіх українських номерів. Старт голосування розпочався сьогодні, 28 грудня о 20:00. Завершення відбудеться 30 грудня о 00:00.
У благодійному спецвипуску Танців з зірками взяла участь Руслана Данілкіна — українська ветеранка, що у 18 років добровольцем пішла на фронт, де служила операторкою зв’язку на Запорізькому та Херсонському напрямках. У лютому 2023 року потрапила під обстріл, зазнала важкого поранення й втратила ногу. Після протезування вона працює у реабілітаційному центрі Superhumans, де допомагає іншим ветеранам адаптуватися до життя з протезами, показуючи на власному прикладі, що активне життя після поранення можливе
У відвертому інтерв’ю сайту 1plus1 Данілкіна зізналася, що пережила в моменті та чому після цього виступу вона інакше подивилася на себе.
У вас просто приголомшливий номер. В попередньому інтерв’ю ви казали, що цей танець змусить усіх завмерти. Як вважаєте, вам вдалося це?
Ой, насправді величезні переживання всередині трохи сковують. Плюс було багато всього, що наклалося зверху. Ми ж фактично не проганяли номер. Відповідно ти переживаєш, бо ти не розігріта, в павільйоні дуже холодно. Ми всюди поспішали, ніде не вкладалися в таймінги – і це дуже збивало. Насправді була ціла купа факторів, які вибивали з колії.
І, напевно, у нас була лише хвилинка тиші й налаштування на номер уже перед сценою. І ще одна хвилинка – в момент, коли ми вийшли на паркет. Але там відчуття зашкалюють. Тож ми намагалися зробити все, що могли. Я знаю, що ми могли б краще, але впевнена: це було дуже достойно.
Роскажіть, які думки були в момент виступу? Які емоції переважали?
По-перше, я постійно думала про те, чи закрита моя одна сідничка. По-друге, чи добре натягнута моя одна стопа. По-третє, у момент танцю я чула, що публіка мовчить.
І тільки вже під кінець виступу, на підтримках, зал закричав. Я трохи розчарувалася. Може, я просто не чула до того, може, була занадто занурена в танець. Може, люди справді завмерли, тому й мовчали. Насправді відповіді на це ми вже побачимо в результатах голосування від людей, від глядачів – тоді стане зрозуміло, чому зал мовчав.
Наскільки б я зараз не картала себе за недотягнуті носки, нерівну спину або недостатню чуттєвість у рухах, я вважаю, що я велика молодець. Бо для мене це був величезний виклик. Це були тренування крізь сльози.
Що було найважчим у цих тренуваннях – фізичний біль чи емоційна втома?
Це була величезна боротьба всередині – через несприйняття себе, своєї жіночності, тієї ніжності, яку я мала випромінювати до партнера, через погляди, якими я мала дивитися в камеру. Чесно, у якийсь момент знову виросла моя невпевненість у собі, хоча таких відчуттів я давно не відчувала.
Танці з зірками, напевно, дістали те, що сиділо дуже-дуже глибоко, навіть те, чого я не помічала. І тут я подивилася на це прямо – стало лячно, мурашки, переживання, думки про те, що ти недостатньо, думки про те, що ти тут дійсно робиш, чому ти, для чого ти, ти не до кінця віриш, що справді знаходишся тут.
А що допомогло не зламатися в цій внутрішній боротьбі?
На паркеті я намагалася не дивитися на людей, але всередині було величезне усвідомлення: «Русь, це зараз, ти тут, це твоя мить, яку побачать просто тисячі людей».
І саме ці відчуття викликають захоплення від себе – і це не від танцю, це захоплення тим, що ще три роки тому я зібрала силу в кулак, і я досі це несу, і не розгубилася перед виходом на паркет. Це взагалі шикарно.
Ви натякнули, що вам особливо сподобалася одна з пар. Хто це?
Байдак – їхня пара просто вогонь: пристрасть, жарт, сучасні реалії, емоції. Насправді всі пари неймовірні, у кожній парі є щось своє, чуттєве, щось таке, що чіпляє тебе всередині й просто дістає ці відчуття назовні.
Якщо чесно, поки ми були в павільйоні й тренувалися, ти маєш думати про себе, про свій номер. Але щойно починає грати музика, ти завмираєш, бо всі пари настільки круті, що ти просто стоїш і дивишся. Може, тому й моя публіка завмерла. Не знаю, бо я вже свій танець натанцювала разів із п’ятсот сорок (сміється).
А як щодо залаштунків? Яка історія з репетиції досі вам пригадується?
Ми танцювали реально дуже багато щодня, але тільки сьогодні, на одному нашому такому невеличкому прогоні, у мене вилетів протез. І це настільки сильно вдарило по впевненості, тому що це вперше. Чому ми, блін, півтора тижня танцювали, була біль, було все, але саме сьогодні в мене відчепився протез прямо перед сценою. Напруга тримала мене, а я тримала цю напругу. Але я рада, що все ж вийшла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Шоу, покликане розважати, стало символом стійкості»: BBC у сюжеті про українські Танці з зірками показало життя країни під час війни