"Я намагався координувати весь процес та систематизувати хаос", — Антон Юр’єв, національний керівник з продажів про роботу в умовах війни
Національний керівник з продажів Антон Юр’єв дав інтерв'ю, у якому поділився власним досвідом адаптації до умов воєнного стану.
Розкажіть, будь ласка, як ранок 24 лютого розпочався для вас? Що першочергово ви зробили?
Напередодні я заспокоював всіх та попереджав, що треба бути готовими до будь-якого розвитку подій, бо раніше переживав схожу ситуацію у 2014 в Донецьку. Ранок 24-го лютого розпочався з того, що я прокинувся від повідомлень про початок повномасштабної війни. Моя дружина мала народжувати саме у цей день. Я відразу усвідомив, що мені потрібно спершу зробити все необхідне, щоб вона не нервувала. Тож я шукав укриття та паралельно організовував робочий процес в команді, з'ясовував, хто, де та в яких умовах.
Напередодні я заспокоював всіх та попереджав, що треба бути готовими до будь-якого розвитку подій, бо раніше переживав схожу ситуацію у 2014 в Донецьку.
Ви родом з міста Селидове, Донецької області, та закінчили Донецький національний університет. Як ви переживали події 9-річної давнини?
Селидове — це мій дім та моя Батьківщина, частину якої в мене відібрали. Я виїхав з Донецької області у 2014 році, адже думав, що все закінчиться протягом декількох тижнів. Мені дуже хочеться повернутися в Донецьк. Проте, на жаль, на певний проміжок часу це неможливо. В мене там залишилися родичі та друзі, тому ця тема досить складна для мене.
Селидове — це мій дім та моя Батьківщина, частину якої в мене відібрали.
Як змінилася ваша робота від початку повномасштабної війни? Та чи вдалося налагодити процес, адже до 24 лютого нікому з нас не доводилося працювати в умовах повномасштабної війни?
Перш за все, змінився підхід до роботи. Тоді в моїй команді працювало 18 колег й я думав про безпеку працівників та їх спокій. Ми розробили певний план дій у випадку, якщо з кимось не буде зв’язку або хтось знаходитиметься під окупацією, створили канали комунікації та постійно підтримували контакт.
З початком великої війни ми перевезли операційну частину бізнесу, що будували роками, в одне місто — Івано-Франківськ. Так, у кожного була своя ціль та місія й кожен усвідомлював, що спільними зусиллями потрібно було підтримувати роботу.
Оскільки був високий попит на телебачення, але не було доступу до Інтернету, ми підключали супутникове телебачення в тих населених пунктах, де телебачення не було, бо це найнадійніша технологія. Вже у березні запускали нові проєкти, розвиваючись в нових напрямках та адаптовуючись до складних умов.
Я намагався координувати весь процес та систематизувати хаос. Водночас ми активно допомагали Силам оборони, займалися збором коштів та закупили для хлопців 10 планшетів, а також шукали медикаменти, сітки, які тоннами відправляли на передову. Тоді для нас це була історія взаємодопомоги. Ми постійно підтримували одне одного.
Мене тішить той факт, що за весь цей період всі залишилися на своїх місцях, а найголовніше — ми стали сім’єю, яка цінує взаємодопомогу та прислуховується одне до одного. Вже у травні прийняли доленосні події та нову реальність, в якій і досі живемо.
Я намагався координувати весь процес та систематизувати хаос.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам слід усвідомити, що в Україні не повинно бути російської мови", — українська акторка театру, кіно та дубляжу Наталка Денисенко
Чи змінилися продажі за ці місяці? Чи з'явилось більше складнощів у виконанні планів та задач, порівняно з мирним часом?
На початку великої війни відбувся сплеск в інформаційному просторі, тому всі люди хотіли дізнаватися новини першими. Тож, супутниковий оператор Viasat залишився на хороших позиціях. Проте масова еміграція українців за кордон вплинула на нашу роботу.
Щодо складнощів, то під час оповіщення про повітряну тривогу, намагаюся моніторити ситуацію в областях та в разі чого телефонувати представникам на місцях, оскільки відчуваю тотальну відповідальність за всіх колег. Я розумію, що у кожної людини є своя сім’я, своя історія війни та певна ланка обов'язків.
Також я намагаюся більш зважено приймати будь-які рішення та попередньо обдумувати необхідність тих чи інших дій.
Я розумію, що у кожної людини є своя сім’я, своя історія війни та певна ланка обов'язків.
Ви маєте великий досвід роботи на складній відповідальній посаді. Як повномасштабне вторгнення вплинуло на вашу продуктивність, чи не було вигорання?
Насправді вигорання не було, бо ми вірили у свої сили. Ми намагалися рухатися вперед і розуміли, наскільки це важливо персонально для кожного. Ми відчули командний дух, підтримували одне одного, як в межах країни, так і нашої компанії.
Ви активно волонтерите. Поділіться власним досвідом.
Я почав волонтерити з 24 лютого 2022 року. В той день мені зателефонували знайомі та повідомили, що вони потребують планшетів на передову. Враховуючи специфіку нашої роботи, ми відразу звернулися до одного з бізнесів та домовилися про співпрацю. Так, зібрали 100 тисяч гривень за 4 години. Відтоді допомагаємо тим, хто знаходиться у важких умовах. Також нещодавно ми збирали 120 тисяч гривень на дрони. Чому? Бо розуміли, що дрон може зберегти чиєсь життя. Велике значення під час волонтерської діяльності має й те, що хлопці з нашої команди, які безпосередньо працюють з продажами, мають велике ком’юніті та широкий спектр контактів не тільки в соцмережах, але й в житті.
На початку повномасштабної війни ви стали батьком. Розкажіть про ті емоції, які ви переживали?
Ми з дружиною прийняли рішення поїхати на захід України, оскільки певні складнощі могли стати на заваді майбутнім пологам. Тоді вже ввели комендантську годину, а також поблизу з нами було чутно стрілянину. В дорозі я гуглив кожен пологовий будинок, бо розумів, що у разі чого потрібно буде оперативно реагувати. Вже 3 березня, в Івано-Франківську народилася наша донька. Проте через ракетні обстріли та часті тривоги нам доводилося постійно спускатися з маленькою дитиною в укриття, бо іншого варіанту не могло бути. Тоді ми не розуміли, що відбувається.
Через ракетні обстріли та часті тривоги нам доводилося постійно спускатися з маленькою дитиною в укриття, бо іншого варіанту не могло бути. Тоді ми не розуміли, що відбувається.
Як батьківство в умовах повномасштабної війни вплинуло на ваші цінності та пріоритети?
З народженням доньки мої пріоритети змінилися. Оскільки я різка людина, то для мене було важливим стати м'якшим у вихованні. Також я відчув глобальну відповідальність не тільки за себе, але й за інших, та відтоді приймаю більш зважені рішення.
Якою буде Перемога для України? Та що ви мрієте зробити одразу після Перемоги?
Я думаю, що Перемога буде неочікуваною для всіх.
Я мрію поїхати в похід в Крим на 3-4 дні. Ми з командою думаємо про це з початку повномасштабної війни, хочемо зібратися в гори та провести час разом.
