"Деяким людям доводилося разом з дітьми ночувати на березі річки, просто неба", — Олександр Ковальов, кореспондент проєктів, про роботу в умовах війни

Прокинувся за 10 хв до початку повномасштабної війни.

Повернемося у 24-те лютого 2022 року. З чого для вас розпочалася повномасштабна війна та за яких обставин ви дізнались про її початок? 

24-го лютого у мене якраз було чергування і я мав працювати. Прокинувся десь о 4:40 ранку, незабаром за мною мав заїхати корпоративний водій і ми повинні були робити включення на актуальні теми в межах «Сніданку з 1+1». Згодом почув перші вибухи, потім звук сирен та карет швидкої допомоги. Напевно, все було як у фільмі. Знав, що поїду на роботу і буду працювати, щоб там не було. 

Верстка «Сніданку» кардинально змінилася. Телеканал 1+1 вже розпочинав свій власний спеціальний марафон. Мені ж зазначили, що я повинен працювати з аеропорту «Київ». Дорогою до аеропорту ми бачили перших людей, які виїжджали зі столиці. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам слід усвідомити, що в Україні не повинно бути російської мови", — українська акторка театру, кіно та дубляжу Наталка Денисенко

Чому, попри небезпеку, вам було важливо залишатися в Києві? 

Складно сказати, чому я саме так діяв.  Ми часто кажемо, що «Сніданок з 1+1» — точка опори. Попри весь хаос, який відбувався навколо, якраз на роботі його майже не було. Напевно, підсвідомо чіплявся за те, що у мене є зайнятість, телебачення, як система, продовжує працювати, ми продовжуємо мовити, а значить — все добре. Коли працюєш, емоційний стан відкидаєш на другий план. Ускладнювало ситуацію те, що моя сім’я залишалася в Конотопі, Сумській області. 

Повернувшись з аеропорту в офіс, мені сказали, що російські танки знаходяться неподалік від Конотопа. Не міг усвідомити, як ворожа техніка так швидко могла проїхати декілька сотень кілометрів територією України. В той момент не було чіткого розуміння, як краще діяти — їхати до сім'ї чи залишатися у Києві. Інформації про розміщення окупантів практично не було, то ж це могла бути дорога в один кінець. 

По суті Конотоп був в облозі, проте там майорів український прапор. В якийсь момент все таки вирішив їхати до сім’ї. У місті вже було мало продуктів, бабусі потрібні були певні медикаменти. Завантажив автівку та поїхав у бік кордону. Перед цим переглянув всі можливі маршрути, адже лінія фронту змінювалася постійно. Так, було небезпечно їхати, але мені боліло за моє рідне місто. 

Чим було ближче було до Конотопа, тим сильніше мене переконували, що туди їхати не треба. 

Доїхавши до останнього українського блокпоста, мені сказали, що далі вже нікого не пропускають. Наші військові хотіли мене вберегти, хоча тоді я дуже засмутився. Шукати альтернативну дорогу часу не було. Де саме стояли росіяни — також невідомо.  Довелося повертатися назад. Тоді перший раз відчув, що росіяни забрали у мене щось дуже особисте. 

Скільки часу пройшло до моменту довгоочікуваної зустрічі з рідними? 

Це сталося відразу, коли наші Сили оборони почали витискати росіян із Сумської області. Відразу ж поїхав. Взяв бронежилет, камеру, адже, крім зустрічі з рідними, прагнув показати, що відбувалося в області. Хоча сам гадки не мав, як виглядають міста після окупації. 

Деяким людям доводилося разом з дітьми ночувати на березі річки, просто неба. 

Аби показати, як виглядає Конотопський район після окупації, разом з територіальною обороною, об'їздив майже  всі села біля Конотопа.

Було помітно, що росіяни ніби щойно втекли з нашої землі. Ми були на одному із підприємств, де зберігалося зерно. Його відкрили за рік до початку великої війни. Але російські війська перетворили все на безлад. росіяни мародерили, нові двигуни порозбирали на металобрухт, вивезли все, що можна було вивезти. Також тоді вдалося поспілкуватися з місцевими жителями. Всі були раді зі мною поговорити, всі хотіли поділитися тим, як для них пройшла окупація — вони жили в бруді та холоді, рахували військову техніку рф та чекали на момент звільнення. 

Ваш брат ще у 2014 році починав волонтерити, плівши маскувальні сітки. З початком повномасштабного вторгнення він почав пекти хліб для військових. За яких обставин він почав це робити?

Брат з дитинства хоче стати кондитером. Нещодавно отримав диплом технолога, та вже працює у одному із закладів Конотопа. Після початку повномасштабної війни продуктів ставало все менше та менше, в якийсь період людям було складно купити навіть хліб. У нас вдома є мінімальне обладнання, також була певна кількість борошна. Єдине, що у Конотопі у той час неможливо було знайти — дріжджі. Вони коштували космічних грошей. Тож у брата виникла ідея пекти бездріжджовий хліб. Ці буханки хліба він продавав людям за мінімальні гроші, розносив сам чи просив допомогти батьків.  Але першочергово брат безкоштовно пік для територіальної оборони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Не пам’ятаю, що той березень я взагалі спала, адже це була цілодобова робота", — Наталка Щука про роботу в умовах війни

Ви теж на початку вторгнення займалися волонтерством. Розкажіть про це детальніше. 

Не називаю себе волонтером, оскільки займався цим тимчасово. Спершу не знав, у якому форматі це має бути. Спочатку просто розвозив найнеобхідніші речі на блокпости (каремати, спальні мішки, їжу). Але якось мені розповіли, що дають закордонні гранти, в межах яких можна обрати напрям волонтерства. Відразу згадав, що багато людей старшого віку залишились одні й супер важливо зараз допомагати і їм. Більшість залишилися без рідних. Усі виїхали. Мені вдалося отримати грант на закупівлю продуктів. Тож об’їжджав магазини, купував їжу та доставляв тим, хто їх потребує. Ці старші люди — окрема історія. Попри те, що самі були практично без продуктів — кожен намагався віддячити, пригостити бодай чимось. 

Як загалом змінилася ваша робота, а також команда «Сніданку з 1+1»? 

Не можу сказати, що «Сніданок» кардинально змінився. Всі ми зараз живемо, підлаштовуючись під нові реалії, у нас немає вибору. А чи змінились ми?! Зараз складно сказати. Я точно став мобільнішим, оскільки маю швидко реагувати на все, що відбувається довкола. Часто буває так, що готуюсь до одних зйомок, а потім доводиться все різко змінювати і їхати в епіцентр подій. Наприклад, 10 жовтня 2022 року був перший масовий ракетний обстріл енергетичної інфраструктури України. Тоді одна з російських ракет влучила в перехрестя неподалік університету імені Тараса Шевченка. Тоді за секунду все змінилося, відразу виїхав туди, аби все зафіксувати та передати в прямий ефір. 

Чому росія вдається до таких маніпуляцій? Бо рф — це країна-гній. 

Пропагандисти кремля поширювали фейки проти «Сніданку з 1+1», зокрема на одне з ваших включень. Тоді вони говорили, що в ефірі програми показали оновлену карту України без кількох областей якраз в момент вашого ввімкнення. Який у них мотив? 

Перше, що важливо усвідомити — росіяни уважно слідкують за нашою програмою. Навіть прогноз погоди дивляться. Це означає, що чимало меседжів, які ми озвучуємо в ефірі, чують і там.  

Не знаю, скільки українців насправді повірили в цю новину. Вже понад рік ми розповідаємо з усіх можливих каналів комунікації, що важливо перевіряти інформацію на достовірність. Люди почали розуміти, що та сторона постійно говорить неправду. Чому росія вдається до таких маніпуляцій? Бо рф — це країна-гній. Країна, яка тримається купи на фейках, залякуванні і терорі не тільки сусідніх країн, а і своїх же людей. 

До речі, це включення було в Сумах, у місті, де я навчався. Це було одне з емоційних відряджень на Сумщину. У прямому ефірі просто розповідав про погоду. Але росія настільки підступна, що вона навіть в цьому моменті змогла просунути свої наративи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Без повного програшу росії, без її військової поразки ця війна не закінчиться", — кореспондент ТСН Станіслав Ясинський

Що ви зробите одразу після Перемоги? 

Хочу провести пряме включення з Криму. До 2014 року, початку російсько-української війни, був там рідко. Для мене це незвідана територія. Останнім часом дуже полюбив гори, тож мрію і про похід на півострові. 

Також після Перемоги відвезу всю свою родину на море. Хочеться їх чимось порадувати після пережитого. Показати їм більше України та українських міст.