«Це найкрутіша роль в житті жінки»: Іванна Онуфрійчук відверто розповіла про материнство, нові пріоритети, пошук балансу та як не втратити себе після появи дитини

Відома телеведуча та благодійниця Іванна Онуфрійчук відсвяткувала перший день народження свого сина Адама — і поділилася з сайтом 1plus1 ексклюзивними кадрами з святкування, яке вона з чоловіком влаштувала для нього в одному з швейцарських ресторанів.

Іванна також дала відверте інтерв’ю та розповіла, як материнство змінило її світогляд, цінності та внутрішній стан, та поділилася досвідом поєднання ролі мами з громадською діяльністю, коханням і турботою про родину. Окремо вона розповіла, як у їхній родині виховують сина у поєднанні українських і казахських традицій — і як важливо передавати дитині ці цінності.

Як змінилося ваше життя через рік після появи синочка у сімʼї?

— Звісно, все змінилося кардинально – і мій стан та відчуття себе, і стосунки з чоловіком, і рутина та побут. Раніше ми належали собі, було дуже просто щось спланувати – робочі графіки, поїздки, візити кудись. Я могла працювати і вдень, і вночі, повертатися з роботи пізно, залучатись у більшу кількість процесів. А зараз всі графіки та обставини диктує дитина, її стан та потреби. Тепер на першому місці синочок і це найголовніша зміна, за якою тягнуться всі інші. Звичайно, я працюю, у мене в житті є не лише материнство, але тепер я переймаюся, коли сильно залучена у роботу, чи не пропущу я щось важливе у розвитку синочка. Я починаю сумувати за ним, відчуваю себе навіть трішки винною і потім спеціально виділяю час, аби надолужити миті разом з ним. 

Також за рік разом з Адамчиком у мене помітно змінилося ставлення до певних речей та ситуацій. Я звикла все життя бути мега активною, а завдяки синочку навчилася жити тут і зараз, в моменті, насолоджуватися цим, незважаючи на обставини. Навіть якщо навколо хаос із задач, дитячих іграшок та одягу, мені вдається звертати увагу на свої почуття до дитини, на його почуття до мене та моменти разом.

Звідси й випрацювалося терпіння і витримка. Спочатку було складно витримувати нові виклики та випробування, дитячі істерики, відсутність часу елементарно помити голову чи поїсти. Але малюк показує, що таке безумовна любов і ти, не зважаючи на втому і виснаження, продовжуєш його любити.

Який момент за рік материнства запамʼятався найбільше?

— Мені найбільше запамʼятався момент нашої першої зустрічі з Адамчиком, коли він тільки народився. Я щоразу згадую це зі сльозами на очах. Ось цей перший погляд, перша моя зустріч з ним як мами – це неможливо забути. Рік пролетів надзвичайно швидко і він дуже змінився, але той його погляд закарбувався у моєму серці на все життя. Коли його поклали мені на груди, він на мене подивився, я просто розтанула. Тоді я побачила в його очах безмежну любов і зрозуміла, що я народилася по-справжньому, як мама. Це те, що я памʼятатиму все життя. 

А взагалі, мені складно виділяти лише один момент, адже перший рік дитинки – це стільки важливих митей: і перші слова, і зубчики, і повзання, і ще так багато всього, що хочеться зберегти у серці назавжди. 

Що для вас означає бути мамою сьогодні?

— Бути мамою для мене – це весь час думати про свою дитину і те, як і що можна зробити ще кращого для неї сьогодні, завтра, через місяць, через рік. У голові постійно зʼявляються нові питання і думки: як організувати життя так, щоб проводити більше часу разом, як спланувати майбутнє, як його підтримати у розвитку, яке харчування краще, які цікаві заняття та ігри придумати, як зробити все, щоб це було якнайкраще для сина. Бо з материнством приходить ще більш відповідальне ставлення до майбутнього, бо ти вже відповідаєш не лише за себе, а й за свою дитину.

Бути мамою, як я вже згадувала, це вчитися жити в моменті і насолоджуватися ним, незважаючи на те, що відбувається навколо. Коли в тебе на душі свої хвилювання, а дитина ще істерить, відмовляється їсти, кусається чи просто не слухається і вередує, хочеться виплеснути всі свої емоції – насварити, псіханути, вибухнути. Але мами вміють стриматись і що б там не було, показати дитині свою любов, проявити мудрість, а не агресію та негатив.

«Бути мамою – це сьогодні для мене про безумовну любов до дитини і старання бути не лише мамою»

Також для мене це означає бути не лише мамою, а й поєднувати цю роль з активною роботою, проєктами та шлюбом і постійно шукати баланс між цим всім. Думати про те, як змінюються стосунки з чоловіком і чи достатньо ти приділяєш йому уваги та тепла, чи вистачає твоєї любові на близьких. Водночас відкладати турботу про себе, хвилюватися, чи ти не запускаєш себе і мріяти хоча б про один візит до косметолога або процедуру для волосся. 

Які нові навички або риси в собі ви відкрили за час материнства?

— З материнством я помітила, як посилилась моя інтуїція і навичка більше прислухатись до неї та свого серця, аніж до порад та думок оточуючих. Коли я ще не була мамою, я могла запитати думку чи пораду щодо різних життєвих ситуацій у близьких, рідних чи друзів. Але коли ти мама, ти починаєш розуміти, що ніхто краще тебе не знає, як діяти і не відчуває дитину у багатьох моментах життя так, як відчуваєш її ти. Разом з цим я навчилася аналізувати і глибше розуміти свої емоції, чути потреби іншої людини, розпізнавати і розуміти потреби дитини без слів.

Також зʼявилася суперсила жити майже без сну. Всі ми знаємо, що з дітками бувають різні періоди і батьки мають це пройти разом з малечею. Так я навчилася функціонувати навіть після 3-4 годинного сну і при цьому навіть ще усміхатись.

Окрім цього, у мене ще посилилися певні мої риси, які були й до появи дитини. Наприклад, зберігати спокій у стресових ситуаціях і вірити в позитив, у те, що все в будь-якому разі закінчиться добре. Або ж загострилося бажання турбуватися про всіх. Не знаю, як це повʼязано з материнством по відношенню до дитини, але у мене тепер виникає часте хвилювання за близьке оточення. Мені постійно хочеться всіх якось підтримати, допомогти, обігріти, нагодувати. Зараз, коли я приходжу в офіс фонду або бачу дітей в нашому навчально-розвивальному центрі, які прийшли і чекають заняття, мені одразу хочеться розпитати, як у них настрій, пригостити чаєм, нагодувати печивом. Таке було й раніше, але близькі кажуть, що з появою синочка мої материнські інстинкти посилилися і по відношенню до інших людей.

Для вас завжди була важлива самореалізація. Як поява дитини вплинула на пріоритети? 

— Поява синочка, звісно, внесла свої корективи у мої пріоритети, але в цілому вони не змінилися. Перші 3-4 місяці після пологів я присвятила себе дитині, будучи значно менше залученою у робочі питання. Проте після цього я зрозуміла, що сімʼя, дітки — це, безумовно, важливо для мене і завжди буде на першому місці, але і без продовження своєї діяльності, реалізації себе як людини та особистості, я не уявляю свого життя. Адже те, чим я займаюся, — це те, що люблю і де черпаю енергію, що робить мене щасливою і в чому я знаходжу для себе натхнення. Саме тому для мене так само важливо весь час бути активною, взаємодіяти з людьми, спілкуватися з ними, працювати в команді і разом з моїм фондом IvAlive робити важливі та потрібні для інших речі. 

«Це мистецтво постійного пошуку балансу, який ой як непросто витримати»

Виходячи з того, що я маю зараз, то, мабуть, у відсотковому співвідношенні на першому місці у мене зараз все ж таки синочок і його потреби, потім самореалізація, розвиток фонду та його популяризація, і тоді стосунки з чоловіком. 

А взагалі, пріоритети у моєму житті доволі гнучкі і змінюються в залежності від обставин. Наприклад, якщо є можливість поїхати з чоловіком у його відрядження та поєднати це з сімейним відпочинком, то я розумію, що можу попрацювати більше напередодні поїздки і після, щоб на самому відпочинку сфокусуватись на рідних. Або ж навпаки, якщо у нас у фонді відбуваються якісь події чи ми активно готуємося до заходу, тоді в цей період увесь мій фокус на роботі, а потім я цілеспрямовано виділяю собі простір, щоб провести якісний час з сімʼєю.

Це мистецтво постійного пошуку балансу, який ой як непросто витримати. Бо завжди є прагнення, щоб всюди все було добре — і гармонія у стосунках з коханим, і час з дитиною, і включеність у роботу, але не завжди це вдається.

Раніше ви розповідали, що будете прививати дитині традиції обох культур — своєї української, і чоловіка — казахської. Чи вдається реалізовувати це і як?  

— Так, це вдається і доволі легко. Що стосується українських традицій, то тут не виникає жодниз труднощів. Ми з родиною зберігаємо їх, у фонді також підтримуємо. Адамчик завжди присутній на всіх святах – чи то Різдво, чи Великдень у сімейному колі, чи то День Незалежності, День вишиванки або подібні національні свята, які ми відзначаємо у фонді. Він дуже любить, коли всі збираються разом, коли навколо багато людей, діток, грає музика і відбувається щось цікаве.

А щодо казахських традицій, то завдяки свекрусі та близьким чоловіка нам також вдається їх дотримуватись і шанувати. Рідні зі сторони нашого тата часто передають традиційні національні вбрання Адамчику, символічні подарунки. А бабуся підказує, коли який обряд ми можемо зробити і які свята нам важливо памʼятати. Наприклад, коли синочку було 40 днів, свекруха запропонувала провести обряд Қырқынан шығару (виведення із сорока днів), який символізує очищення, захист від злих сил та перехід дитини у соціум. У цьому дійстві участь беруть лише близькі до дитини жінки, у воду кладуться срібні прикраси, дитину кладуть у купель і кожна з жінок бере спеціальну ложку, набирає нею воду та поливає немовля, промовляючи побажання. Під час обряду також дитині вперше зістригають нігті, зрізають декілька пасм волосся, а прикраси роздаються жінкам. 

Або ж ще один обряд, який ми проводили під час святкування 1-го дня народження Адамчика – перерізання пут. У казахського народу ця традиція дуже шанується і проводиться, коли дитина може робити свої перші кроки. На ніжках дитині завʼязуються мотузки, які потім перерізаються, що символізує побажання легкого життєвого шляху їй, захист від невдач та вступ дитини у новий етап життя.

Мама і тато для дитини — на вашу думку, хто яку роль відіграє і як ви розділяєте обовʼязки зі своїм чоловіком? 

— У кожній сімʼї це індивідуально, тому я можу відповідати з огляду на наш досвід. У нашому випадку тато – це опора, завдяки якій ми з синочком можемо мати все необхідне для комфорту. А також тато для Адамчика – це завжди про розваги та активне проведення часу. Оскільки коханий багато працює, вони з сином взаємодіють менше, але для малечі ці моменти завжди супер позитивні, емоційні, веселі та особливі. З мамою, звісно, Адамчику не так весело. Бо кожна мама, в першу чергу, думає про побутові потреби дитини і як їх забезпечити – щоб малюк був вимитий, що йому приготувати і як зацікавити поїсти, коли зробити масажики, як скласти графік сну та прогулянок, що одягнути, аби було комфортно і ще багато чого іншого. Здебільшого, татусі не сильно заморочуються з цим всім, а більше граються і розважають дітей, тому я розумію, чому діткам з татусями завжди цікавіше.

«Тато для Адамчика – це завжди про розваги та активне проведення часу»

Щодо розподілу наших обовʼязків, то це актуальне питання, бо у нас з чоловіком зараз той період, коли ми ділимося на хорошого і поганого поліцейського і я намагаюся йому донести, що це не добре. Тому що я, як мама, завжди думаю про безпеку сина і наслідки тих чи інших дій, продумую все на кілька кроків вперед, покладаюся на свою інтуїцію, а тато живе в моменті з Адамчиком – вони веселяться, дуркують, і тато може дозволити синочку те, чого я не дозволяю. 

Що би ви сказали жінкам, які готуються стати мамами? 

— Я б порадила майбутнім мамам максимально підготуватися до нового етапу у житті, наскільки це можливо, але при цьому продовжувати своє звичне життя. Важливо бути свідомими, що життя з появою дитинки зміниться кардинально і якийсь час їй буде вкрай необхідна увага саме мами. Тому, хто має власну справу чи бізнес, варто піклуватися про те, як все буде функціонувати за вашої тимчасової відсутності. Та попри це, під час вагітності не обовʼязково лише лежати і відпочивати, а можна продовжувати займатись своїми буденними справами, бути активними, займатися спортом. Звісно, це все з обережністю і з урахуванням вашого стану, але це точно корисно впливатиме на те, як ви почуватиметеся морально, фізично, і навіть на пологи. 

Ще для майбутніх матусь важлива самоосвіта. Я рекомендую багато читати на тему материнства, дивитися педіатрів на YouTube і обовʼязково пройти курси для батьків. Такі заняття є і на оплачуваній основі, і безкоштовно у лікарнях, і як на мене, вони справді корисні. 

І з не менш важливого – я раджу завчасно попіклуватися про те, щоб поряд з вами були ті, хто зможе допомогати з дитинкою після пологів. Спочатку я також соромилася просити навіть рідних про допомогу, але з часом я зрозуміла, що без них моє материнство точно не було б таким, яким воно є, і насолоди я б отримувала менше. 

У своїх соцмережах ви зізнавалися, що в першій подорожі сина будете приглядувати за ним. Як ви ставитеся до гіперопіки? І як із цим боротися мамам, які занадто опікаються дітьми?

— Про подорож сина і що ми будемо приглядати за ним – це був більше жарт, адже я особисто негативно ставлюся до гіперопіки. Тут у нас з чоловіком трохи різні погляди, бо він навпаки звик контролювати все. 

Я ввважаю, що батьки – це провідники для діток у нове життя, і наше завдання дати дітям це життя, підтримувати їх на шляху зростання і допомагати у період становлення та визначення. Тому я більше за те, щоб будувати з дітьми дружні та довірливі стосунки, давати їм можливість робити власний вибір, здобувати досвід, а не контролювати кожен їх крок. 

«Мамам, які мають схильність до гіперопіки, я б порадила вчитись працювати над собою, вибудовувати довірливі стосунки з дітьми»

Мабуть, моя позиція сформувалася на основі мого дитинства, в якому в мене не було можливості багато гуляти, розважатися з друзями, бо мої дні були розписані з ранку до вечора різними активностями: музична школа, додаткові заняття по шкільних предметах, ще якісь гуртки та секції. Я розумію, що батьки хотіли дати мені лише найкраще, але тоді мною, як дитиною, це сприймалося як гіперконтроль, і мені дуже хотілося швидше його позбавитись та мати якусь самостійність і свободу.  Я, звісно, також хочу, щоб мій син у майбутньому займався чимось, окрім школи, розвивав власні таланти, але я не планую його завантажувати та повністю контролювати. 

Мамам, які мають схильність до гіперопіки, я б порадила вчитись працювати над собою, вибудовувати довірливі стосунки з дітьми, розмовляти з ними і давати простір для самовираження та самопізнання. Адже надмірна опіка та контроль завжди призводять до того, що дитина приховує щось від батьків, хоче бути подалі від них і якнайшвидше втекти.

Як не втратити себе, як особистість, після появи дитини?

— Я вважаю, що народження дитини – це поява у жінки ще однієї життєвої ролі, відкриття нових граней у ній, як в особистості, але точно не втрата себе. Мама – це взагалі нова і найкрутіша роль у жінки, яка може бути, завдання полягає лише в тому, щоб навчитись балансувати між цією роллю та іншими ролями у своєму житті. 

Не можна радити жінкам бути лише в материнстві, кайфувати від цього, як і не можна казати, що хтось народжений для карʼєри та самореалізації, бо коли фокус лише на чомусь одному – є ризик, що жінка не отримуватиме від цього задоволення. Як на мене, ідеально, коли вдається знаходити баланс, тоді ніхто нікого не втрачає. Адже якщо для жінки важливо будувати карʼєру, бути включеною в роботу або просто розвиватись як особистість – культурно, духовно, а їй потрібно бути лише з дитиною, то тоді материнство не буде приносити стільки задоволення, а лиш виснажуватиме. І так само навпаки: якщо жінка присвячує себе лише особистому життю та самореалізації, а часу на дитину не вистачає, то є ризик, що з часом вона шкодуватиме про втрачений час, пропущені важливі моменти у житті дитини, свідком яких вона не стала. 

Тому, я думаю, що баланс між важливими частинами життя для кожної мами – це можливість не втратити себе і бути щасливою у всіх своїх ролях.

Що вас найбільше надихає і що допомагає наповнюватись?

— Найбільше надихає, коли я не загнаний кінь (сміється). Якщо серйозно, то найбільшим натхненням для мене є час з синочком, але це лише завдяки тому, що рідні дуже допомагають і ми з ним разом не цілодобово. Тоді мене є простір для роботи та інших справ, тому за півдня в офісі чи на зустрічах я встигаю за ним скучитись, і тоді не можу з ним набутись. Думаю, якби ми були разом постійно, то це б було не стільки натхненно.

Також мене наповнює можливість усамітнення, час наодинці або лише вдвох з чоловіком. Я люблю погуляти сама на природі або просто поїздити в машині під улюблену музику з чашкою чаю. Люблю, коли зʼявляється час на себе, можливість сходити на масаж чи доглянути за собою. Хоч таких моментів не так багато, але вони допомагають відволіктись, подумати про щось своє й емоційно відновитись.

«Мене наповнює можливість усамітнення, час наодинці або лише вдвох з чоловіком»

І звичайно, моїм натхненням є спілкування з дітьми та мамами, які приходять до нас у фонд та в наш навчально-розвивальний центр IvAlive. Я обожнюю обмінюватись з дітками емоціями, слухати їхні історії, тоді я відчуваю і себе дитиною на мить. Також наповнює і спілкування з іншими мамами, коли є можливість обмінятися досвідом та підтримкою, висловити розуміння, почути якісь цікаві лайфхаки інших матусь.

— Назвіть книги, які прочитали за останній час і яка вразила найбільше?

Чесно кажучи, за останній рік я майже не читала книг, оскільки фокус зараз на синочку та його розвитку, а також на масштабуванні проєктів фонду. Але з останнього, що читала, була книга “В очікуванні малюка” Вільяма Сирса. Це книга, яка замінює декілька консультацій у лікарів і дозволяє дізнатись більше про період вагітності, що відбувається у жіночому тілі в цей період, як розвивається дитина від початку зародження до моменту народження. 

Фото: Ярослав Мончак

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про це не скажуть вголос: блогерка та учасниця Міняю жінку поділилась чесними думками про вагітність, про які прийнято мовчати