Як не вигоріти, коли відповідальності стає занадто багато: прості правила успіху від учасниці списку Forbes «30 до 30»

У світі, де відповідальність часто перетворюється на тягар, а вибір – на виклик, то поняття успіху набуває зовсім інших відтінків. Воно вимірюється не нагородами чи лайками, а здатністю не відступати перед труднощами, приймати складні рішення і залишатися вірним своїм цінностям, навіть коли щодня стоїш перед сотнями маленьких життів, які залежать від тебе. 

Марія Вронська – засновниця та CEO Gostomel Shelter, притулку, що дає дім майже 700 тваринам і організаторка Першого фестивалю адопції звірят в Україні. 

У інтерв'ю для сайту 1plus1 вона поділилась своїм досвідом прийняття рішень, боротьби з вигоранням і вмінням перетворювати кризові моменти на точки зростання не лише для себе, а й для команди, яка працює поруч.

— Успіх часто пов’язують із визнанням та результатами. У вашому випадку це ще й роки відповідальності за сотні врятованих тварин. Як ви визначаєте для себе поняття успіху?

Для мене це точно не про публічність і не про те, як виглядає ззовні. Коли твоя робота – щоденна відповідальність за живих істот, то все починає вимірюватися зовсім інакше. Для мене успіх визначається здатністю довго нести цю відповідальність і не відступати. Навіть коли складно чи бракує сил або ресурсу. Бо за кожним рішенням стоїть чиєсь життя, і ти відчуваєш це дуже добре.

«Успіх визначається здатністю довго нести цю відповідальність і не відступати»

Тому успіх для мене – це коли в кінці дня можу сказати: я зробила максимум із того, що могла. І ще – коли через роки озираєшся назад і розумієш, що була послідовною у своїх цінностях і не відступила від того, у що вірила.

— Чи формувалися ваші життєві принципи поступово, чи були конкретні події, які змусили вас переглянути свої орієнтири?

Поступово. Через досвід, помилки, відповідальність, яка з роками ставала більшою. Кілька років тому я дивилася на багато речей зовсім інакше. Але були й моменти, коли дорослішаєш буквально за один день. Коли стикаєшся з кризою і розумієш, що не маєш розкоші довго вагатися, бо треба просто приймати рішення та нести за них відповідальність.

«Були й моменти, коли дорослішаєш буквально за один день»

Дуже сильно на мене вплинуло материнство. Коли з'являються діти, починаєш думати не тільки про себе, а й про те, який приклад подаєш і які цінності вони бачать у твоїх вчинках.

І, звісно, робота з людьми формує принципи постійно. У притулку щодня стикаєшся з різними історіями: є волонтери, які безмежно допомагають, є люди, які шукають дім для тварини, а є ті, хто приходить просто «здати» проблему. Усе це дуже чітко показує, на що ти готова погоджуватися, а на що – ні.

— Яке правило ви вважаєте базовим у прийнятті складних рішень — як у житті, так і в управлінні командою?

Не приймати рішень у стані страху чи паніки. У такі моменти дуже легко піти найкоротшим шляхом просто, щоб зняти напругу. Але потім часто виявляється, що це було не найкраще рішення. Я намагаюся зробити паузу і подивитися ширше: чи відповідає це моїм цінностям і що буде через місяць, рік, кілька років. Бо інколи складніше рішення, насправді, більш чесне.

«Інколи складніше рішення, насправді, більш чесне»

У роботі з командою для мене дуже важлива відвертість. Люди краще справляються зі складними ситуаціями, коли розуміють, що відбувається насправді. Тому говорю прямо і про труднощі, і про плани, і про очікування. Коли в команді є довіра і спільне розуміння, навіщо ми це робимо, навіть непрості рішення даються легше.

— У соціальній сфері часто стикаються з емоційним вигоранням. Що допомагає вам зберігати внутрішню стійкість?

Допомагає розуміння, навіщо я це роблю. У такій роботі миттєвого результату часто немає, але є моменти, які нагадують, що все має сенс: коли тварина одужує після складного лікування, знаходить сім'ю і починає довіряти людям. Важливо навчитися приймати свої межі. Неможливо допомогти всім, як би цього не хотілося. Але можна зробити максимум для тих, за кого вже взяла відповідальність.

«У такій роботі миттєвого результату часто немає, але є моменти, які нагадують, що все має сенс»

Є одна думка, яка мене не відпускає: з моменту, як тварина потрапляє до притулку, вона повністю залежить від людини. Навіть безпритульна на вулиці має якийсь вибір куди піти чи де сховатися. А тварина у вольєрі – вже ні. Це величезна відповідальність і вона тримає.

Ну і, звісно, підтримка людей поруч. Родина, команда, волонтери. У таких проєктах одна людина нічого не зробить – це завжди спільна робота. Коли поруч є ті, хто вірить у те саме, що й ти, триматися набагато легше.

— Як ви ставитеся до помилок? Можливо, у вас правило, яке допомагає перетворювати кризові моменти на точки зростання?

Як до частини досвіду. У роботі, де щодня відповідаєш за чиєсь життя, помилки неминучі. Важливо тільки те, як з ними працюєш. Я кажу собі: з тобою не станеться того із чим ти не зможеш впоратися. У складні моменти згадую ситуації, які вже пройшла і це повертає відчуття, що справлюся і цього разу. 

Головне не шукати винних, а шукати рішення. Інколи хочеться перекласти провину на когось іншого, і ніби це полегшить. Але я ловлю себе на цих думках і повертаю в реальність. Коли команда зосереджується не на тому, хто помилився, а на тому, як виправити і не допустити знову, тоді ми рухаємося далі.

«Головне не шукати винних, а шукати рішення»

При цьому я дуже не люблю помилятися. У першу секунду – відчуття провини, поразки, самокритика. Це треба вчасно зупиняти. У нашій сфері за тобою дуже спостерігають і часто чекають на помилку, щоб показати пальцем. Хоч це і обурює, бо люди пам'ятають одну помилку і забувають сотні врятованих тварин. Хотілося б, щоб світ був трохи добріший і свідоміший. Це теж мотивує рухатися далі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російський «триколор» чи прапор Словенії: Гороховський потрапив у гучний скандал через блокування українки у monobank — що відомо