Юлія Бориско назвала улюблені книги й розповіла, що читають її діти

Ведуча "ТСН. Ніч" Юлія Бориско змалку обожнювала книги. Про це із особливим захопленням зірка "1+1" розповіла сайту "Барабука". Окрім того, згадала, які твори любила у різні періоди життя і зізналася, що тепер читають її діти.

– В одному з інтерв'ю ти сказала, що "читання дозволяє зазирнути у глибину себе". Який найглибший досвід такого зазирання пригадується з дитинства? І який – у дорослому віці?

Я в дитинстві була поглиначкою книжок – хтось же мусив усю батьківську книжкову шафу, завдовжки у стіну кімнати і заввишки до стелі, пропустити через себе. Скажу тільки, що ні у школі, ні в більшості випадків в універі по хрестоматіях я не вчилася, читала все цілком. Улюблена книжка дитинства і зеленої юності – "Чаликушу", яку написав турецький письменник Решат Нурі Гюнтекін. У головній героїні – Феріде – я несподівано знайшла себе. Теж лазила по деревах, і саме на верховіттях черешень улітку були мої гілки-читальні, теж жартувала і сміялася, коли хотілось плакати, і була дикункою в тому, що стосувалося прояву почуттів. Коли я вперше дочитувала цей роман –насправді про сприйняття вчительки в турецькому суспільстві початку минулого століття – плакала, що він закінчується. І мріяла про амнезію, скажімо, щопівроку, яка б дозволила читати й читати його, як уперше. У студентські роки найбільше шанувала античну міфологію, Ремарка, Кортасара, Апдайка, Орвела і не любила тих, ким було модно захоплюватися – наприклад, Андруховича, Ґомбровича чи Мазоха.

З материнством потягнуло у сферу самопізнання. В життя сама почала проситися глибока література. Довгий час була під впливом Гессе, який дуже близький мені за міксуванням християнства й буддизму. Перечитала силу-силенну езотериків і богословів. Зрештою, зрозуміла істину, що це книжки вибирають собі читачів, а не навпаки. Приходить час – і знання розкриваються сторінка за сторінкою. Кожен знаходить щось своє, до чого доріс, тягнеться до ще більшого розуміння – і так росте далі. А на певному етапі обов'язково знайде Бога – хоч би що читав, і хоч би якими стежками рухався…

– Які улюблені книжки твого дитинстві? Чи Твої діти читають їх?

Книжка! "Малюк і Карлсон" Астрід Ліндґрен. Досі пригадую, як тато читав нам із молодшим братом російською радянське видання цієї книжки – блакитна палітурка, як зараз бачу – перед сном, а ми з-під ковдр клянчили ще бодай один розділ. Щодо сучасних дітей – після Гаррі Поттера поступовий логічний виклад, без купи персонажів, заплутаного сюжету і шаленого темпу їм справді нудний. Ці діти вимагають "екшену" від усіх своїх розваг, і від літератури зокрема.

– Як обираєш книжки собі й дітям?

З мого дитинства в Соломійчине й Маркове перекочували батьківські читання на ніч. А коли ми відкрили для себе Сашка Дерманського, читати його вголос і разом було моєю умовою. Не хочеться пропускати цю забаву, крім того, приємно спостерігати, як діти регочуть. І це дуже об'єднує сім'ю– щоправда, ніхто не засинає. До школи вони виростали на книжках "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ" і "Видавництва Старого Лева", їх було в хаті кілька полиць – поки я не зібрала все це в ящики і не передала волонтерам для дітей переселенців.

9-річний Марко нині читає Кокотюху "Таємницю зміїної голови", 12-річна Соломія – читає за шкільною програмою для 6-го класу, скачує з інтернету Володимира Винниченка, Жуля Верна. Взагалі вони в нас не дуже читаки, не такі, як ми з чоловіком. А тиснути й змушувати ми не хочемо – бо можлива зворотна реакція. Як у мене з театром: колись у школі змушували, після антракту відмічали, щоб не втік ніхто. Після такого насильства досі не можу ходити на вистави, вза-га-лі!

– Якою, на Твій погляд, є сучасна українська дитяча література? Знаходите родиною в ній відповіді на проблемні ситуації? Чи є ще щось, що допомагає впоратися з ними – мультики, кіно, психотерапія, розмови, відпочинок?

В українській літературі є з чого вибрати, було би бажання читати – а з ним важче. У житті моїх малих Вибрановських і їхніх однолітків значно більше інформації, значно легший доступ до всього, що цікавить. Якби ґаджети були у нашому дитинстві – не знаю, чи змогла б я протистояти спокусі пізнавати світ через інтернет і чи дочекалися б мене мої черешневі гілки-читальні. Тому ми з чоловіком не вимагаємо, щоби брали приклад із нас. Просто дозуємо час, який можна провести в ґаджетах – і дивимося, куди дітей занесе без улюблених іграшок. Упоратися з проблемними ситуаціями допомагає спілкування, коли вся сім'я разом – і в кіно ходимо, і мультики дивимося, і на пікніки вибираємося. Головне, щоб батьки любили одне одного. Діти закоханих батьків мають кращий імунітет проти проблемних ситуацій.

– Якi дитячі книжки сьогоднi на актуальній поличцi в родині? Що берете для дiтей у дорогу?

Дочитали "Царство Яблукарство" Сашка Дерманського. Беремося за його "Принцесу Драконії". До Львова ми – машиною, а це якраз – царство ґаджетів.

– Деякі письменники зізнавалися, що починали писати, бо їм бракувало саме такого читання. Якої книжки Тобі бракує чи бракувало? Яку книжку Ти б хотіла дати своїм дітям, але не знаходиш на поличках книгарень?

Сама чекаю, коли з'явиться шедевр, який би перевершив Поттеріаду. Важко уявити, що десь знайдеться ще один казкар чи казкарка з такою фантазією. Але це станеться обов'язково. А взагалі після такого розквіту фантастики й містики, час уже в реальності застосувати чари: щоб дитина взяла книжку в руки й не змогла відкласти, поки не дочитає. Збираймо підписи за створення Міністерства магії!

– Як зробити так, щоб інформація про дитячі книжки потрапляла в ефіри?

Влаштовуйте цікаві акції. Запрошуйте зірок, яких зазвичай супроводжують камери. Будьте там, де вирує життя – на фестивалях, ярмарках, святкуваннях. "Телевізор" реагує на яскраві події й любить те, що вражає. Тому формули немає. Креативній групі знадобиться багато фантазії і потужний брейншторм для кожного конкретного випадку.