«Запрограмуйте» свою дитину на щастя в особистому житті!
Ведучий та психолог «Одруження наосліп» Єгор Тополов пояснює, як дитячі травми та недбале виховання позначаються на долі людини.
У своїй практиці мені доводиться працювати з великою кількістю людей, різних за віком, статтю та соціальним статусом. Кожна людина потребує індивідуального підходу, а кожна конкретна ситуація – індивідуального вирішення. Та можу заповнити вас: у всьому цьому різноманітті характерів та життєвих ситуацій дійсно важливу роль відіграє банальний «спільний знаменник» – усі ми родом із дитинства.
Те, в якому психологічному кліматі зростає дитина, які цінності та «програми» закладають у неї батьки, вражаюче потужно впливає на формування стержня особистості та визначає її подальшу долю.
Не треба йти до ворожки, щоб дізнатися, на скільки успішними та щасливими будуть ваші син чи донька. Просто зверніть увагу, які особисті якості ви щодня формуєте в них своїм вихованням та на яку стезю свідомо чи підсвідомо скеровуєте.
ОСНОВНІ ДИТЯЧІ ТРАВМИ ТА ОБРАЗИ
- Підривання самооцінки дитини через порівняння її з оточуючими.
Як часто ви кажете дитині фрази, типу: «Поглянь, як гарно навчається дівчинка Зоя / грає в футбол хлопчик Андрій»? Чи ще гірше: «Чому в більшості дітей це виходить, а в тебе ні?»…
Навіть, якщо подібні слова були сказані просто «на емоціях», спересердя чи жартома, головний меседж: «ти не достатньо хороший». Дитина починає сумніватися в собі, стає замкненою чи проявляє агресію до вас і оточуючих. Тобто, ви так чи інакше, «сієте» в ній зернину саморуйнування.
Пам’ятайте, легше зайвий раз стримати себе у поведінці та висловлюваннях, ніж потім, за допомогою психолога, шукати задавнений корінь «складної вдачі» вашої дитини.
- Нестача підтримки та неприйняття дитини такою, якою вона насправді є.
Діти дуже тонко відчувають осуд та негатив до себе, навіть якщо ви цього відкрито не проявляєте. Щоби позбутися незадоволення власною дитиною – перестаньте бути занадто критичними й до самих себе. Натомість, періодично запитуйте себе: яким навичкам я зараз навчаю дитину?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому я досі незаміжня? (Стаття Олени Любченко)
Наприклад, постійно повторюючи: «Ти повинен бути слухняним» чи «Нема поняття “не хочу”, є поняття – “треба”!», ви готуєте зі своєї дитини, максимум, гарного підлеглого. В даній ситуації чекати, що в майбутньому вона стане справжнім лідером – безглуздо.
Якщо ж ви мрієте, щоб син чи донька виросли відповідальними, самостійними людьми – завчасно оберіть правильну стратегію виховання. Давайте їм необхідну кількість свободи («безпечну» для їхнього віку та рівня самоусвідомленості). По-дружньому підказуйте та наставляйте дітей, уникаючи зайвого моралізаторства й читання нотацій.
До речі, на Заході сьогодні активно впроваджується тенденція обрання для дитини з досягненням нею 14-річного віку тренера-наставника (успішного педагога з вокалу, танців, тренера з єдиноборств тощо). Результати досліджень показують, що саме в цей період діти остаточно перестають сприймати батьків, як авторитет. Тому багато тамтешніх батьків зацікавлені знайти собі гідну «заміну» в даній ролі, щоб запобігти потраплянню дитини під чужий згубний вплив.
- Образа на батьків за недостатню зацікавленість дитиною чи її повну відсутність.
Брак любові та уваги до себе дитина переживає, як потужний стрес. Щоб притлумити біль, у майбутньому вона намагатиметься компенсувати їх за рахунок оточуючих, вдаючись до девіантної поведінки. Скоріш за все, від цього потерпатимуть її колеги, друзі, родичі, а найбільше – кохана людина.
- Надмірна нав’язлива опіка і, як наслідок – відсутність у дитини власної моделі поведінки, стійкої ролі у міжособистісних стосунках.
Типова ситуація, наприклад, коли від чоловіка, якого занадто опікали в дитинстві, потім очікують рішучості та надійності. А ці якості йому взагалі не характерні, бо батьки їх просто не заклали під час виховання.
- Фізичне покарання дитини (ляпас, штовхання, побиття).
Вперше піднімаючи руку на дитину, пам’ятайте: зараз ви не стільки караєте її за якусь провину, скільки закладаєте їй у підсвідомість недовіру до себе та вводите в її світогляд новий спосіб вирішення конфлікту під назвою «Коли щось не по-моєму – маю право вдарити». Ситуація ускладнюється, якщо, наприклад, тато час від часу піднімає на сина руку, а мати каже: «Не ображайся на батька, він просто без настрою (чи напідпитку)». В такі моменти дитина добре запам’ятовує, що фізичній розправі, виявляється, можна знайти виправдання. Не важко здогадатися, що вона копіює дану модель поведінки й у відповідній ситуації буде її використовувати.
Таким чином, мріючи про подружнє щастя для своєї кровинки, пам’ятайте:
Перший крок вашої доньки чи сина до вівтаря зумовлюється вашою реакцією на будь-який їхній самостійний крок у ранньому дитинстві. Тобто, від того, скільки впевненості в собі, гідності та людинолюбства ви закладете в дитину, прямо залежатиме її подальша здатність бути щасливою й дарувати щастя іншому.
Тож будьте дбайливими «скульпторами» та «програмістами» долі своєї дитини, доки ця справа вам підвладна.
P.S.: До речі, наразі тривають зйомки наступного сезону проекту «Одруження наосліп». Дочекайтеся прем'єри, буде цікаво!
