Катерина Осадча про "Пісню мого життя", переломні моменти у житті та улюблених виконавців (ексклюзив)

3 березня о 21:00 на телеканалі “1+1 Україна” відбудеться прем’єра першого сезону української адаптації найпопулярнішого розважального проєкту Фінляндії “Song Of My Life”. В Україні проєкт отримає назву “Пісня мого життя”. Ведучою проєкту стала Катерина Осадча. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту 1+1 розпитали телезірку про новий проєкт, улюблені пісні та переламні моменти у житті.

Ви стали ведучою “Пісня мого життя”. Що це за проєкт, чим він дивуватиме?

Це фінський формат, в рамках якого герої загадують пісні, що асоціюються у них з певним періодом життя. Гості та телеглядачі будуть намагатися відгадати, чия історія захована під загаданою піснею. Наша співпраця з фінською командою розпочалася, коли минулого року за запрошенням Фінляндії, телеканалу цієї програми, ми робили один епізод суто українським, аби через призму музики ще раз нагадати про те, що відбувається в Україні. Найпопулярніше фінське шоу вийшло українською мовою у Фінляндії, зі мною ведучою, нашими зірками.

Коли ми разом з командою робили цей проєкт, ми зрозуміли, що це крутий формат для України. Зараз той складний період, коли суто розважальні шоу можуть бути не на часі, але цей проєкт не є суто розважальний. Він розповідає про людей, їхні долі, думки та спогади. Ми розуміємо, що після 24 лютого все, що ми можемо взяти з собою в критичні моменти – наші спогади. “Пісня мого життя” розповідає про визначні моменти, які були переломними у житті. Коли кожен українець дивитиметься “Пісню мого життя”, то зрозуміє, що в нас є не одна пісня, яка була лейтмотивом певних буремних подій у житті.

Я впевнена, наші герої згадуватимуть ті самі пісні, що є саундтреками життя наших глядачів. Іноді згадати, що з нами відбувалося в певний період життя, може допомогти пережити якісь травматичні ситуації і зрозуміти вектор руху у майбутньому. Цей проєкт настільки різносторонній, але в першу чергу про те, що наші герої — люди. Ми будемо чути їхні спогади. Також сподіваємося на зворотну комунікацію з нашими глядачами, які ділитимуться й своїми історіями. В соцмережах я вже питала у підписників. Отримала дуже круті спогади, які відбувалися з людьми у минулому. Отже, цей проєкт про відвертість, сенсації, надію. Якщо ми згадаємо, що було з нами в минулому, коли ми тут, живі й, слава Богу, здорові, отже все буде добре.

Що фінська команда проєкту говорить про український формат та війну в Україні загалом?

Я можу сказати, що такої потужної підтримки, як у Фінляндії, напевно, я не зустрічала в жодній країні з Європи. Я не була в усіх країнах за час війни, але можу сказати, що те, як підтримують люди на вулицях, те, як абсолютно кожен, кому ти кажеш, що ти з України, абсолютно щиро починає говорити "Слава Україні".... Фіни асоціюють себе з Україною. Колись вони, бувши дуже маленькою країною з маленькою кількістю населення, перемогли росію. Зараз для них Україна, як вони багато років тому під час російсько-фінської війни. Вони вірять в те, що Україна переможе завдяки своєму духу. У них є таке слово "сісу". В українській мові немає відповідника. Це про свободолюбивість, патріотизм, бажання боротись, сміливість. Це те, що є у кожного фіна, і вони кажуть, що саме це допомогло їм побороти росію. І бачать, що в Україні кожен українець має своє оце "сісу". Фіни також мають кордон з росією, тому вони розуміють, наскільки вони в небезпеці. Вони дуже сильно нас підтримують та бажають нам перемоги. 

Чим відрізнятиметься українська "Пісня мого життя" від фінської?

Фіни за своїм темпераментом достатньо спокійні, чим відомі на весь світ. Так само й програма в них дуже розмірена. Коли ми знімали український епізод у Фінляндії, вони нам казали: "Ви такі емоційні, встаєте, плачете, обіймаєтеся". Ми не можемо без цього. Наша команда вносила у формат вже там на зйомках певні елементи сюрпризів для гостей, чого не було у фінському. Коли ми показали, як зробили цей епізод, вони сказали, що деякі наші напрацювання візьмуть собі у роботу. Тому точно можу сказати, що ми інші за темпераментом, проявленням своїх емоцій. Тож, наша версія буде точно більш наповнена емоційно.

Яку подію у своєму житті ви вважаєте переломною та з якою піснею асоціюєте?

У різні часи були певні події, які були переломними. От я в себе в інстаграмі згадувала, як пісня Ірини Білик "Так просто" асоціюється в мене зі складним вибором, коли потрібно було вирішити, залишатися в Україні й брати участь у конкурсі моделей чи їхати в Японію і працювати моделлю за контрактом. Тоді я обрала Японію. Мені було 14 років. Це було складно. Я тоді навіть не уявляла, як важко мені буде. Але потім це вирішило мою подальшу кар'єру в цьому бізнесі. 

А яких виконавців слухаєте зараз? 

Складно пригадати всіх. Як мама маленької дитини частіше слухаю “Черепаху-аху”. Можу слухати ту музику, яка подобається мені, коли їду сама в машині. Неймовірно, яка кількість крутих виконавців з'явилася після повномасштабного вторгнення, отримавши шанс з'явитися, проявити щирість і відповісти на біль людей. Серед тих, кого слухаю – співачка KOLA. З Настею знайома дуже давно. Вона була учасницею двох сезонів "Голосу країни". Для мене всі її пісні звучать сучасно, потрапляють в точку. І це не прорахований механізм. Це її внутрішнє бажання висловлювати свої переживання, які є абсолютними переживаннями її аудиторії. Ще з молодих мені подобається YAKTAK. Це ще один наш феномен. Колаборації наших співаків та співачок. Наприклад, абсолютно крута пісня Jerry Heil, alyona alyona та KOLA – "Щедрий вечір". Це композиція на всі часи. Крім того, дуже подобається Клавдія Петрівна. Дуже імпонує ця історія навколо артистки, що її ніхто не бачив, – з посмішкою розповідає Катерина. Ну і, звісно, ті артисти, яких ми слухаємо десятиліття, як Океан Ельзи, Coldplay тощо.

Від чого ви почуваєтеся щасливою, а що, навпаки, завдає болю?

Зараз нам всім завдає великого болю однакове — відчуття несправедливості, війна, постійні щоденні смерті, атаки. Мені здається, що кожен українець несе цей біль. З 2014 року ми усвідомлюємо, що ми в стані війні. Якщо говорити про щастя, то з 24 лютого 2022 року, нам всім щастя приносять якісь дуже побутові речі: коли родина разом, діти сміються, ночі спокійні. 

Що робите, коли відчуваєте тривожність?

Працюю. Окрім телебачення, в мене дуже багато роботи: пошук зниклих, фонд, діти, що залишилися без батьків. Коли відчуваю, що мене щось накриває, я себе займаю всіма поточними справами. Намагаюсь, аби на тривожність часу не було. Буває, коли засинаю, є неспокійність. Тоді я слухаю медитації для розслаблення. Ще один рецепт: відкласти гаджети й засинати бажано не з телефоном. Я себе привчаю обов'язково перед сном читати. Саме на ніч обираю художню літературу, аби захопитися сюжетом, а не тими емоціями, що всередині.

Що, на вашу думку, повинен робити кожен українець сьогодні, аби наблизити нашу перемогу? 

На початку повномасштабної війни в кожного з нас було відчуття: я частина цієї боротьби. Протягом років це втримати складно. Я знаю це по собі, тому що багато волонтерів в нашому проєкті йдуть, приходять нові. І я можу це зрозуміти. Волонтерство — як ще одна робота. Потрібно плекати в собі оце відчуття, що я не просто споживач, не той, від кого нічого не залежить або просто чекаю. Потрібно докладати зусилля. Це можуть бути 10 грн донату, допомога фізична, психологічна. Наближати перемогу — це не тільки донатити на армію. Це також виражати підтримку рідним в складні періоди, працювати, сплачувати податки, брати активну участь в тому, що відбувається в країні. Це зокрема допомога бабусі, що живе в сусідньому під'їзді, тому що від її стану теж залежить наша майбутня перемога. Ми маємо всередині країни бути сильними, не піддаватися на провокації, протидіяти дезінформації. Ми повинні бути стійкими, тому що ворог може нас вимотати морально. Дуже важливе ментальне здоров'я. Я та людина, яка ніколи у своєму житті не мала психоаналітика чи психотерапевта, але зараз розумію, що нам він потрібен всім. Ми всі в різній мірі ламаємося, просто кожен по своєму.