"Буду переносити цеглинки зруйнованих будинків, сподіваючись, що їх більше ніхто і ніколи не зрушить", — Діна Москалець, інспекторка з кадрів

У новому інтерв'ю інспекторка з кадрів 1+1 media Діна Москалець розповіла про початок повномасштабної війни, роботу в умовах війни та плани після перемоги. 

Сталося те, чого ми так боялись. Були вибухи, розпочалася повномасштабна війна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Пробачити росію неможливо", — Віталій Токарєв, керівник відділу системного адміністрування 1+1 media

Розкажіть, будь ласка, як ранок 24 лютого розпочався для вас? Що першочергово зробили того ранку?

Того ранку спала дуже міцно. Ми якраз були в процесі ремонту і я чомусь подумала, що це щось обвалилося в квартирі. Першою сповістила страшну новину моя мама, вона сказала: «Сталося те, чого ми так боялись. Були вибухи, розпочалася повномасштабна війна». 

Життя перевернулося. Спершу був шок, але за кілька годин розпочався робочий день. З роботи вже надходила інформація, що нам потрібно швидко нарахувати заробітну плату працівникам, адже невідомо, що буде завтра. Було важливо підтримати працівників, аби вони не думали про фінансову складову. Тож із самого ранку ми разом з колегами з відділу кадрів і бухгалтерією кинулися підраховувати зарплату. Дякую колегам з бухгалтерії та казначейства, які це все зробили, де б вони не знаходились – вдома, в дорозі. 

Спершу мені здавалося, що залишатися в столиці – це пастка.

Я ж залишалася в Києві, на Троєщині. Спершу мені здавалося, що залишатися в столиці – це пастка (було чутно вибухи та звуки бойових дій, які доносилися з Вишгородського та Броварського напрямів). Сусіди масово виїжджали і здавалося, що російські війська ось-ось підійдуть. До того ж моя автівка в той момент була не в мене. Вже згодом була задоволена, що нікуди не поїхала, оскільки відчула неймовірне єднання серед плюсівців. 

Напевно, в моїх очах зчитувався страх, через що всі військові мене жаліли.

Якою ви бачили столицю у квітні та березні? Якими були ваші внутрішні відчуття? 

Виходити на далеку відстань від дому я почала десь в кінці березня, орієнтовно 25-го числа. Тоді вперше я поїхала в офіс. Було дуже багато блокпостів, тероборони. Коли сіла у громадський транспорт, виявилося, що я не взяла із собою жодних документів, що підтверджують особу. До того ж із собою взяла робочий телефон, де відсутня повноцінна особиста інформація. Напевно, в моїх очах зчитувався страх, адже перехвилювалася з цього приводу, через що всі військові мене жаліли і намагалися допомогти порадою щодо найбезпечнішого маршруту. З кожним тижнем я помічала, що людей на вулицях стає все більше і більше. Місто поверталося до життя. 

Як змінилася ваша робота від початку повномасштабної війни? Та як вдалося налагодити процес, адже до 24 лютого нікому з нас не доводилося працювати в умовах повномасштабної війни? 

Насправді нас дуже загартував період пандемії COVID-19. Він змусив переключитися на дистанційний формат роботи, повністю його налагодити. Перший період вторгнення ми, напевно, були в стані очікування і не розуміли, що буде далі. Звичної рутинної роботи не було, але у кожного є те, що лежить у довгому ящику, те, що не термінове, але з часом його потрібно зробити. Це був час для мене, а саме для таких документів. Здається, що перевиконала план на 2 роки вперед. Згодом почали повертатися звичні процеси. 

Ви безпосередньо комунікуєте з великої кількістю плюсівців, а відповідно можете простежувати зміни. Як працівники 1+1 media змінилися за рік великої війни?

Всі і до 24-го лютого були прекрасними, проте, як на мене, люди стали відкритішими. Хоча обставини, що склалися у нас в країні, повинні були навпаки закрити багатьох. Ми стали з пів слова розуміти одне одного. Відчувається, що кожен готовий прийти на допомогу. Особливо це було відчутно в перший період повномасштабної війни. 

Як повномасштабна війна вплинула на вас та змінила? Які навички та риси характеру вдалося набути? 

Дуже складне запитання. Напевно, стала зібранішою. Почала з величезною жагою ловити моменти радості. Коли на мить перестаю читати новини, ніби вдихаю більше повітря. Десь підсвідомо розумію, що раптово все може кардинально змінитися. У професійному плані все одно продовжую вчитися (це було і за мирних часів, і присутнє зараз). 

Ця весна дуже відрізняється від усіх минулих.

Звідки ви черпаєте сили рухатися далі? Що вас мотивує та надихає в цей час? 

У якийсь момент відчула, що можна жити далі. Перестаю відкладати все на потім, адже не впевнена, що це потім може настати і від нього нічого не залишиться. Повертаюсь до буденних процесів. 

Прислухаюсь до себе, особливо в цей період часу. Взагалі для кожної дівчини весна – відчуття чогось гарного та бажання нового. Ця весна відрізняється від усіх минулих. Можливо, через те, що весна 2022 року була повністю перекреслена. Які у мене відчуття від весни 2023 року? Точно не можу сказати, але впевнена: все буде добре завдяки нашим Силам оборони.

Яка з подій та особистих людських історій, що трапилися за період великої війни, залишили неабиякий слід у вашій свідомості? 

Деокупація Херсона та Харківщини. У ті моменти я чітко усвідомила, що наша нація не лише сильна, але й спроможна перебороти російську навалу. До речі, дозволила собі заплакати, коли почали визволяти Харківську область. Це були сльози неосяжного щастя. 

Щодо негативних подій, то їх незчисленна кількість, на жаль, – драмтеатр у Маріуполі, територія якого підписана словом «Діти», будинок у Дніпрі тощо. 

Буду переносити цеглинки зруйнованих будинків, сподіваючись, що їх більше ніхто і ніколи не зрушить.

Що ви зробите одразу після Перемоги? Та яким уявляєте ваш переможний день? 

Спершу дуже хочу побачити виступ нашого Президента. Його традиційне, але вже переможне звернення, яке потім підхоплять наші телеканали. 

Згодом піду туди, куди покличуть. Готова розбирати завали, фарбувати, прибирати. Тоді справді буду відчувати, що роблю щось корисне для країни на роки. Буду переносити цеглинки зруйнованих будинків, сподіваючись, що їх більше ніхто і ніколи не зрушить. 

Якщо буде така можливість – візьму відпустку, хоча б на кілька днів і буду переглядати новини про Перемогу. Який ми шлях подолали, що пройшли, як вдалося здолати ворога – все це буду дивитися і пишатися тим, що я українка.