"Пробачити росію неможливо", — Віталій Токарєв, керівник відділу системного адміністрування 1+1 media

Пригадайте ранок 24-го лютого. За яких обставин ви дізнались про початок повномасштабної війни? Що того ранку зробили першочергово? Якими були ваші емоції та відчуття? 

Прокинувся від телефонного дзвінка знайомої, яка сказала: «Почалося». Першочергово зібрав тривожну валізу, а потім зателефонував керівництву та запитав про наші подальші кроки. Тоді ми перейшли на дистанційний формат роботи та почали зберігати останні бекапи нашого обладнання – резерви даних у хмарних сховищах на віддалених серверах. Також у нас був додатковий план. Якщо раптом росіяни почали б штурмувати офіс – ми мали зробити певні дії, аби наші поточні дані були недоступні ворогу. 

У перші дні повномасштабного вторгнення я залишався в Києві. Коли 25-го лютого росія здійснила ракетний удар на Осокорках, відразу подумав про те, що потрібно своїх рідних перевозити у безпечне місце. На щастя, батьків за межі Києва відправив ще напередодні вторгнення, а от доньку потрібно було вивозити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якщо ти подолаєш страх у собі — своєю впевненістю будеш надихати інших", — Оксана Солодовник, спеціальна кореспондентка ТСН

У дорозі ми були 14 годин. Були величезні затори. Відвізши дитину в безпечне місце, прийняв рішення повернутися до столиці, в офіс. Оскільки потрібно було розгортати робочі місця в укритті, аби всі могли продовжувати свою роботу. Wi-Fi, корпоративну мережу та кілька робочих місць ми облаштували буквально за 8 годин. З мережевих адміністраторів тоді на місці був лише я, але колеги з інших департаментів максимально допомагали – носили столи та всю необхідну техніку. Коли значна частина роботи була зроблена, повернувся до своєї доньки та продовжив дистанційний формат роботи. 

Значна кількість плюсівців у той час працювали віддалено, тож потрібно було створити нові правила доступу до ресурсів, які потрібні в роботі кожному працівнику. 

Час не відчувався, була тільки ціль – забезпечити можливість надавати якісні новини для українців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Кожен на своєму фронті — герой", — кореспондент ТСН Валерій Кузнєцов про українську сміливість та роботу в умовах війни

Ви займались запуском ІТ-інфраструктури для нашої резервної студії. Як там вдалося налагодити процеси, аби ефір продовжувався, попри все? 

Там потрібно було створити офіс з нуля. Мережі не було, інтернет був, але його потужностей не вистачало для телевиробництва. На резервній студії всі об’єдналися, як ніколи, – інженери, керівники відділів та директори працювали однаково. Ми всі разом перетягували дроти, переносили меблі. Прокинувшись зранку, відразу їхав на роботу і повертався додому ближче до комендантської години. 

Протягом місяця ми допрацьовували всі технічні моменти, прораховували ризики, аби ефір продовжувався, попри все. Час не відчувався, була тільки ціль – забезпечити можливість надавати якісні новини для українців. 

Особисто я повернувся до Києва, здається, що десь наприкінці травня. Так вийшло, що ще до початку повномасштабної війни я відгукнувся на вакансію «Керівника відділу системного адміністрування», тож у цей період мене запросили розглянути пропозицію. До речі, в Київ повертався двічі. Спершу десь у квітні. Тоді столицю було складно впізнати – великі насипи, блокпости, багато військових. Було боляче на все це дивитися. 

Буквально з перших днів повномасштабної війни почалися DDoS-атаки.

росія, програючи на полі бою, намагається завдати нам втрат в інших сферах життя. Зокрема, здійснює кібератаки. Боротися з кібератаками доводилося і нам. Скільки таких хвиль було і якого масштабу?  

Кібератаки проти нас здійснюються систематично, вони навіть зараз продовжуються. Початково вони розраховані на зупинення нашого сервісу. У такі моменти ніби від звичайних користувачів, які прагнуть отримати певну порцію новин,  з’являється велика кількість запитів на сайтах 1+1 media.

Так, боти здійснювали колосальну кількість запитів, доходило до сотень тисяч запитів за секунду, з якими ми боролися на певних рівнях. Буквально з перших днів повномасштабної війни почалися DDoS-атаки. 

росія вливає на це величезні бюджети. Одна година атаки може коштувати від кількох десятків тисяч доларів і більше.

Станом на зараз, крім DDoS, ворог здійснює ще й спам-атаки. Боти оброблюють всі наші електронні пошти, які представлені на сайтах чи зустрічаються у статтях, і надсилають на адреси велику кількість листів. У нас є спеціальний фільтр, яким з цим справляється. Під час останніх хвиль атак ворог створив окремі поштові ящики з новими доменами, які ще не мають поганої репутації, тож це дещо ускладнило процес фільтрації. Якщо з цим не боротися – такі листи переповнюють поштові скриньки  і користувачі потім не можуть отримувати інші листи. До того ж у таких повідомленнях часом приховується більш висока загроза. Посилання, які зашиваються в ці листи, можуть вести на фішингові сайти. З такими атаками потрібно бути обережними.

За вашими власними спостереженнями, як війна вплинула на команду 1+1 media? Якими стали плюсівці та ви особисто? 

Ми завжди були сім’єю, але в умовах повномасштабної війни стали об’єднанішими. Міцною командою, яка бореться на інформаційному фронті з російським ворогом, якого ми обов’язково подолаємо. 

У мене кардинально змінився напрямок роботи, іноді займаюсь інженерними питаннями. І мені безмежно подобається те, що я роблю, та ті люди, які мене оточують. 

Пробачити росію неможливо.

Яка подія, що трапилася за рік повномасштабного вторгнення, викликає невимовний біль при згадці? 

Важко сказати, адже за рік повномасштабного вторгнення трапилося безліч подій, які вражали у певний період часу. Звичайно, що складно забути Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, Вінницю. Неможливо виділити щось одне. Всі дії, які росія вчинила і продовжує робити, є жорсткими. 

Хтось вас мотивує рухатися вперед, попри все? 

У мене є 10-річна донька, яку я обожнюю і яку маю захистити.

Вона фактично весь час була зі мною і наприкінці березня навіть з’являтиметься в офісі «плюсів», адже проходитиме навчання для дітей в 1+1 media school. 

Вона знає, що я працюю на телебаченні, бачила магію ТБ із середини та мріє стати телеведучою. Якраз у кінці березня у неї День народження, тож навчання стане для неї своєрідним подарунком. 

До того ж мене надихає наша компанія. Мені подобається бути у вирі подій, коли все крутиться довкола мене. 

Що ви зробите одразу після Перемоги? Та яким уявляєте ваш переможний день? 

Думаю, що українці вийдуть на вулицю чи балкони своїх будинків, будуть кричати «Слава Україні!», співатимуть гімн. Обов’язково привітаю всіх своїх рідних та близьких, зберу їх разом і ми відсвяткуємо.