"Своєю музикою, думками, життям маю доводити людям, що мова має значення", – інтерв'ю LELY45 для проєкту "Плюсуй українську"
З початком повномасштабного вторгнення LELY45 почала створювати пісні виключно українською мовою.
1+1 media спільно з WAW та МКІП продовжують популяризувати українську мову та культуру в межах проєкту "Плюсуй українську". Зокрема, знайомлять зі справжніми народними амбасадорами української мови – людьми, які на власному прикладі доводять, що вивчати українську мову, популяризувати нашу культуру та створювати якісний українськомовний контент – важлива мета на шляху до Перемоги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: DOROFEEVA та Лілу45 про дуетне виконання "Щедрика" та різдвяні традиції у своїх родинах — інтерв'ю
Новою героїнею циклу спеціальних матеріалів стала співачка LELY45, вірусні відео якої заполонили TikTok, а пісні навіть стали саундтреками флешмобів, пов’язаних з важливими соціальними темами. З початком повномасштабного вторгнення LELY45 почала створювати пісні виключно українською мовою, розповідаючи у них про біль, який проживає країна та вона особисто в умовах великої війни.
В інтерв’ю співачка розповіла про те, як зараз самоідентифікує себе в мовному питанні, яка з пісень була створена відразу після злочинів рф в Бучі та Маріуполі та творчість кого з українських поетів прагне відродити у своїх піснях.
До початку повномасштабного вторгнення ви зазначали, що від мови залежить звучання, тому ваші пісні були переважно російськомовні. У який момент виникло внутрішнє відчуття необхідності перекладу ваших пісень українською?
Коли побачила Бучу та Маріуполь, у мене зникло будь-яке бажання мати щось спільне з росією. Тоді написала вірш «Я впускаю твій біль, Україно». І це було як така якась мантра. Коли ти пишеш рядок і вже розумієш, що буде далі. Це один суцільний потік, ніби ти приєднуєшся до божественного маяка і він щось тобі диктує та твоїми руками пише рядки.
Я намагалась писати вірші українською, коли ще не сталися Буча та Маріуполь. Я пишу, читаю і думаю: «Боже, як погано». Сама себе критикувала, адже не хотіла бути схожою на когось. Складала слова у речення і розуміла, що це зовсім пусто та «по-дебільному». Я не маю права робити це погано. Повинна або взагалі цього не робити, або робити це дуже добре.
Як зараз ви себе самоідентифікуєте в мовному питанні?
Після 24-го лютого відчула, що я так багато забрала у своєї країни, хоча б тим, що не писала українською. Забрала якийсь спадок, який могла б лишити. Усвідомила велику відповідальність перед усім суспільством, з яким та в якому існую.
Своєю музикою, думками, життям маю доводити людям, що мова має значення, що це дуже важливо
У вересні 2022 році вийшов альбом «Труднощі перекладу», в який увійшли ваші найвідоміші пісні різних років, перекладені на українську мову. Хто вам допомагає з перекладом?
Ці труднощі перекладу лежать на мені та на моєму найкращому другові та продюсеру — Саші. Мені дуже подобалися ті пісні і я не була готова від них відмовитися через те, що вони були написані російською мовою. Мені хотілося їх далі співати.
Мені захотілося їх перекласти, оскільки кожна пісня — це якась частина мого життя. Я щось переживала, коли писала ці пісні. Я не пишу пісні просто так, аби залишатися на плаву та через те, що мені просто необхідно випустити пісню. Ні. Я страждаю, живу і потім з того щось народжується. Ми із Сашком в якийсь день зустрілись і переклали всі пісні. Чесно кажучи, мені досі не подобається переклад «Біля гори», адже, аби відразу писала її українською, використала б геть інші слова, зберігши вайб цієї пісні.
Пісню «Я впускаю твій біль, Україна» ви написали одразу після новин з Бучі. У ваш третій альбом «Артгауз» також увійшла пісня, яка є рефлексією на тему війни: «У рваних дротах». Як створювалася ця пісня та скільки часу пішло на її підготовку?
Ця пісня була написана ще до повномасштабної війни, вона теж спершу була російською. Пісня писалась в два етапи. Серед них період, коли я захворіла на коронавірус і сиділа місяць вдома. Пам’ятаю, що виходжу на балкон, дивлюсь на пусту вулицю, бачу гойдалки — і мені стає так сумно.
Потім, за місяць перед початком російського вторгнення, дивилась у майбутнє і не могла там нічого побачити. Навколо були тривожні настрої, в яких я губилася. Дивилася у майбутнє і бачила перед собою чорний екран. От і згадала, що у мене є перший куплет пісні «У рваних дротах». Мені захотілося його продовжити і написати якесь умовне пророцтво. Проте я дуже не хотіла, аби ці слова справдились. Написала цю пісню, а в голові уявляла, як сиджу в підвалі у навушниках, а довкола літають ракети.
Потім я поїхала у Нову-Каховку і повернулась якраз 24 лютого з цією піснею. Коли мій саундпродюсер почув пісню, дуже хотів зробити аранжування. Він вклав у неї всю душу.
Інколи передивляюсь свої пісні (навіть ті, що не випущені, і що ніколи не вийдуть) і розумію, що наскрізна дія війни у моїх піснях була завжди
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 1+1 media спільно з WAW та МКІП запускають масштабний проєкт «Плюсуй українську»
Роботу над піснею «Радісно/Страшно» ви також розпочали ще до початку повномасштабної війни, а от за основу композиції був взятий вірш Гео Шкурупія, який є представником розстріляного відродження. Як ви зараз відчуваєте цю пісню в дні, коли вона набуває нових сенсів?
Моє відчуття цієї пісні не змінилось. «Радісно/Страшно» — це про людське буття. Незалежно від того, чи ти живеш в умовах повномасштабної війни, чи ні.
В умовах війни ця пісня заграла сильнішими фарбами та змінився контекст. Ти або тікаєш від вибухів і тобі так страшно, що в тебе починається паніка, або тобі радісно від того, що в росії відбувається бавовна.
Змінилися обставини, в яких звучить ця пісня, та змінилася потужність цих слів
У ваших піснях простежуються «відсилки» до українських поетів, зокрема Григорія Сковороди — «Світ мене ловив, та не піймав». Вірші яких поетів ви б хотіли відродити/переродити у своїй творчості?
Мені дуже подобається Василь Стус та його найпопулярніший вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я». Дуже довго думала над тим, як відродити цей вірш у своїй творчості, зробивши це круто. Зрештою, це буде аранжування в стилі 90-х і в пісні ніби звучатиме привид Стуса. Цю частину виконає ще один артист з нашого лейблу — Саша. У нього дуже сильний та потужний голос.
На жаль, російськомовний YouTube-контент знаходиться в трендах українського відеохостингу, а пісні російських виконавців продовжують потрапляти до топу українського Spotify та Apple Music. Як ви особисто реагуєте на присутність російських виконавців у ТОПах?
Я не дивлюсь ТОПи. Слід пам’ятати одне — ми живемо у війні, в якій помирають люди. Я не слухаю російські пісні, відмовилась від усіх своїх колись улюблених виконавців. Мені не хочеться до них повертатися. Повністю перейшла на західну музику.
Хочу, щоб українське музичне поле наповнилося неймовірною музикою. Щоб музика була цікавою та альтернативною. Щоб музика була настільки крутою, аби не хотілося обрати щось інше. Щоб українська музика проростала в серця і ніхто не міг без неї існувати — зростав з нею і через 20 років до неї теж повертався. Мені якраз і хочеться створювати таку музику.
Я не повернусь до російськомовної творчості. Розумію, що зараз роблю набагато важливіші речі
росія всіляко використовує наратив, що «визволяє» російськомовне населення від утисків і т.д. Свого часу ви працювали над «Class Act» — проєктом, який об’єднує хлопців та дівчат з українського Заходу і Сходу. Якою була взаємодія між цими людьми та чи виникали ті самі розбіжності/суперечності, які нам всіляко нав’язує рф?
Жодних проблем з комунікацією не виникало. Всі ставали друзями. Хлопці та дівчата з українських Заходу та Сходу разом працювали, разом писали п’єси, які потім ставили. Вони насолоджувалися процесом і були раді втекти від реальності на якийсь момент, зайнявшись творчістю. Творчість лікувала.
Я не можу сказати, що вони зараз підтримують контакт, що це їх об’єднало до неможливості, але на момент, коли вони були там, були реально найкращими друзями, братами та сестрами, співавторами.
