"Те, що ворог піде одразу на Київ, для мене було несподіванкою. До самого кінця не вірила у це", — Тетяна Майборська, керівниця відділу видачі в ефір телеканалу 2+2

Тетяна Майборська, керівниця відділу видачі в ефір телеканалу 2+2, коментує роботу в умовах війни в інтерв'ю на сайті 1+1
Фото: Архів, 2014 рік

Читайте інтерв'ю Тетяни Майборської, керівниці відділу видачі в ефір телеканалу 2+2

Поделиться:

Що почнеться повномасштабне вторгнення, напевно, здогадувалися всі, але, як саме це буде відбуватись — були різні версії. Те, що ворог піде одразу на Київ, для мене було несподіванкою. До самого кінця не вірила у це. 

Розкажіть, будь ласка, як ранок 24 лютого 2022 року розпочався для вас? Що першочергово зробили того ранку?

Ранок 24 лютого розпочався для мене з телефонного дзвінка мого колеги о шостій ранку. Він сказав, що розпочалася війна… Це відразу пояснило гучні звуки, які було чутно крізь сон. Деякий час пішов на те, щоб зрозуміти почуте. Усвідомити, що це не сон, що я вже прокинулась і що війна повсюди. Далі я зателефонувала подрузі, а потім — родині.

Десь близько восьмої години ранку зателефонував інший працівник і сказав, що на телеканалі 2+2 показ фільму закінчується о 8:06, а далі він вмикає телемарафон на всіх телеканалах групи 1+1 media. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Рекрутинг відновився трохи пізніше і цей процес значно змінився, як і всі ми", — Христина Войтович, фахівчиня з персоналу

Після цього вирішила, що треба вийти на вулицю та глянути, що там відбувається, поспілкуватися з сусідами, перевірити, чи працюють магазини, чи щось залишилося на полицях. Люди всі були налякані, розгублені. Магазини працювали, але далеко не всі. Біля супермаркетів стояли довжелезні черги.

Хоч потроху й готувалася до війни, але великих запасів продуктів та інших необхідних речей у мене не було. Оскільки зі мною мешкають коти, та ще й завжди є багато підопічних надворі, виник страх залишитись без котячого корму, наповнювачів та переносок (на випадок, якщо доведеться евакуюватися). Тож перші дні я займалася пошуком та придбанням саме цих товарів. 

На роботу теж поїхала 24 лютого. Місто виглядало зовсім по-іншому — довжелезні черги на АЗС, світлофори не працювали, про правила дорожнього руху, здавалось, усі забули.

Почали з’являтися блокпости, територіальна оборона. На роботі не було практично нікого, періодично лунали сирени. Попри суцільну невизначеність, ми продовжували планувати ефір, робити плейлисти. 

Звідки у вас така любов до домашніх тварин? 

Тварин я любила завжди, скільки себе пам’ятаю. Додому приносила котів, у дворі годувала собак. Вважаю, що це абсолютно нормально. Вони такі гарні й розумні, як їх не любити?! Зараз зі мною проживає 5 котиків, ще багатьох вважаю своїми підопічними. Вони живуть надворі, але я забезпечую їх усім необхідним, годую та за потреби лікую. 

Якими ви пригадуєте перші тижні після початку повномасштабної війни? 

На вулиці з кожним днем ставало все гучніше. Ворог підходив все ближче і ближче до столиці. Багато часу ми проводили в підвалі, потім почали ховатися в коридорі — між двох стін. Сусіди потихеньку виїжджали, тож в будинку ставало порожньо. 7 березня 2022 року я теж поїхала з Києва на Захід країни. Дорога була дуже важкою, їхали повільно, об’їзними дорогами. Працювала тільки одна АЗС. Вистоявши півтори години у черзі, ми змогли заправити машину. 

Пізно вночі приїхала на свою малу батьківщину, в місто Шумськ Тернопільської області.  Зараз, згадуючи ті часи, розумію, як нам пощастило, адже у нас був інтернет, електрика, мобільний зв'язок. 

Ми, працівники телеканалу 2+2, постійно підтримували між собою зв'язок — зідзвонювались, переписувались та навіть створили групу, в якій щодня писали про те, хто та де перебуває, а також ділилися новинами. 

Через місяць, 28 березня, на каналі 2+2 відновився ефір і знову почалась активна робота. Завдяки пандемії COVID-19, ми, плюсівці, були підготовлені до дистанційної роботи. Тому неважливо, хто і де перебував фізично. Тож і відновити робочий процес було не складно.

Перебуваючи в безпеці, на Заході країни,  я, як і більшість людей, відчувала провину, що втекла з Києва, і, окрім донатів, нічим не допомагаю. Тому на деякий час ми долучилися до плетіння сіток. Це було моє перше волонтерство минулого року.

Завдяки вашій ініціативі в офісі 1+1 media вже згодом стартував збір матеріалів для окопних свічок. Як виникла така ідея, звідки прийшов запит? Скільки матеріалів вдалося зібрати і відповідно скільки свічок відправилися на передову?  

За півтора місяця, коли вже стало більш-менш спокійно в Києві й відкрили автошлях «Київ-Чоп», я повернулася до столиці. І почала ходити на роботу щодня. Деякі колеги теж повернулися, а дехто нікуди не виїжджав. Життя потихенько стало налагоджуватися. Звичайно, що війна нікуди не поділася. 

Багато працівників, родичів, друзів пішли воювати. 

Дуже хотілося хоча б чимось допомагати нашим захисникам. Тому, коли прочитала оголошення у Facebook, що потрібні баночки від котячого корму для створення окопних свічок, дуже зраділа. Адже у мене є «коти-волонтери» і цього добра (баночок) завжди вдосталь. Подивившись уважно весь процес, як робляться окопні свічки, першим ділом вирішила їх робити сама. 

На жаль, в мене вдома не дуже відповідні умови для цього процесу, тому вирішила краще допомагати у зборі матеріалу тим, хто вже давно їх виробляє. Тому й ініціювала збір в офісі 1+1 media матеріалів для окопних свічок. Чесно кажучи, не знаю точно, яка кількість була виготовлена і до кого поїхали свічки, для яких ми збирали матеріал. Все тому, що відвозила у різні місця та для різних волонтерів. Але точно знаю, що все потрапило за призначенням.

До того ж завдяки вам був реалізований збір коштів для нашого колеги — Івана Трембовецького, випускового режисера ефіру ТЕТ, відомого багатьом кіборга, розвідника 95-ї бригади, що захищав Донецький аеропорт у 2014 році. Якими були проміжні результати цього збору — скільки вдалося зібрати коштів і на які цілі? 

У 2014 році, коли тільки розпочалася війна, ми із працівниками постійно займалися волонтерством. Почалося все з Івана Трембовецького, випускового режисера ефіру телеканалу ТЕТ, який першим з нашої компанії пішов воювати. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Нам слід усвідомити, що в Україні не повинно бути російської мови", — українська акторка театру, кіно та дубляжу Наталка Денисенко

Це наш колега, товариш, з яким ми постійно були на зв’язку, знали про ситуацію на фронті, в Донецькому аеропорті, та стан справ із забезпеченням військових. Тому ми, чим могли, намагалися допомогти Івану та його побратимам з другого батальйону, розвідвзводу 95-ї бригади. Купували бронежилети, одяг, взуття, продукти, медикаменти, спальні мішки — все, що замовляли хлопці. З нашої компанії тоді пішло воювати 4 працівники.

Тетяна Майборська 1+1

Архів, 2015 рік

Спочатку вже повномасштабної війни активне волонтерство поновилося наприкінці літа 2022 року, у момент, коли вже всі оговталися. Хлопці почали зідзвонюватися з колегами, які воюють, з тим же Іваном Трембовецьким, цікавитись, як там вони, що їм потрібно, чим можна допомогти. Для Вані нам вдалося придбати спочатку планшети, мобільні телефони та інші ґаджети, за допомогою яких можна керувати дронами, інші необхідні в побуті речі, а згодом — автомобіль. 

Іван Трембовецький — це наша гордість, він завжди знаходиться на передовій, виконує найважчі бойові завдання. Хоча на роботі він скромний та спокійний. А який у нього гарний голос!!! Його концерти під гітару були незабутніми.

Й аналогічний збір проходив для Олега Ніколєнко, керівника групи промо ТЕТ. Розкажіть, будь ласка, детальніше. 

Дуже рада, що мені, хоч і заочно, вдалося познайомитися ще з одним нашим працівником — Олегом Ніколенком, керівником групи промо телеканалу ТЕТ. Він виявився дуже щирою, веселою, надзвичайно позитивною людиною. Було дуже приємно, що плюсівці з радістю доєдналися до збору на автомобіль для підрозділу Олега.

До речі, не так давно вийшов на зв'язок ще один колега, Олег Гулик, випусковий редактор програми «Спецкор» на телеканалі 2+2. Він попросив допомогти йому у придбанні квадрокоптерів для їхньої бригади. Було трохи сумно й водночас приємно, адже ще рік тому ми з Олегом спілкувалися практично щодня, обговорюючи хронометраж програми. 

Зрозуміла, наскільки мені зараз усього цього не вистачає, як я скучила за всіма. Як  хочеться, щоб усі повернулися назад живими й неушкодженими. 

Ми усі повинні робити все можливе задля нашої перемоги. Докласти всіх зусиль. І як добре, що є така можливість — хоч чимось допомагати нашим колегам-захисникам, щоб вони відчували нашу підтримку.

Тетяна Майборська 1+1

Архів, 2014 рік

Словом, для Олега Гулика і його побратимів ми змогли зібрати на 6 безпілотників DJI Mavic 3 Fly More Combo. Сподіваюся, вони допоможуть ефективніше нищити ворога.

Яка з подій, що трапилася на час повномасштабного вторгнення, вразила вас найбільше? 

Постійно трапляються події, яких раніше ти навіть не міг собі уявити. Ворог у нас дуже жорстокий. Ми живемо ніби в страшному сні. І все ж найбільше мене вражають не події, а люди! Їхні вчинки. Герої, які загинули, захищаючи своїх дітей, рідних, близьких, усіх українців. Простий народ, який сміливо виходить без зброї і зупиняє важку техніку окупантів своїм тілом. Селяни, які своїми тракторами крадуть ворожі танки. Та навіть просто знайомі, колеги, родичі, яких раніше навіть не могла уявити зі зброєю в руках. 

Героїзм українських людей просто зашкалює!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після слів «Розпочалася війна» казковий парк розваг розсипався як картковий або піщаний будинок", — ведучий програми «Загублений світ» Геннадій Попенко

Як повномасштабна війна вплинула на вас та змінила? 

Ця війна змінила нас усіх. Ми стали добрішими та почали більше цінувати одне одного. Стали цінувати людське життя! Розуміти, що завтра будь-кого з нас може не стати. Війна прийшла до кожного в дім. Дуже важко втрачати своїх близьких, знайомих, одногрупників, однокласників, сусідів. Ворог наробив дуже багато лиха, й ми ніколи йому цього не пробачимо!

Пишаюся Силами оборони, пишаюся своїм народом, який мужньо бореться й здобуває перемогу в цій страшній війні. Перемога обов’язково буде! Така омріяна, важко здобута, залита кров’ю, обов’язково настане! І ми поїдемо відпочивати у Крим, на Чорне море! Як я за ним скучила!

Головне не розслаблятися, з такими сусідами нам доведеться жити все життя, ми від них нікуди не дінемось (маю на увазі росію та білорусь)! Ми повинні завжди бути готовими дати відсіч ворогу. Стати настільки сильними, щоб на нас більше ніхто навіть не думав нападати! Все в наших руках. 

Новости по теме