"Рекрутинг відновився трохи пізніше і цей процес значно змінився, як і всі ми", — Христина Войтович, фахівчиня з персоналу

Христина Войтович, фахівчиня з персоналу,  про ранок 24 лютого та рекрутинг в умовах війни - 1+1

Фахівчиня з персоналу Христина Войтович про ранок 24 лютого та рекрутинг в умовах війни.

Поділитися:

Як ранок 24 лютого розпочався для вас? Як ви дізналися про початок повномасштабної війни? Що першочергово зробили того ранку?

Почула голос своєї сусідки, до речі, теж Христини, яка в коридорі вже з кимось спілкувалась телефоном. Її знайомі, що живуть на лівому березі Дніпра, першими почули вибухи й повідомили, що почалася повномасштабна війна. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми приїхали знімати катівню, яку росіяни облаштували у приміщенні поліції", — журналістка ТСН Вікторія Стрельцова про історію війни, як вразила найбільше

У мене не було паніки, адже загалом я стримана людина в плані емоцій. Було чітке розуміння того, що я не готова до війни, оскільки попередньо не складала тривожну валізку та не готувала заздалегідь документи. Визирнувши у вікно, побачила, як деякі перехожі спокійно прогулювалися із собаками. Здавалось, що нічого не відбувається, адже у той момент на Оболоні не було чутно вибухів. На свій страх і ризик вирішила вийти на вулицю, аби подивитися на те, що відбувається по іншу сторону будинку, розташовану ближче до метро та великого магазину. Там була зовсім інша картина - величезні черги до банкоматів і метрополітену, в якому люди починали займати собі місця для укриття. 

Ми навіть не усвідомлювали, що можемо більше ніколи не зустрітися.

Повернувшись додому, ми разом із сусідкою почали моніторити можливі шляхи виїзду з Києва. На той момент виїхати зі столиці було практично неможливо. До того ж на 24-те лютого у мене було заплановано багато робочих зустрічей. Чітко розуміла, що мені потрібно було сконтактувати з менеджерами 1+1 media та кандидатами, які відгукнулись на вакансії, щоб все перенести. До речі, всі зустрічі ми відтерміновували на незначний час. Ми навіть не усвідомлювали, що можемо більше ніколи не зустрітися і що велика війна триватиме так довго — понад рік. Згодом зателефонували знайомі і сказали, що зможуть вивезти нас із сусідкою у Рівне. А вже потім я повинна була поїхати до себе додому, на Львівщину. 

Паніка розпочалася, коли ми приїхали на центральний залізничний вокзал, звідки нас повинні були забрати друзі.

Вийшовши з метро Вокзальна, побачила неймовірний натовп — жінок з дитячими візочками, іноземців. В очах людей була паніка, яка автоматично переносилась на мене. 

христина войтович 1+1

У дорозі ми були близько 9-ти годин замість звичних 3-3,5. Емоційно було дуже важко, весь час тримала у руках телефон, комунікувала з рідними, друзями. Ми бачили колони військової техніки і не розуміли, чи це наші Сили оборони, чи вже ворога. Зрештою, мені вдалося доїхати до Львова.

Як змінилася ваша робота від початку повномасштабного вторгнення? 

Звісно, що рекрутингу, проведення співбесід на початку великої війни не було. Ми комунікували з менеджерами, давали відповіді на всіх запитання, які у них виникали. 

Рекрутинг відновився трохи пізніше і цей процес значно змінився, як і всі ми. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Іноді історії людей вбивають жахом від того, що їм довелося пережити", — Ольга Павловська, спеціальна кореспондентка ТСН

Сам формат співбесід не змінився, а от ставлення до цього процесу — так. Було морально важко, адже на початку ніяк не могла підготуватися до тих історій, які могла чути від кандидатів на співбесідах. Наприклад, одна жінка розшукує свого чоловіка, який вважається зниклим безвісти. Ми не запитували у неї про це, але їй було важливо хоча б з кимось поділитися своєю історією. Попри те, що жінка розповідала про це стійко та мужньо, всередині у мене все вибухало. Багато людей відновлюють пошуки роботи, який весь час перебували під російською окупацією в Херсоні. Вони ділилися тим, що на період окупації їхнє життя в буквально зупинилося. 

христина войтович 1+1

Жодна книга з рекрутингу, жодна теорія не скаже, як правильно реагувати на такі ситуації.

Стали своєрідним викликом й онлайн-зустрічі в умовах блекауту. Попри обставини, більшість кандидатів навіть не хотіли переносити зустрічі, а проявляли неймовірну стійкість та здатність до адаптації у пошуку нових локацій для спілкування.  Якщо раніше ТРЦ чи кав’ярні були місцем для відпочинку та зустрічей із друзями — зараз їх можна вважати таким собі коворкінгом. Проте були навіть кандидати, які в пошуках зв’язку, приєднувались на зустріч взагалі десь у полі за межами міста — це було дуже незвично. А формат «романтичних» зустрічей при свічках взагалі стали звичною справою.

Яка з подій та особистих людських історій, що трапилися за період великої війни, залишили неабиякий слід у вашій свідомості? 

Кожна фотографія, яку я бачила, особливо з Бучі та Маріуполя, була шоком для мене. Ці фотографії щоразу змінювали мій світогляд і ставлення до життя. Назавжди запам’ятаю влучання російської ракети у залізничний вокзал Краматорська. Тепер кожну свою поїздку та вихід на перон сприймаю по-іншому. 

Що стало для вас точкою опори у цій війні? Що дарує вас світло, попри таку кількість трагічних історій довкола? 

Перші місяці війни я навіть не могла спокійно виходити на вулицю, повністю занурювалася у події, які відбуваються. Не дозволяла собі жити звичним життям. Відчувала провину, що хлопцям і дівчатам доводиться виборювати нашу незалежність на нулі, а я п’ю каву, наприклад. 

Хоч на мить допомагала відволікатися моя сім’я, а також друзі, яких розкидало не лише по різних куточках України, але й світу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вибір співати державною свідомо обрав ще за часів, коли вирішив створити перший підлітковий гурт", — Тарас Тополя, лідер гурту «Антитіла»

христина войтович 1+1

Як повномасштабна війна вплинула на вас та змінила плюсівців?

Плюсівці мене вразили. Я дуже пишаюсь, що працюю в цій команді. Зокрема, пишаюсь командою корпоративних комунікацій, яка з перших днів війни стала для колег неймовірною підтримкою. Кандидати часто кажуть на співбесідах, що на попередніх місцях роботи корпоративне інформування зовсім зникло. У нас же навпаки, з початком повномасштабного вторгнення воно лише підсилилося. 

Загалом усі змінилися, ставши ще більш відповідальними, сміливими. Кожен плюсівець пережив свій біль, який можна простежити в поглядах. Проте працівники продовжують викладатися сповна з вірою у нашу велику перемогу. 

Щодо особистих трансформацій, то я подорослішала. Напевно, стала ще більш стриманою, щоб не переносити свої хвилювання на рідних і близьких. У мене батьки знаходяться за кордоном, тому мені не хочеться розповідати їм негативні моменти. Звісно, що вони стежать за усіма новинами, але мені не хочеться робити їм гірше. Змінилося ставлення до оточуючих. Якщо раніше роботу, дім та сім’ю сприймала як належне — зараз розумію, наскільки це все крихке і може зникнути за секунду. Війна навчила цінувати дрібниці та більше часу приділяти рідним, шукаючи світло в найтемніші часи. 

Яким ви уявляєте переможний день? Що зробите першочергово? 

Є два обов’язкові пункти, які я повинна виконати. По-перше, зателефоную одній нашій колезі і скажу, що ми перемогли. Адже я стала для неї першою людиною, яка проінформувала про початок невідворотного, і хочу стати першою людиною, яка повідомить вже радісну новину. Вбачаю у цьому певний символізм. По-друге, зателефоную батькам і скажу, що їх сильно люблю та чекаю вдома. 

Коли ще навчалась в школі, завжди любила малювати географічні карти, зокрема зображати Крим. Я там ніколи не була, тож після перемоги не відмовлюсь від кримського чебурека на березі моря. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Буду переносити цеглинки зруйнованих будинків, сподіваючись, що їх більше ніхто і ніколи не зрушить", — Діна Москалець, інспекторка з кадрів 1+1 media

христина войтович 1+1

Новини по темі