Секрети спецоперацій НКВС по знищенню "Розстріляного відродження": ексклюзивні матеріали "Реальної історії"

Що таке “Розстріляне відродження”

У 20-х роках минулого століття більшовики придушують Українську революцію, а сучасна територія України опиняється у складі СРСР та Польщі. Радянська влада робить Харків столицею УРСР і до міста починає переїжджати тогочасна інтелігенція. Серед них — Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня та чимало інших видатних митців. Тоді ж в Україні та інших республіках запроваджують політику коренізації — відродження культур та мов народів союзу. Це спричинило українізацію культурного простору УРСР. Українські митці, які на той час, як і майже весь світ, були захоплені примарними ідеями комунізму про рівність та свободу всіх людей, активно публікують свої твори, ставлять п’єси та утворюють літературні об’єднання. Найвідоміше з них — ВАПЛІТЕ, очільником якого став Хвильовий. Це піднесення стало першим кроком у ліквідації цілого покоління українських інтелігентів, яке зараз ми називаємо “Розстріляним відродженням”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Чорноморський флот опинився під контролем росії: розповіли у "Реальній історії" з Акімом Галімовим

Чому знищили “Розстріляне відродження”

У 20-х та на початку 30-х відбувалося підняття українських літератури та мистецтва, просякнутих соціалістичними ідеями. Попри це, активним був український національний елемент. Митці прагнули розвитку культури з орієнтацією на Європу, що, природно, не задовільняло радянську владу. У результаті палких дискусій це стало загальним консенсусом у інтелігентних колах та з’явилося відоме гасло “Геть від Москви!”, яке приписують Миколі Хвильовому. 

Уже з кінця 20-х, за кілька років до початку масових розстрілів, за митцями пильно стежать чекісти. Так, у одному з архівів є справа “Войовничого блоку”, у якому докладно описали стеження за поетами Миколою Зеровим та Богданом Давиденко-Антоновичем. Заарештували їх аж у 1935.

Частиною цієї спецоперації був сумнозвісний будинок “Слово” у Харкові. Це було елітне житло з усією потрібною інфраструктурою поряд, яке надали українським митцям. Насправді вся будівля була пронизана “підслушками”, а обслуговували його агенти НКВС під виглядом звичайних робочих.

Однією з цілей радянської влади було завдати контакту міста та села, адже в останньому ще зберігалися старі порядки власництва землі та автентичні традиції. У 1929 селян заганяють у колгоспи, що породжує великий спротив та бунти. У 1932 наслідком цього стає Голодомор. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Акім Галімов у проєкті "Реальна історія" розповів про формування ЗСУ та російський вплив на українську армію за часи незалежності

Арешти української інтелігенції у 1930-х

Творча еліта розуміє: наступними жертвами радянського терору будуть вони. 20 січня 1931 агенти НКВС вперше відкрито арештовують мешканку “Слова” акторку Галину Маневську. У 1932 забирають Івана Багряного, автора “Тигроловів”, а у 1933 — поета Михайла Ялового. Того ж року Микола Хвильовий покінчує життя самогубством, а візити радянської агентури стають регулярними. 

Загалом митцям інкримінували участь у вигаданих диверсійних та терористичних організацій. Так, у протоколі з допиту Валер’яна Підмогильного, автора “Міста”, зазначено, що “Голодомор змусив його задуматися про диверсійну терористичну діяльність”. При цьому ніяких доказів не було, однак для тогочасної радянської системи було достатньо лише зізнання. 

Справи передавали особливим “трійкам”, які складалися з прокурора, партійного секретаря та начальника підрозділу НКВС. Вони завжди визнавали підсудних винними, а вирішували лише міру покарання. Протягом 1933-1934 більшість зі “Слова” були засудженими та відісланими до трудових таборів. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим США та росія погрожували Україні задля відмови від ядерної зброї: відповів Акім Галімов

Знищення “Розстріляного відродження”

У 1937 починається доба великого терору. Радянська влада відкриває вже закриті справи засуджених та інкримінує їм нові звинувачення. Так, режисера Леся Курбаса знову судять за “антирадянську діяльність у таборі”. 5 серпня відбувається наймасовіша чистка суспільства, у тому числі у трудових таборах. Було розстріляно 1825 в’язнів лише у таборі на Соловках, з них — 134 “українських буржуазних націоналістів”: Зерова, Куліша, братів Крушельницьких, Підмогильного, Ялового та інших.

Родинам вбитих не казали про загибель засуджених. Спочатку повідомляли про заборону на листування, а за кілька років присилали свідоцтво про смерть від хвороби. Наприклад, дружина Підмогильного лише у 1941 дізналася про смерть чоловіка від “раку легень”. Загалом за цей період було знищено щонайменше 30 тис. українських інтелігентів.

Дивіться повний випуск "Реальної історії" з Акім Галімов, що виходить на YouTube каналі проєкту.