UA RU

"Через високу загрозу нових ракетних ударів, виходити з підвалу було страшно", — Владислава Грубич, кореспондентка «Сніданку з 1+1»

Сніданок з 1+1

"У ніч з 23 на 24 лютого дуже довго не могла заснути", — зізнається дівчина.

Яким для вас був ранок 24 лютого? Із чого розпочався той день?

У ніч з 23 на 24 лютого я дуже довго не могла заснути. Читала новини, переписувалася з друзями. Десь близько першої ночі побачила в одному з телеграм-каналів відеозвернення Президента Володимира Зеленського. Він сказав щось на кшталт: «Русские солдаты, подумайте, стоит ли вам сюда идти? Здесь живут мирные семьи, дети…». Після цих слів – розхвилювалася. Як адекватна людина, не могла усвідомити, що це дійсно може статися, але водночас відчуття, що от-от щось почнеться — було гострим. Уже кілька місяців наступ витав у повітрі. 

Перші вибухи не чула, оскільки заснула близько 4 ранку, провалилася у сон. Уночі завжди ставлю режим «Не турбувати», щоб нічого не відволікало. Тож батьки одразу  не змогли до мене додзвонитися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«Спортивний фронт»: олімпійський чемпіон Олег Верняєв закликає до довічної дискваліфікації росіян і білорусів, що підтримують війну

Прокинулася від того, що хтось безупинно дзвонить мені у двері. Спочатку стало страшно, адже навіть у мирний час ніколи не відчиняю двері, якщо не чекаю на гостей (а тут ще й 6 ранку). Тоді ж за мить побачила купу пропущених дзвінків. Передзвонила братові, запитую: «Що сталося?», а Ярослав відповідає: «Швидко збирай речі і лети до нас! Київ, уся країна під обстрілом!». І виявилося, що рідні попросили друга нашої сім’ї приїхати мене забрати, і саме він дзвонив у двері. 

За 5 хвилин зібрала всі необхідні речі. Купа подарунків після дня народження лишилися в кутку кімнати. Як і ялинкові іграшки на столі, які ще не встигла сховати в коробки. Оглянула свою улюблену квартиру й подумала, що, можливо, більше ніколи її не побачу. Наостанок, полила квіти… Було дуже боляче. Зробила кілька фото на пам’ять. На вулиці було багато людей з валізами. О  6:40 ранку це було епічно. Сіро, морозно, ранній ранок і люди в паніці. Почала читати новини, була купа повідомлень про вибухи по всій Україні. Не могла повірити, що це все - реальність. 

Відчувала, що в такий момент мушу бути з командою.

Куди ви вирушили того ранку першочергово? 

Поїхала до батьків. Я відчувала, що в такий момент життя краще бути разом. Зазвичай, дорога до них займала близько десяти хвилин автівкою, але того ранку я діставалася приблизно дві години. 

Дорогою, розривалися робочі чати. Пам’ятаю, як мій колега, журналіст Антон Пшеничний ще о 6 ранку  написав щось типу: «Що робимо? Їдемо на роботу?». Після чого, десь за пів години, керівники написали: «Усі журналісти, хто може — приїжджайте на чергування». 

Діставшись, зрештою, до батьків - обійняла. Повідомила, що збираюся їхати на роботу. Я відчувала, що мушу бути з командою, адже, можливо, це саме той - найважливіший момент, заради якого я прийшла в журналістику: бути в складний для країни час на своєму фронті.  

Татові теж того ранку потрібно було їхати на ефір шоу «Твій день», тож, як мінімум, я була б на каналі з рідною людиною. Тато зібрався швидше, чекати не міг, поїхав першим. Тож їхала на роботу сама. Дорогою спостерігала шалені затори, черги із сотень машин на заправки, тисячі людей біля магазинів та банкоматів. Люди виїжджали з Києва. Усе це нагадувало фрагменти з епічних фільмів. Найбільше мене вразило метро: турнікети спущено, оплата за проїзд не проводиться, купа народу з валізами й домашніми тваринами. Усі біжать - хто-куди. Тоді я остаточно усвідомила: відбувається щось дійсно страшне. 

Район офісу (на іншому березі міста) був пустий. Магазини не працювали. Кругом лиш автівки, які мчать на виїзд з міста. На той момент канал 1+1 уже розпочав власний телемарафон зусиллями команд «Сніданку з 1+1» та ТСН. Приблизно о 14:30 Юлія Жмакіна, директорка департаменту ранкового мовлення, зібрала сніданківців на летівку і розповіла орієнтовний план. Ми розраховували, що 25-го лютого, попри все, вийдемо в ефір, але в нетиповому для нас форматі. 

На ранок потрібні були два журналісти, які моніторили б новини в режимі реального часу, писали начитки, передавати редакторам, а ті одразу ж віддавали їх ведучим у прямий ефір. Я планувала приїхати 25 числа зранку. До того ж, на летівці ми вирішили підготувати короткі сюжети про міста, які на той момент уже постраждали від обстрілів. Я разом з двома колегами поділили між собою ці міста.  Мені дісталися Маріуполь, Одеса та Миколаїв. 

Поки готувала сюжети — увесь цей час на мене чекав тато. Хоча він звільнився раніше (приблизно о 15 годині), навідріз відмовлявся їхати додому без мене. Доводилося писати матеріали зі швидкістю світла. У той день оголосили про початок комендантської години о 21:00. І метро зачинялося вже о 20:30. А мені їхати на лівий берег столиці… Вилетіли з каналу о 20:00. У метро купа людей… почали ховатися там як у сховищі. 

Врешті. Сюжети про міста так і не вийшли, до ранку верстка змінилася. А в ніч з 24-го на 25-те лютого уламок ворожої ракети впав у районі Позняків, неподалік від мого будинку. Було гучно. Після цього удару став на стоп увесь громадський транспорт, зокрема й метро. По місту з’явилися сотні блок-постів. Тепер на роботу доїхати було неможливо. Із того моменту, із третьої ночі з 24 на 25 лютого, ми з родиною тиждень жили в підвалі нашого багатоповерхового будинку. Між пилу й труб. Там було дуже холодно, і взагалі не було зв’язку. Разом із нами були сотні людей і тварин.   

Через високу загрозу нових ракетних ударів, виходити з підвалу було страшно.

Якими для вас були ці перші дні та тижні повномасштабної війни в Україні? 

Перші два дні ми прожили безвилазно в підвалі, без сну. Та моментами були настільки виснажені, що піднімалися додому. Ненадовго. Щойно звучали сигнали повітряної тривоги — хапали розкладні стільчики, які придбали для відпочинку на природі, і швидко бігли назад у підвал. А як ви пам’ятаєте, сирени волали майже постійно. У підвалі нуль зв’язку, тож раз на годину ми з братом виходили нагору, аби «зловити» мережу. Почитати, що взагалі відбувається. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖНова послуга в Дії: як оформити документ про освіту

війна

Десь за тиждень ми дуже втомилися від укриття. Вирішили, якщо щось станеться — краще ми будемо вдома, у рідних стінах. Відтоді, два з половиною місяці, ми вчотирьох (я, тато, мама і брат) спали в коридорі. Жодної ночі до середини травня ми не переходили на ліжка, навіть у кімнату лячно було йти. Був страх, що саме в цей момент поряд прилетить ракета, і тебе поранить скло від зламаного вікна (яке виб’є ударна хвиля). Винятком була кухня, їли ми там. Але щойно тривога - ми не нехтували заходами безпеки, ховалися в коридорі за правилами двох стін. 

Над якими сюжетами ви працювали після початку повномасштабної війни?

Там же, у коридорі в мене було і ліжко, і робочий простір. Були сюжети про ситуацію з продовольством, водою, туалетним папером. Знімала на телефон. А начитувала на диктофон телефона в шафі (бо там, завдяки речам — глухий звук). Далі були матеріали, які в моторошний час трішечки могли надихнути. Приміром, про баристу, який однісінький працював у моєму районі. Ми з братом відзняли коротеньку історію про нього, адже факт, що хтось продовжував працювати, дуже надихав. 

Також був класний сюжет про ”Чорнобаївський хліб”. Пекар Андрій Пивовар вигадав оригінальний рецепт: чорнослив - це обгорілі орки, білий льон — іскри від української арти, мелений мускатний горіх — порох. Кількість надрізів на хлібі означала кількість ударів у Чорнобаївці. Знімали під звуки вибухів. 

Робила десятки сюжетів про волонтерів. Окремих спогадів варті зйомки з командою “ЗооПатруля”: перший місяць повномасштабної вони рятували котів і собак із зачинених квартир. Так-так, багато людей покинули своїх чотирилапих закритими вдома. 

Паралельно, я працювала над інформаційними дайджестами про злочини російської армії. Доба ділилася на 5 частин, за кожну відповідав окремий журналіст. Коли наступала моя зміна — протягом чотирьох годин потрібно було оперативно знайти новини, затвердити їх у редактора, відписати, передати режисеру монтажу та опублікувати вже змонтований дайджест на YouTube-каналі. Усе це — налагоджена система дистанційної роботи колег. Ми фіксували найстрашніші злочини путіна і його армії. 

Усе знімалося-писалося під час безкінечних повітряних тривог, ракетних ударів по рідному місту, по країні, а також — під страшні звуки артилерії з-за міста. Ще той екшн! На канал я їздила на розвозці, по три-чотири години. Адже по місту була купа блок-постів, на кожному перевіряли документи. Така ж довга була й дорога додому. Важливо було встигнути доїхати до 19:00. Саме в цей час починалася комендантська година. Дописувала все дистанційно, в коридорі, між двох стін. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЯк жити у майбутньому Україні з деокупованими Сходом та Півднем: порада від психотерапевта Олега Чабана

влада грубич

Сам же офіс було не впізнати. Людей було дуже мало. Після зйомок на лінії вогню журналісти привозили тварин. Собак, котів, черепашок. Більшість із їхніх власників на той момент уже загинули від російських куль. 

Робота дуже рятувала від тотального болю. Усі друзі, рідні, колеги — виїхали хто-куди. А деякі друзі опинилися в окупації росіян, це всього за 15 кілометрів від Києва. Зв’язку з ними не було. Новини про збочені злочини російської армії уже повідомляли в телеграм-каналах. Це і згвалтування, і мародерство, і приниження, і розстріл на місці. Тож було дуууже страшно, чи вони живі. На щастя, усі вижили. Але майже в кожного - хтось загинув із рідних… 

У перші місяці ви публікували у соцмережах свої поїздки з братом Ярославом на Київщину. Що ви тоді знімали? 

Уже з 1.04, щойно наші захисники відкинули російських окупантів з Київщини, разом із військовими та волонтерами я почала їздити по деокупованих місцях. Ми з татом і братом передавали гуманітарну допомогу, а паралельно — документували страшні історії свідків окупації. Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Мощун, Мотижин, Копилів, Ясногородка, Блиставиця, Нова Буда… І десятки інших сіл і містечок, які зґвалтували російські війська. 

влада грубич

Домовитися з кимось про зйомки завчасно не могли, адже там  зв’язку не було. Тож ми просто виходили з волонтерської автівки і одразу лайфом розпитували про життя в окупації. Історії були надзвичайно складні. Але люди були щасливі, що ми до них приїжджали. Ділилися пережитим. І щиро обіймали. Протягом двох місяців  по кілька разів на тиждень ми їздили до цих місць. І привозили десятки щемних та болісних історій. Їх можна побачити в архівах весняного “Сніданку з 1+1” у рубриці “Щоденники війни”. 

До речі, іноді з нашою волонтерською бандою їздив віолончелист Лукас Стасевський. Він фін із українським походженням. В Україні протягом півроку до вторгнення вчився на кінорежисера. Хотів дистанціюватися від віолончелі, почати знімати кіно, водночас — пожити в Україні, місці своїх предків. 

Із початком повномасштабної війни Лукас не поїхав до Фінляндії. Став усіляко волонтерити, проводити збори для військових, зокрема і в Фінляндії. І знову взяв у руки віолончель, цього разу — не в залі, а на руїнах будинку на київському Виноградарі. Відео стало вірусним, тим самим, вдалося зібрати більше коштів для закриття потреб військових.

Відтак, у поїздках з нами Лукас продовжив грати серед руїн. У Бучі на вулиці Вокзальні, де колону ворожої техніки розбили наші військові. У Будинку культури в Ірпені, який теж вщент розтрощений російською армією. У Демидові біля взірваної дамби, де річка Ірпінь розлилася й частково врятувала від наступу. В усіх цих місцях Лукас грав щемні мелодії. Про музиканта ми також зняли сюжет у “Сніданок”.  

влада грубич

Під час цих поїздок народився проєкт “Відлуння руйнації”, де волонтерка Валерія Бондаренко почала збирати історії музикантів на війні, або ж тих, хто надихає музикою військових. Серед таких історій вдалося зустрітися з гуртом Kalush Orchestra в Ірпені. Хлопці просто на центральній площі дали концерт для місцевих, хто пережив окупацію. Теж зняла сюжет! До Євробачення ще був місяць.   

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖУ Туреччині відбулись концерти гурту The HARDKISS у рамках благодійного проєкту Save Childhood

влада грубич

Чимало сюжетів було і про військових. Море! Сьогодні ці люди стали для мене рідними. Пишаюся й надихаюся ними, дуже.  

Для мене це люди-герої: хтось у холодній лікарні понад 40 діб 24/7 рятував життя, хтось — співав на лінії вогню, хтось - випікав хліб в окупації.

Яка історія запам'яталася вам найбільше? 

Складно виокремити. За ці вісім місяців вийшло кілька сотень сюжетів. Лютий-червень - це безкінечний робочий день, із якого не можна було злізти. Це був спосіб жити й триматися в тонусі.

Були історії людей, що пережили окупацію, історії військових, переселенців, багато сюжетів про тварин війни. Але якщо подумати… як уже зазначила, часто пишу історії для рубрики «Щоденники війни». У цих матеріалах ми розповідаємо про людей, які пережили окупацію російських військ. Або ж вибиралися з пекла з лінії фронту.  У душу мені запала історія маріупольських футболісток з ЖФК “Маріупольчанка”, які вирвалися з Маріуполя лише на початку квітня. Шалено круті дівчата! 

влада грубич

А ще, історія травматолога Олександра Крюка з Чернігівської обласної лікарні. Для мене в принципі лікарі - це люди-герої, вони такі круті, безупинно рятують життя. А що вже казати про умови роботи в блокаді… Чернігівська обласна була на лінії фронту, під обстрілами. Вікна повибивало одразу, було супер холодно, оперували без світла. Лікарі там майже не спали, бо людей з пораненнями — і цивільних, і військових — привозили ПОСТІЙНО! У певний момент травматологи навіть прийняли той факт, що загинуть, бо так було легше працювати далі — без рожевих надій. Але вони вижили! І це просто чудово, що мені вдалося з ними познайомитися. Після сюжету Олександр Крюк написав мені: «Владо, ви зробили якесь диво! У нас тут усі сяють від радості, що про нашу роботу почули». 

Заради таких моментів я й працюю. Таких історій десятки! Усі вони надихають, чіпляють за живе. Багато історій, завдяки яким закрили збори, або допомогли родинам ВПО, або тим, кому росіяни знищили все... Історій дуже-дуже багато. 

влада грубич

Хочу зустрітися з усіма своїми рідними й друзями, міцно всіх обіймати, так, щоб до хрусту.

Яким для вас буде день нашої Перемоги? 

Буду в ступорі. Плакатиму. І від щастя, і від пережитого нами горя. Не віритиму. Мабуть, в першу чергу спланую якусь реабілітаційну поїздку з рідними. А потім — із друзями. По Україні! Відпочивати й відбудовувати.  

влада грубич

Не знаю, коли це жахіття закінчиться… У нас складний шлях попереду. Безумовно, ми вже перемогли. Але поки шо: набираємося сил, терпіння, донатимо захисникам і наближаємо перемогу! 

Зіркові новини

Зламав уявлення про класичну бондіану – історія Деніела Крейга
Зламав уявлення про класичну бондіану – історія Деніела Крейга
Віра Кекелія та Роман Дуда чекають первістка
Віра Кекелія та Роман Дуда чекають первістка
Дівчина Леонардо Ді Капріо стала мішенню інтернет-ненависників
Дівчина Леонардо Ді Капріо стала мішенню інтернет-ненависників
Як Софія Ротару відзначила 72-й день народження
Як Софія Ротару відзначила 72-й день народження
Пігулки чи спорт: Меган Маркл помітно схудла після пологів
Пігулки чи спорт: Меган Маркл помітно схудла після пологів
Папараці підловили Деніела Редкліффа на вулицях Нью-Йорка в компанії десятка песиків
Папараці підловили Деніела Редкліффа на вулицях Нью-Йорка в компанії десятка песиків
Ксенія Собчак отримала штраф від поліції через екстравагантне весілля
Ксенія Собчак отримала штраф від поліції через екстравагантне весілля
Ведучі 1+1 приміряли образи зарубіжних зірок в рамках конкурсу "New Fashion Zone"
Ведучі 1+1 приміряли образи зарубіжних зірок в рамках конкурсу "New Fashion Zone"
У батька Бейонсе виявили рак грудей
У батька Бейонсе виявили рак грудей
Зіркові татусі Нік Картер та Ден Рейнольдс поділилися світлинами новонароджених малюків
Зіркові татусі Нік Картер та Ден Рейнольдс поділилися світлинами новонароджених малюків
Хто зі знаменитостей мав або має поганий зір
Хто зі знаменитостей мав або має поганий зір
Японські школярки змусили принца Гаррі зашарітися
Японські школярки змусили принца Гаррі зашарітися
Оззі Осборн розповів, що має хворобу Паркінсона
Оззі Осборн розповів, що має хворобу Паркінсона
Кім Кардаш'ян планує кардинально змінити професію
Кім Кардаш'ян планує кардинально змінити професію
Гурт BTS виступив на престижній музичній церемонії Grammy
Гурт BTS виступив на престижній музичній церемонії Grammy
У солістки гурту Spice Girls Мел Бі можуть забрати восьмирічну донечку
У солістки гурту Spice Girls Мел Бі можуть забрати восьмирічну донечку
Елтон Джон пішов зі сцени прямо посеред концерту
Елтон Джон пішов зі сцени прямо посеред концерту
"Коли ховають молодих" – новий трек від реперки Alyona Alyona розчулив мережу
"Коли ховають молодих" – новий трек від реперки Alyona Alyona розчулив мережу
У Сан-Франциско почали знімати продовження “Матриці”
У Сан-Франциско почали знімати продовження “Матриці”
Правила життя супермоделі Сінді Кроуфорд
Правила життя супермоделі Сінді Кроуфорд
Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю