Врятував понад сотню життів та освідчився коханій під час блокади Маріуполя: історія медбрата Дмитра Гавро у "Щоденниках війни"
Історія 21-річного Дмитра з Маріуполя, який на початку війни вирішив залишитися у місті та врятував поняд сотню життів.
До початку повномасштабної війни Дмитро Гавро працював і навчався в рідному Маріуполі. Він перший в родині, хто вирішив обрати медичну професію. На третьому курсі, у грудні 2021 року, хлопець почав працювати в приймальному відділенні Маріупольської лікарні. А вже 24 лютого 2022 року Дмитро пліч-о-пліч з професійними медиками врятував понад сотню життів. У "Щоденниках війни" Дмитро розповів про свою роботу в умовах війни, як він покидав місто та коли планує одружитися з коханою Валерією.
"Моїм завданням насамперед було оцінити стан тяжкості людини. Чим вона важче, тим ближча до операційного столу. Треба було максимально транспортувати людину, записати у журнал, щоб згодом її можна було знайти. Зеленим ми позначали тих, хто постраждав психологічно, жовтим — тих, хто має садна, які потрібно обробити. І червоним — людей, які потребували оперативного втручання чи втручання лікаря прямо на місці. Також потрібно відзначати тих, хто потенційно вже не живий і тих, кому можна поставити чорну мітку. В нас цього не було. Ми всіх людей вважали за живих" — ділиться Дмитро Гавро.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мама" цілого батальйону: історія волонтерства Інни Яцути з Дубно у "Щоденниках війни"
Наступного дня Дімі вдалося привезти батькам гуманітарну допомогу. А ще — зайти до дівчини і зробити їй пропозицію руки та серця.
"Я зрозумів, що в лікарні можу залишитися надовго. Тоді вже почалися бої біля міста. Я вирішив зробити пропозицію для того, щоб людина була завжди впевнена, що я поряд", — розповідає медбрат.
Допомагав Дмитро рятувати й жінок, які постраждали від бомбардування пологового будинку 9 березня. У лікарні тоді почули вибух, але не знали, де це сталося.
"Буквально через пару годин до нас почали заходити породіллі, які змогли дістатися пішки. Потім нам почали привозити на машинах серйозно травмованих, які ходити вже самі не могли", — розказує він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов шукати хліб і не повернувся: історія Тетяни з Ірпеня про втрату сина та зруйнований будинок у "Щоденниках війни"
Та найскладніше для Діми було рятувати життя дітям:
"Найчастіше реанімацію ми розпочинали дітям, бо вони приходили з найважчими травмами. Я починав серцево-легеневу реанімацію і ніколи не дивився на ступінь ушкодження. Для того, щоб десь у душі навіть не подумати, що комусь можна не допомогти; щоб розуміти, що дитина і будь-яка людина, яка до мене надійшла, їй можна допомогти, вона потенційно жива і з нею буде все добре".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вивів з окупації понад 15 тисяч людей: вражаюча історія вчителя історії з Демидова у «Щоденниках війни»
У середині березня до Маріупольської лікарні зайшли російські військові. Дімі вдалося виїхати з міста разом з батьками, а згодом забрати і наречену Валерію. Розуміння, що треба залишати місто, прийшло, коли ворог прорвав оборону з боку Володарська та на територію лікарні потрапили два російських танки.
"Ці два російських танки стали навколо нашої лікарні і я зрозумів, що моє патріотичне виховання і любов до країни не дозволять працювати з ними і не дозволять, можливо, навіть залишитися живим при їх начальстві. Тому, я вирішив ще вночі бігти відразу з лікарні. Я знайшов місце, де нікого не було, вибіг і біг через односторонню дорогу поряд із житловим масивом, де всі будинки приватні. Я тоді оглядався назад постійно, чи хтось за мною біжить. Один із танків з усією цією “зетівською” свастикою розгорнув вежу у бік сектора. Буквально за мною летіли снаряди та потрапляли до житлових будинків", - пригадує Дмитро.
Зараз Дмитро Гавро проживає з нареченою в Дніпрі, де навчається дистанційно та працює в приймальному відділенні в одній з місцевих лікарень. Більше про історію медбрата з Маріуполя та його мрії дивіться у відео:
Нагадаємо, триває збір відеоматеріалів для стрічки “Довга доба”. Це історія про життя, мрії та плани українців, останній день нашого мирного життя та початок нового етапу, який розпочався 24 лютого під звуки бомб та сирен. Для того, щоб стати співавтором документальної стрічки “Довга доба”, потрібно заповнити анкету та надіслати відеоматеріали, на яких зафіксовані ваші родини у останній мирний та щасливий день перед початком війни. А також відео, які показують вашу сім'ю (разом або окремо) у день початку війни — 24 лютого: перші бомби, ваша перша реакція, ваші записи протягом першого дня, перша ніч, розмови. Дізнатися більше та надіслати свої відеоматеріали можна на сайті dovgadoba.1plus1.ua.
Поділіться з нами найбільш щемливими моментами, які ви пережили протягом цієї війни. Адже жодна людина, яка постраждала від російської агресії, жодна подія або злочин російських окупантів не має бути забутим. Просимо передавати матеріали без будь-якого монтажу. Посилання для передачі матеріалів тут. Розкажемо історію нашої країни разом!
