«Зʼявилося відчуття глибоких сенсів»: ведуча Танців з зірками Іванна Онуфрійчук – про повернення на телебачення, сльози у павільйоні та переживання через розлуку з сином

Українська телеведуча та засновниця фонду IvAlive Іванна Онуфрійчук поділилася своїми емоціями від повернення у Танці з зірками після тривалої перерви у телевізійній карʼєрі. З 2022 року вона була повністю залучена у роботу свого фонду IvAlive, що допомагає українським біженцям у Швейцарії. 

В ексклюзивного інтервʼю для сайту 1plus1 Іванна розповіла про враження від поверення на телебачення, чому для неї це важливо, які сенси закладає у свою роботу, а також розкрила унікальні моменти із закулісся зйомок благодійного ефіру Танців з зірками.

Іванно, вітаємо вас знову у ролі ведучої Танців. Які враження маєте від повернення на українське телебачення та зйомок? Можливо, щось засмутило або ж приємно здивувало?

— Ох, враження… Це повернення дало мені теплі відчуття, такі, як ніби ти заходиш у той простір, який добре знаєш, в якому почуваєшся впевнено і від якого кайфуєш. Усі ці камери, світло, багато задіяних людей, велика відповідальність, яку ти відчуваєш, усвідомлення, скільки від тебе залежить – це вже дуже приємні відчуття для мене. Цього разу я насолоджувалася процесом і особливо пишалася собою, що я знову це все роблю. 

Якщо говорити саме про Танці, відчула також, що незважаючи на час та роки, які минули від останніх зйомок, я не втратила свої навички, форму, а навіть навпаки з роками зʼявилося більше спокою і сформувались внутрішні опори. Можливо, це через те, що зʼявилась більша усвідомленість того, для чого я це роблю, навіщо заходжу у кадр. Зʼявилося відчуття глибоких сенсів у цьому всьому, і згадалось те, що телебачення і його закулісся – це місце, де є живі емоції, справжні історії і тепер – важлива місія. 

Щодо розчарувань навіть не знаю, що б виділити. Більше, мабуть, маленькі невдоволення щодо того, що існують таймінги ефірів, формати та рейтинги. Інколи хочеться більше часу, аби зануритись у певні історії, розкрити глядачам більше того, що може їх торкнути.

Якою була ваша реакція, коли вас запросили знову стати ведучою Танці з зірками?

— Звичайно, я сильно зраділа і була щаслива, адже взагалі складно було повірити, що повернення цього шоу зараз можливе. Я до останнього думала, що це все під питанням, що ще може щось змінитись, що це нереально зробити у цих реаліях, які ми маємо. Але всередині себе я відчувала чітке «так», що я доєднуюсь до цієї історії в будь-якому разі, незалежно як це відбуватиметься, у якому форматі. 

Були і хвилювання, думки про те, як це буде зніматись. Адже раніше ми знімали Танці у форматі прямих ефірів, а цього разу це запис. Та попри це було чітке відчуття, що я готова до цього ще більше, аніж раніше, що я хочу повертатись. А особливо зараз, коли ефір має благодійну місію, жодних сумнівів і бути не могло. 

Як на ваше повернення на українське ТБ відреагував ваш чоловік та рідні?

— Коли я повідомила чоловіку про те, що отримала пропозицію знову стати ведучою ред-руму, він одразу ж сказав, що дуже радий за мене і підтримає мене у будь-якому разі. Попри те, що він сильно хвилюється щоразу, коли я їду в Україну і каже, що тут небезпечно, цього разу він підтримав і сказав обовʼязково їхати. Це була найцінніша реакція для мене, бо я переймалась, що через свої хвилювання за мене, він буде не в захваті від цього. Але ні, реакція чоловіка виявилась дуже зрілою, він дійсно бачить, яке велике для мене це все має значення.

Рідні відреагували доволі спокійно, але з радістю. Для них це не було якось несподіванкою, адже вони знають, що телебачення – це частинка мене, це не якийсь новий етап у моєму житті.

У своєму блозі в Instagram ви ділились, що сукня, яка була на вас в цьому спеціальному ефірі від Frolov, має особливий сенс і була пошита менш, ніж за 3 дні. Розкажіть про це детальніше?

— Так, сукня дійсно особлива і робилася в останній момент. Коли я дізналася про тематику зйомки і почала думати над образом, було багато різних думок. Але в один момент прийшла ідея з білим кольором. Вона мені відгукнулась, адже білий для мене символізує світло, добро, спокій, віру та позитив. Це те, що я транслюю постійно і з чим мене асоціюють. До того ж, головна ідея цього спецвипуску «Рух до життя», а життя – воно ж і є про світло. Світові зараз не вистачає добра, а людям необхідно це, аби не згасала надія всередині. Тож ось такий символізм і сенси я закладала у це вбрання.

Коли я прийшла до Івана Фролова, нам вистачило 30 хвилин, щоб він, як митець, відчув мене і що мені резонує. Ми почали розглядали різні фасони, тканини, кольори – бежевий, золотий, червоний. Але я була невпевнена, що хочу ці кольори. І коли ми заговорили про білий колір та те, з чим його можна поєднати, Іван згадав, що у нього на складі є срібна тканина, яку він давно не використовував. Він приніс її, ми приклали до білого корсету і обоє уявили той самий світлий образ і відчули – це воно. Коли він намалював перший ескіз після цієї зустрічі, я зрозуміла: далі не потрібно нічого пояснювати. 

Сукню пошили за 2 дні, у день зйомки вносились останні коригування і вбрання приїхало до мене за годину до виходу в кадр. У мене не було жодних хвилювань, бо я знала, що цьому дизайнеру можна довіритись і відчувала, наскільки цей образ відображає мене зараз.

За чим у телевізійній карʼєрі ви сумували найбільше?

— За всім цим знімальним процесом, який я обожнюю! Підготовка, репетиції, зйомка, відчуття легкого хвилювання напередодні. Я завжди перед цим прокручую в голові, як все пройде, що я маю казати, але наперед ми ж ніколи не знаємо, як все буде на ділі. Це такі моменти, які проходять і все, їх більше не буде, вони не повторяться. Усе що ти скажеш в ефірі чи навпаки не скажеш – більше не повториться, це єдиний шанс прожити цей момент тут і тепер. Я дуже сумувала за такими живими і насиченими митями.

Також скучила за командою та її енергією. Це так вражаюче, коли десятки людей дихають в одному ритмі і працюють заради одного моменту. Кожен на своєму місці, всі професіонали своєї справи і знають, що від кого залежить – це дуже надихає. Хоча я навіть можу не знати всіх поіменно, адже над такими шоу працює величезна кількість людей. Я люблю спостерігати за їх роботою, включеністю і завжди пишалась та пишаюсь кожним, хто долучається до таких проєктів. 

Чи готувалися ви якось до зйомок? 

— За 3 дні до зйомок я сходила на заняття до викладача, який працює у школі для телеведучих, аби згадати артикуляційні вправи та вичитати сценарій. А потім кожного дня робила вправи вже самостійно. 

Також у моєму випадку було важливо підготувати обличчя до камер та великої кількості косметики. Адже у Швейцарії в мене немає косметологів, яким я б довірила своє обличчя, відповідно, жодних доглядових процедур я там не роблю. Тож першим ділом я зробила зволожувальні маски, масаж обличчя, а також полікувала волосся, аби в кадрі воно виглядало живим та наповненим.

Ну і два дні намагалась не їсти багато та пізно, з надією схуднути (сміється).

Який момент за лаштунками зйомок був найбільш емоційним?

— Найбільш емоційним для мене став не один конкретний момент, а відчуття повернення в простір, де всі хоч давно й не бачилися, але ніби і не розходилися. Коли я побачила знайомі обличчя колег, друзів, членів команди, з якими нас колись об’єднувала улюблена робота, — стало дуже тепло. Просто обійми, погляди і фрази «як ти?» — і в цих словах було набагато більше глибини, ніж зазвичай.

І окремо я б згадала про момент, коли я ледь стримувала сльози. Це була репетиція танцювального номеру підопічних реабілітаційного центру Superhumans, який ставила Олена Шоптенко. Я дивилась на молодих хлопців і дівчат, мужніх чоловіків на протезах і як вони танцюють, а очі були на мокрому місці. Я можу лише уявити, через що пройшли ці люди. Те, що вони зараз танцюють, аби привернути увагу до реабілітації військових та цивільних, постраждалих від війни, викликає величезний захват.

Що відбувалося на бекстейджі, коли камери були вимкнені?

— Бекстейдж – це взагалі окреме життя. Цього разу у павільйоні було дуже холодно, адже він був розібраний і лише за декілька днів до зйомок змонтували все так, як було раніше. Тому багато хто працював в курточках та шапках. А під час самої зйомки, коли всі були вже в образах, і я також у сукні, мене всі запитували, чи не мерзну я. А мені, чесно кажучи, було наскільки тепло, що інколи аж спекотно! Таке я відчувала, мабуть, вперше. 

Учасники поза камерами, звісно, весь час репетирували, розминались. Було багато хвилювання, але водночас і підтримки одне одного, сміху крізь втому, щирих розмов між тими, хто давно не бачився. Всі жартували, фотографувалися, ділилися досвідом – успіхом та болем під час танцювальних підготовок перед ефіром. До речі, я теж записала з учасниками відео з їх враженнями та закулісними моментами підготовки до шоу, можете глянути у мене в блозі відео. 

Не обійшлось і без відключень світла. Хоч павільйон і підключали до надпотужних генераторів, але коли вони перемикались на міське світло і навпаки, потрібен був час, тому невелика частина зборів проходила при лампах та ліхтариках. Щоразу, як світло зникало або зʼявлялось, у павільйоні була дружня гучна реакція на це. 

Чи страшно приїздити в Україну у відрядження, враховуючи обстріли та блекаути?

⁠— Було б нечесно сказати, що ні. Звичайно, що було страшно. Але поруч із страхом було й інше — відчуття внутрішньої необхідності. Коли ти їдеш з розумінням, навіщо ти там і як тобі це потрібно. Ти просто вчишся жити і працювати з цією реальністю. Планувати, бути уважною, не втрачати фокус. Українці вчать цьому весь світ.

Як ви проживаєте розлуку з сином, з ким він залишається і чи не зʼявляється відчуття провини?

— Розлука з сином — це найскладніше. І так, відчуття провини з’являється щоразу  — як у багатьох мам. Але я чітко знаю: мій син у любові й безпеці. Він залишається з близькими людьми – бабусями, тітоньками, прабабусею. Вони всі його обожнюють, він звик до них і відчуває стабільність.

Я багато з ним розмовляю, навіть на відстані. От, до прикладу, під час зйомок, у перерві, я набрала його по відеозвʼязку і показувала, де я працюю, що роблю, що відбувається навколо. Для мене важливо, щоб він ріс із відчуттям, що мама не зникає, а реалізується і робить щось важливе. Я не герой і не ідеальна мама, а жива жінка, яка вчиться балансувати між материнством, покликанням і відповідальністю. І, мабуть, це найчесніше, що я можу дати своїй дитині.

Ви живете у Швейцарії, де створили фонд, що допомагає українським біженцям, рідні теж там. Чому вам важливо бути зараз на українському телебаченні?

— Мабуть, тому що телебачення завжди мало важливе значення для мене. Я завжди прагнула позитивно впливати на людей, змінювати людські життя на краще. А людині, яка хоче впливати, потрібні масштаби. Й от ТБ – це про масштаб, що дає відомість, публічність, які можна використовувати, у хорошому сенсі, в інших сферах моєї діяльності. У Швейцарії в мене є фонд, так. Та я розумію, що для обʼєднання більшої кількості людей, підтримки та розширення моєї благодійності я не можу ігнорувати можливість проявитися на телебаченні. До того ж, не приєднатися до ефіру, що має благодійну місію, я просто не могла.

Є й інші причини, чому я повертаюсь на телебачення. У Швейцарії моє сьогоднішнє життя, сімʼя, другий дім, фонд і щоденна реальність. Я неодноразово думала, що могла б на цьому зупинитись, і це теж було би правильно, це теж був би вибір. Але, телебачення для мене також є важелем впливу. Мені завжди є що сказати, яким досвідом поділитися. З роками життя за кордоном у мене зʼявилося розуміння й інших речей, таких як спокій, системність, важливість поваги до інших людей, цінності життя, себе, свого здоровʼя. Мені важливо і цікаво ділитися цим досвідом з іншими, проживати його зі своїм оточенням, зі своїм глядачем. Так я можу бути корисною для інших людей, можу надихати на позитивні зміни.

І останнє – це те, чому я виходжу в кадр і що це дає мені та іншим людям. Мені цікаво не просто красиво заповнювати ефір та простір, а надавати сенси тому, що відбувається, розкривати глядачам історії інших людей. Я відчуваю в цьому свою користь.

Для мене також важливо те, що залишається поза кадром. Адже на екранах ми бачимо одне, а за кулісами існує інше велике життя. Якщо брати до прикладу саме Танці з зірками, то тут за кадром є той простір, де всі артисти справжні, такі як є. Я люблю за цим спостерігати, пізнавати їх глибше,  аби потім у ред-румі створити той самий простір, в якому вони зможуть залишатись собою та показуватимуть свої емоції.

Звісно, при моїй любові до телебачення, я могла б вийти на міжнародний рівень та спробувати себе на ТБ й у Швейцарії. Але це поки лише у моїх думках і мріях, бо це найважчий сценарій, для розвитку якого у мене поки немає ні часу, ні бажання. А українське телебачення – це простір, сформований з рідної мови, культури та людей. Чесно кажучи, це моя зона комфорту. 

Якщо я можу бути корисною зараз там, де мене знають, відчувають, і розуміють, і де я отримую море задоволення, то чому б це не робити?

Не пропустіть благодійний спецвипуск Танців з зірками на 1+1 Україна вже цієї неділі, 28 грудня о 20:00.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від українського бренду: 12 розкішних образів зіркових учасників Танців з зірками в номері-відкритті благодійного спецвипуску