“Думаю, що цього року навчання я навряд чи пройду”, - дружина Тімура Мірошниченка Інна ексклюзивно для сайту 1+1 розповіла про особливості процесу всиновлення другої дитини
Інна Мірошниченко в інтерв’ю сайту 1+1 розказала, чому подала заявку на всиновлення самостійно та чим відрізнятиметься цей процес вдруге.
Тімур та Інна Мірошниченки у 2023 році всиновили хлопчика Марселя. Пара не приховувала, що збирається знову стати батьками. Напередодні Інна повідомила, що подала документи на всиновлення ще однієї дитини, і цього разу - сама.
Ексклюзивно для сайту 1+1 Інна Мірошниченко розповіла, чому самостійно подавала документи на усиновлення, чи відрізнятиметься чимось процес вдруге та розказала про завершення адаптації у їхнього прийомного сина Марселя.
Ви подали вже другу заявку на всиновлення, і цього разу – особисто. Це чимось спрощує процес чи у чому особливість?
Спрощує тим, що мій чоловік не буде зобов’язаний ходити на навчання. Ми його нещодавно закінчили і не встигли забути. На жаль, ми не можемо його пропустити, нам не дозволяють. Кажуть, що ми маємо все-все-все проходити від самого початку. Це навчання нічим не відрізняється від попереднього. Нічого нового ми слухати не будемо. Будуть всі ті самі лекції, слово в слово. У Тімура реально немає можливості знову на три місяці випасти з робочого графіка, а це і ефіри, і важливі соціальні заходи. Законодавство передбачає варіант, що я робитиму це самостійно. Потім це додасть нам інших кроків після завершення усиновлення, щоб ми удвох стали офіційно батьками, але оскільки я юрист, нам простіше буде в суді завершувати цю процедуру, аніж чекати на школу і потім її проходити.
Тобто, за цей час ніяких навіть мінімальних змін не відбулось?
Навпаки, стало ще складніше, бо більше людей виявили бажання стати всиновлювачами. Черга тепер ще довша. Я орієнтуюсь по своїй сусідці – вона стоїть в черзі з вересня, а я – з жовтня. І вона досі не отримала запрошення на своє навчання. Думаю, що цього року навчання я навряд чи пройду.
Ми ще тоді скаржились, що процедура забюрократизована, так і зараз нічого не змінилось. Через те, що нам не дозволили одразу всиновити двох дітей, хоча ми одразу казали, що готові і хочемо, ми знову маємо витрачати півроку життя. Мені не складно витратити стільки часу, але нагадаю, що всі ці півроку дитина чекає у дитячому будинку, а могла вже жити у нас вдома. Тобто, змін - ніяких. Бюрократія так і панує у цьому процесі.
Які найважчі моменти у процесі адаптації Марселя у вас були? Бо зі сторони здається, ніби він у вас вже все життя.
Ми вже не пам’ятаємо життя без нього, ніби так і було завжди. Нічого складного немає. Ми прожили адаптацію. Вона була дуже важка. Я не буду зараз романтизувати. Це вкрай важкий процес і необхідно мати міцну психіку та нервову систему. Але ми були до цього готові та розуміли, що це. Зараз у Марселя вже завершилась адаптація і він абсолютно звичайна дворічна дитина, в якої є істерики, незгода з графіком і тд, але це все – буденні для нас речі, як для батьків ще двох таких самих маленьких діток. Зараз у нас просто троє маленьких дітей. Якби нас постійно не запитували, ми б напевне і забували, що Марсель не народився у нас в сім’ї.
Коли мене нещодавно запитали, що буде, як Марсель виросте і скаже, що він не хотів бути настільки публічним та розповідати всім про свою історію, я відповіла: «Ви не уявляєте, скільки людей, дивлячись на нього стали всиновлювачами». Коли він зрозуміє, скількох дітей він врятував від того пекла, в якому був він та інші діти, то зрозуміє, що воно того варте. Можливо, йому буде не комфортно перечитувати все це, але воно точно того варте.
Адже для будь-якої дитини найкраще - це жити в родині…
Найкраще, звісно, це лишати дитину в сім’ї. І це теж питання, над яким варто працювати державі. Я знаю, що держава працює над цим напрямком, просто потрібен час, щоб розробити програми й допомагати сім’ям, які перебувають на межі. Але як вже вилучили, то звісно прийомна родина – це завжди краще, ніж дитячий будинок.
Чи думали ви про власний освітній чи юридичний проєкт, де ви змогли б допомагати майбутнім всиновлювачам та тим, хто вже всиновив дітей?
Поки я і так роблю це, просто не настільки офіційно, щоб назвати це якоюсь програмою чи фундацією. Багато хто знає, що ми цей шлях пройшли і багато хто до нас звертається. Я надаю такі послуги безкоштовно: пишу заяви для всиновлювачів, консультую. Будь-який всиновлювач, який до мене звертається, отримує абсолютно ґрунтовну, змістовну консультацію. Якщо потрібно – і правничу допомогу. Я можу написати адвокатський запит, заяву, звернутись до суду. Це все я вже роблю, і роблю безкоштовно. Чи треба цьому надавати якесь офіційне обрамлення? Можливо, але згодом. Люди звертаються, пишуть… Коли це буде офіційно, доведеться набирати цілий штат людей, які будуть допомагати. Поки я одна, і мені цього достатньо.
