"Ми просто розуміли, що наша дитина вже десь є", — Тімур Мірошниченко розповів про увесь шлях всиновлення (ексклюзив)

Ведучий "1+1 Україна" Тімур Мірошниченко в інтерв'ю сайту 1+1 детально розповів про увесь шлях всиновлення, про проблеми на кожному кроці та не зацікавленість "системи" в тому, щоб такі діти жили в сім'ях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тімур Мірошниченко з дружиною Інною поділилися подробицями всиновлення сина Марселя у "Сніданку з 1+1"

Коли з’явились перші думки про всиновлення дитини у вашій родині?

Насправді у нас з дружиною були свої окремі історії ще з юності. У мене — коли з нашою студентською командою КВК їздили постійно до дитячих будинків, розвозили їмподарунки. Тоді кожного разу серце краялося, а після кожної такої поїздки ми поверталися до Києва мовчки в автобусі, кожен зі своїми думками. І в мене вже тоді були думки, що рано чи пізно настане той день, коли я повернусь до дитячого будинку не просто так… 

У дружини була інша історія. Їй тривалий час лікарі казали, що вона не зможе мати власних дітей. Інна була впевнена, що коли настане день і вона буде готова стати мамою, це буде всиновлена дитина. 

Вже коли ми були разом і у нас з’явились свої діти, ми навіть не обговорювали таке бажання, бо це розуміння якось вкорінилось у нас. А в березні 2022 року я добре пам’ятаю відео, де хлопчик один переходив польський кордон в сльозах. Той момент дав розуміння, наскільки зараз діти потребують захисту, сім’ї. Це сильно тригернуло нас та спонукало до дій.

З якими найбільшими труднощами зіштовхнулися при всиновленні?

На кожному кроці є якісь складнощі та перепони. Коли увесь процес позаду, я можу сказати, що станом на зараз держава не зацікавлена у тому, щоб дітей всиновлювали. Держава, замість того, щоб мінімізувати ту кількість дітей, що перебувають у різноманітних закладах, майже нічого не робить для подолання цієї проблеми. Умовно кажучи, якщо в інтернатах, дитбудинках перебуває понад 20 тисяч дітей, з них право на всиновлення має менше тисячі. З цієї тисячі - майже 900 - діти, старші 12-13 років. Це група дітей, шанси на всиновлення у яких майже нульові. Інші діти зазвичай досягають повноліття, так і не отримавши статус. Держава не працює у цьому напрямку. Тому має змінитись законодавча база. В той самий час, у черзі зараз понад півтори тисячі охочих всиновити. Виходить, створюється штучний попит. Але коли ти телефонуєш в усі області, в усі дитячі будинки, то чуєш: “Дітей немає”.

"Вам не потрібно складати жодних іспитів, ви просто ходите, слухаєте та берете участь у процесі".

Розкажіть детальніше про процес підготовки до всиновлення, та чому вам дозволили всиновити саме одну дитину 1-4 років? Як це відбувається?

Усі кандидати у всиновлювачі в обов’язковому порядку мають пройти державні курси. Ти не можеш їх пропускати та маєш бути присутнім особисто. Це 10 занять, які у Києві розтягнуті на 10 тижнів. У нашому випадку, це було 10 п’ятниць з 10 ранку і до 18-ї вечора. Це теж окрема тема для дискусій, тому що ти мусиш один день на тиждень брати відгул на роботі, а це дуже незручно. 

Курси корисні та дуже необхідні. Я б сказав, що такі курси потрібні усім людям, які планують стати батьками. Але їхній формат та негнучкість не відповідають 2023 року. Однак, якщо ви прийняли для себе таке важливе рішення, то якось вже можна призвичаїтись та підлаштуватись. 

Вам не потрібно складати жодних іспитів, ви просто ходите, слухаєте та берете участь у процесі. У вас є тренери, які за вами спостерігають, приїздять додому. Якщо у вас є власні біологічні діти - знайомляться з ними. За результатами цих курсів всі отримують сертифікат: рекомендовано, або не рекомендовано до всиновлення (таке теж може бути). Якщо рекомендовано - зазначають вік та кількість дітей. Ця рекомендація і є ключовим моментом. Ми насправді хотіли всиновити сімейну групу, двох дітей - брата і сестру, брата з братом чи сестру з сестрою. Ми маємо сили на ще двох дітей і постійно про це говорили, наші  діти теж були підготовлені, що буде двоє дітей. Однак, ми отримали рекомендацію від тренерів на всиновлення однієї дитини від 1 року до 4-х. Чому так? Скоріш за все, тренери вирішили, якщо ми всиновимо двох або більше дітей, то це вплине на наших біологічних дітей, їхній психічний та емоційний стан. За словами тренерів, їхній стан має бути в пріоритеті. Всиновлена дитина також, за словами тренерів, має бути молодшою за наймолодшу дитину в сім’ї. Марко 3,5 роки, а таку рекомендацію нам дали, мабуть, тому що в середньому люди витрачають на пошук дитини щонайменше півроку, а як правило, це розтягується на рік-два. Я знаю випадки, коли і 6 років чекали на свою дитину. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тімур Мірошниченко вперше показав усиновленого сина Марселя на діджитал-обкладинці відомого глянцю

Як ви плануєте виховувати Марселя, як готувались?

Насправді в межах курсу вся ця інформація є. Починаючи від того, що відчуває дитина, яку вилучили з сім'ї, яка не має батьківського піклування. Що вона відчуває, коли до неї приїздять всиновлювачі. Що відчуває дитина, яка потрапляє зі звичного, нехай і не найкращого середовища дитячого будинку до сім’ї. 

Безпосередній процес ми розпочали 2 січня, а підготовку до нього - задовго, самостійно. Ми і зі своїми дітьми про це говорили, готували їх.  Коли йшли на перше заняття в школу, казали їм - ви йдете у садочок, а ми йдемо в школу. І вже тоді діти стрибали від радості, думаючи, що ми в той же день приїдемо з братиком або сестричкою. І діти були в шоці, що це так довго відбувається. 

Звісно, курси дають розуміння багатьох процесів, їх осмислення, але дуже важливо самостійно готуватись.  Дружина прочитала тонну літератури різних авторів на цю тему, ми дивились багато документальних фільмів про всиновлення, про те, що нас чекає. Зрозуміло, що не може бути так - сьогодні ви вирішили всиновити дитину, а завтра - вже забираєте додому. Це і має бути тривалий процес. Багато людей "відпадають", оскільки розуміють, що вони не зможуть, не потягнуть. Але зараз процес не стільки тривалий не тому, що так має бути, а тому, що він бюрократизований, та ніхто не зацікавлений у зміні цієї системи.

Як відбулось знайомство ваших дітей з Марселем?

Вони вже його люблять. Вже відбулась і перша сварка — з ким буде спати син. Мія дуже засмутилась, оскільки він не може спати в неї в кімнаті, бо він хлопчик. І тепер донька вимагає, щоб ми якомога швидше й дівчинку всиновили.  

"Ми просто розуміли, що наша дитина вже десь є".

Як ви обирали дитину та зрозуміли, що це саме він?

Враховуючи те, як відбуваються пошуки дитини, то додаткових критеріїв, окрім тих, що були прописані у сертифікаті, у нас не було. Це теж нормально, коли хтось хоче собі блондина, брюнета, з блакитними очима чи з зеленими. Люди мають якісь критерії і для них це важливо. Оскільки вони відповідатимуть за життя дитини. Ми просто розуміли, що наша дитина вже десь є. Просто потрібен був час її знайти. Коли дружина обдзвонила всі районні центри, служби у справах дітей, обласні центри, і всюди нам відповіли, що дітей немає, у нас був розпач, але це і спонукало розширювати методи пошуку. Ще до того, як ми отримали право на всиновлення, дружина вже на пам’ять знала всіх дітей, які є на сайті Мінсоцполітики. Вона обдзвонила всі анкети, і вони були неактивними. Це означає, що у когось вже розпочався процес всиновлення, хтось був евакуйований, а механізм повернення дітей з-за кордону нині досі не працює. У когось відновлюється батьківство. ..

В один чудовий ранок на сайті Мінсоцполітики з’явились кілька анкет. І перша ж анкета виявилась активною, що нам підтвердили по телефону. Це був Житомир. Ми сказали, що готові їхати на знайомство, сіли в машину і поїхали. Дуже багато людей шукають дітей такими ж методами. Не сидять та чекають, коли їм подзвонять та скажуть, що є дитина на усиновлення, а шукають самі. Коли ми вже заповнювали документи в обласній адміністрації для знайомства з дитиною, щонайменше двічі телефонували за цією анкетою. Але ми вже були там. Я дуже вдячний усім службам, оскільки це була друга половина дня п’ятниці. Хтось затримався на роботі, хтось на неї навіть повернувся. І ми побачились з дитиною. 

"У нас така думка була: перша дитина, з якою нам вдасться побачитись, це і буде наша дитина".

Так воно і сталося. Ми постійно приїздили на налагодження контакту, на зустрічі і всередині вже зародилось те саме кохання. Ніби ця дитина народжена, просто не біологічним шляхом, а серцем. І от коли ми вже їздили до нього постійно, а потім потрібно було повертатися, то краялось серце. Бо це твоя дитина, ти вже її любиш. Це важко пояснити, але воно якось так відбувається. 

"Я дуже вдячний усім службам, оскільки це була друга половина дня п’ятниці. Хтось затримався на роботі, хтось на неї навіть повернувся. І ми побачились з дитиною". 

Яким ви бачите життя дітей, які наразі виховуються у дитбудинках, в майбутньому?

У нас дуже багато чого потрібно змінювати. Є надія на зміни, оскільки це одна з умов вступу України до Євросоюзу. Має бути повна реформа цієї системи. В Європі насправді ж не існує взагалі дитячих будинків, як таких. Діти, які з різних причин  втрачають батьків, можуть лише короткий проміжок часу побути або в лікарні, або в тимчасовому шелтері, потім вони потрапляють у сім’ю. Це інша система опікунства, коли дитина не іде в дитячий будинок, а до сім’ї. Є велика кількість родин, які готові не назавжди, а на кілька тижнів, місяців, років прийняти дитину, щоб вона не втрачала своє дитинство, отримувала індивідуальне піклування та любов, як це було у неї в біологічній родині. 

З іншого боку, дуже страшно, що в нашій країні на дітях-сиротах заробляють шалені гроші. Це велика біда. Утримання однієї дитини в дитячому будинку для держави обходиться дуже дорого. Я не знаю конкретних сум, але в результаті дитина банан бачить лише на картинці, а яблуко їсть лише на свята. Ці гроші до дитини не доходять, їх розкрадають. Це біль, це важко і страшно. Це страшна кримінальна структура. Звісно, зміни законодавчої бази дадуть шанс дітям отримати свою родину.

"Просто пам’ятайте, що ваша дитина вже десь є і ви обов’язково її знайдете".

Що ви можете порадити парам, які перебувають на етапі всиновлення та шукають дітей?

Ми від самого початку не планували робити цей процес публічним. Але коли на кожному етапі стикались із тим, що все йде не так, як має бути у сучасному світі у вільній країні, ми не могли мовчати. І мені здається, що до нас з дружиною в цій системі ставляться вже з насторогою. Тому що кожного разу, як ми про щось розповідаємо публічно, туди приїздять журналісти, щоб показати, що ж насправді відбувається. Якщо вони думають, що зараз, коли ми завершимо процес, ми зупинимось, то помиляються. Оскільки всю цю систему потрібно змінювати та в центрі інтересів має бути дитина. 

Хочу побажати вірити. Потрібно одразу розуміти, що на кожному кроці держава, органи та люди, з якими ви будете комунікувати, будуть робити все можливе, щоб ви відмовились від своєї ідеї. Тому це ніби такий природний відбір, коли перевіряють твої наміри. З іншого боку, у багатьох людей просто можуть опуститися руки. Це нестерпно зустрічати такий опір. Але якщо ви маєте у серці любов та розуміння того, що готові зробити хоча б одну дитину щасливою, то ось ця віра, і головне - результат, який ви у своїй голові намалюєте, допоможе. Ви маєте розуміти, що дитина на вас десь вже чекає. Якщо ж ви на певному етапі опустите руки, уявіть, що рано чи пізно ви зустрінетесь з цією дитиною, яка стане вже дорослою людиною, і скажете: “Знаєш, мені сказали, що я 120-та в черзі, і я здався…Тому ти виріс в дитячому будинку”. Просто пам’ятайте, що ваша дитина вже десь є і ви обов’язково її знайдете.