«Поки росія разом з білоруссю не відновлять все, що вони тут зруйнували, я навіть не піднімав би питання щодо допуску тих, хто просто мовчав і жодним чином не проявляв свою позицію», – борець греко-римського стилю, олімпійський чемпіон Жан Беленюк

У спеціальному інтерв’ю для 1+1 Жан Беленюк розповів про відвідини деокупованої Київщини відразу після відходу російських військ, біль від зруйнованих спортивних об’єктів та загиблих на фронті товаришів.

росія – країна-терорист, що незаконно відбирає чужі території, вбиває мирне населення та веде тактику спаленої землі. Покласти ворога на лопатки допоможе консолідація зусиль на всіх фронтах – інформаційному, культурному та спортивному у тому числі. Саме тому група 1+1 media разом з легендою футболу Андрієм Шевченком запустила масштабну комунікаційну кампанію «Спортивний фронт», мета якої – блокування російських і білоруських збірних та команд, бойкот спортсменів-росіян і білорусів, які висловилися «за війну» або не озвучили свою позицію, та всебічна підтримка українського спорту.

Нещодавно амбасадором ініціативи став борець греко-римського стилю, олімпійський чемпіон Жан Беленюк. У спеціальному інтерв’ю для 1+1 Жан розповів про відвідини деокупованої Київщини відразу після відходу російських військ, біль від зруйнованих спортивних об’єктів та загиблих на фронті товаришів. Окрім того, олімпійський чемпіон поділився роздумами про те, що буде з українським спортом після Перемоги та чому свідомі спортсмени не мають права говорити про скрутні часи в спорті. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Наш фінальний удар – це повна ізоляція російського та білоруського спорту у світі», — Ольга Харлан доєдналася до проєкту «Спортивний фронт»

Вас, як народного депутата України, попереджали про можливий початок повномасштабної війни росії проти України. Наперед знаючи про початок невідворотного, що ви відчували? Чи усвідомлювали той факт, що росія спроможна напасти? 

Особисто я в початок повномасштабної війни не вірив. Справді, нам говорили про те, що на кордоні простежується концентрація російських військ, але їх недостатньо для повномасштабного наступу. Навіть недостатньо для того, щоб захопити лише Київ. Угрупування кількості 200 тис. людей було розпорошене всій лінії нашого кордону з російською федерацією. 

Думав, що це залякування та спричинення певного хаосу, аби отримати кращі позиції для якихось переговорів. Проте 24-го зранку зрозумів, що розпочалася повномасштабна війна. 

За яких обставин ви дізнались про початок повномасштабного вторгнення? Що зробили у першу чергу? 

Я живу в центрі Києва, тож почув вибухи. Напередодні нам сказали, що потрібно робити в разі початку повномасштабної війни. Ми, народні депутати, повинні були зібратися під «куполом», проголосувати за ряд відповідних постанов і чекати на наступні вказівки. 

Зателефонував мамі, аби вона приїхала до мене, пішов до Верховної Ради й ми проголосували за впровадження воєнного стану в країні. Згодом повернувся додому, не знаючи, що робити далі. До мене приїхав друг, ми з ним поспілкувалися і він поїхав, а вже інший друг запросив до себе в укриття, адже їм в паркінгу вдалося облаштувати місце для перебування. Ось так розпочалося моє 24-те лютого. 

Ці люди постійно називали нас братами та сестрами, але 24-го лютого пішли нас зі зброєю в руках, здійснивши повномасштабний наступ.

За весь період  спортивної кар’єри вам доводилося перетинатися на татамі разом з росіянами та білорусами. Зокрема, у Ріо (2016 рік) вам довелося стояти на п’єдесталі з Давидом Чакветадзе. Чи писали вам на початку вторгнення росіян та білоруси? 

Зі спортсменами з росії та білорусі у нас не було жодної комунікації. Була комунікація з пересічними росіянами, які писали нісенітниці на кшталт: «Ми вас розчавимо». Instagram відфільтровув ці повідомлення, тож в принципі я їх не особливо бачив. 

Коли ж я почав публікувати відео із закликами підтримати Україну та простимулювати російських спортсменів, аби вони висловили свою точку зору щодо того, що відбувається в нашій країні, було багато негативних коментарів. Нас, український народ, під цими публікаціями називали «нацистами», «фашистами» та зазначали, що «демілітаризують» та «денацифікують» нас. Пишуть навіть і сьогодні, як правило, змінюючи  свою риторику. 

У головах росіян – вітер, тому звертати увагу на них можна хіба для того, аби показати якомусь лікарю. Авжеж, що я був розчарований тим, що жодних слів підтримки від спортсменів-росіян не було. Натомість писали грузини, азербайджанці, європейці із запрошенням до себе. Зазначали, що готові приймати цілі сім’ї. Запитували про те, чим можуть бути корисні. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Спортивний фронт»: олімпійський чемпіон Олег Верняєв закликає до довічної дискваліфікації росіян і білорусів, що підтримують війну

Через що російські та білоруські спортсмени мовчать про війну в Україні, підтримуючи наративи кремлівського режиму? 

Я вже багато розповідав про розчарування року – Романа Власова. Він безпосередньо підтримав повномасштабну війну росії проти України. Він публічно заявляв про це у своїх соціальних мережах. Зазначав, що він підтримує кремлівського диктатора та говорив решту пропагандистської маячні.

Чому вони себе так поводять? Під час проведення Олімпійських ігор в Пекіні була розпочата агресія росії проти Грузії, після Олімпійських ігор в сочі, росія, розпочалася незаконну анексію Криму, і зараз, коли проходили Паралімпійські ігри, розпочалась повномасштабна війна у нашій країні. 

Якщо їхній керманич за ніщо ставить олімпійські принципи, тому чому вони, які активно підтримують путіна, мають зважати на якісь принципи?!

Вважаю, що ті, хто відкрито підтримали війну, взагалі не мають морального права брати участь у міжнародних змаганнях до кінця свого життя. Не уявляю взагалі, як їхні дії поєднуються з Олімпійською хартією. Люди знехтували всім, розпалювали ворожнечу, розповідали, що вбивства українців – це норма. Зазначали, що їхній президент все правильно робить, анексуючи наші території та проводячи там незаконні референдуми під дулами автоматів. Після цього всього вони, як ніби нічого не було, приїжджають на змагання. 

Спорт – це про чесність, про гідність, про принципи. Якщо ці люди через брак мізків дійшли до такого життя – їм краще ізолюватися і змагатися між собою. Авжеж вони не зможуть компенсувати відібрані життя. На превеликий жаль, ми вже їх не повернемо. Але поки росія разом з білоруссю не відновлять все, що вони тут зруйнували, я б навіть не підіймав би питання щодо допуску тих, хто просто мовчав і ніяким чином не проявляв свою позицію.

 

росія зруйнувала велику кількість спортивних об’єктів. Руйнування якого залу/комплексу тощо завдало вас найбільшого болю? Які спогади вас пов’язують з цим об’єктом? 

А ще армія рф вбила понад 120 спортсменів, які входили до штату національних збірних команд. Буквально нещодавно до мене звернулася сестра загиблого бійця, з яким ми понад 11 років займалися греко-римською боротьбою, – морпіх Іван Самовюк. Він загинув, виконуючи бойове завдання. 

Щодо інфраструктури, то спортивний комплекс «Авангард» в Києві, в якому я тренувався, зазнав руйнувань після російського ракетного обстрілу столичної телевежі. Коли на власні очі бачив зал, в якому провів велику кількість часу, тренуючись,  з вибитими шибками, з обгорілими стінами – думав, що це сон. У цьому районі  буквально вчора лежали тіла людей, які згоріли живцем, адже був потужний вибуховий спалах. Мирні люди проходили біля цього комплексу і вони загинули.

Один з вибухів стався біля вашого будинку. На тій вулиці також розміщений спортивний зал, в якому ви розпочинали свою кар’єру. Які емоції переживали після того, як побачили масштаби завданого лиха росіянами? 

У мене є місце, в якому народився та прожив до 25-ти років. Туди впав уламок збитої російської ракети. І там теж повибивало шибки. А є місце, де безпосередньо живе моя мама. Це Білогордка під Києвом. Там є величезна вирва, в яку я залазив сам, аби зрозуміти величину цієї ями. Скоріш за все, що таку вирву утворили російська авіабомба, адже окупанти намагались вибити нашу артилерію. Ця вирва розташована в кілометрі від будинку моєї мами.

Усі свідомі спортсмени, знаючи те, в яких умовах знаходяться наші бійці на передовій та полонені, яких морять голодом, не мають права говорити про скрутні часи в спорті.

Як гадаєте, як повномасштабне вторгнення вплине на розвиток українського спорту?

Спорт продовжує жити та бути в Україні. Ми не зупиняємось, ми йдемо вперед. Так, ми проживаємо складні часи, проте ці часи змушують нас мобілізувати свої зусилля та, попри все, тренуватися та показувати високі результати. 

У нас хочуть відібрати нашу Незалежність, проте ми продовжуємо мужній спротив. Наші захисники та захисниці йдуть у наступ і відвойовують кожен клаптик землі, який росія хотіла відібрати. 

Ми приїхали туди через кілька днів після того, як звідти виїхали російські окупанти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Спортивний фронт”: скелетоніст Владислав Гераскевич закликав спортсменів-міжнародників доєднатися до бойкоту росіян та білорусів

Ви, як волонтер, об’їздили всю деокуповану Київщину та Чернігів. Що чого розпочалась ваша історія на волонтерському фронті?

Це була моя особиста зацікавленість. На сторінці в Андрія Оністрата побачив, що він їздив у Дмитрівку (Бучанський район Київської області), де була лінія розмежування з окупованою територією – Бучі, Гостомелю, Ірпеня. Побачив це, запитав у нього, як він туди потрапив, і чи можна наступного разу відправитися разом. 

Ми приїхали туди через кілька днів після того, як звідти виїхали російські окупанти. Відчував себе гравцем S.T.A.L.K.E.R. Повністю понівечене місто. Крім нас, там не було людей. Траплялися поодинокі випадки, коли люди поважного віку виходили з укриттів. Ми одразу розуміли, що люди, які перебували в окупації, хочуть їсти і їм треба щось привезти. Ми дізнались потреби людей і почали їздити, роздаючи їжу. Брав коментарі людей, які розповідали, що відбувалося під час окупації. У Чернігові було сильно зруйноване передмістя. Всі хати були понівечені та майже зрівняні із землею. 

Буде, що згадати та чию пам’ять вшанувати.

Яким ви уявляєте наш Переможний день? Якою Перемога буде для України? 

Національне свято для кожного українця та українки. Щороку ми будемо збиратися разом із сім’ями, друзями та святкувати. Будемо згадувати часи, як ми сиділи без світла, як підтримували ЗСУ.


 

Більше новин