Сергій Медяник і Юлія Полякова вже 20 років живуть у цивільному шлюбі та виховують двох дітей: 18-річну доньку Дар'ю та 8-річного сина Назара. Сім'я жила у місті Павлограді Дніпропетровської області. У 2016 році Сергій пішов до Нацгвардії, і Юлія пішла слідом за чоловіком, служити у ту саму частину кухарем. Через 4 роки чоловік переїхав до Маріуполя і почав служити у полку "Азов". Ще через півтора року перевіз до себе дружину з дітьми. Сім'я винаймала квартиру біля моря і мріяла про власне житло. Юлія патрулювала місто у складі Нацгвардії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обоє поверталися з полону в "сусідніх" автобусах і не здогадувались: подружжя нацгвардійців знову разом
За день до початку повномасштабної війни вивезли дітей до родичів у Павлоград. Війна роз'єднала подружжя: Сергій залишився на лівому березі, а Юлія на правому. Тоді Сергій вперше пожалкував, що дружина — військова. 2 березня вони втратили зв'язок одне з одним. Жінок військової частини Юлії відправили додому. Вона ховалася у підвалах. 26 березня загорівся будинок:
«Я бігла кілометр у чорному диму, під собою бачила тільки землю. Спустилися ми до моря з ще однією родиною, дійшли до блокпоста. Як виявилось, блокпост так званої "ДНР". Так як я не вмію брехати, сказала, що я військовослужбова».
Юлії пообіцяли день-два перевірити, чи не стріляла вона і не брала участь у бойових діях і казали, що відпустять додому:
«Ну, вони мене обманули».
Так 28 березня Юлію забрали у полон, а Сергій до останнього мужньо обороняв Маріуполь із побратимами. 16 травня Сергій вийшов з Азовсталі:
«Ми не знали на той момент, що це буде полон».
Півтора місяця Сергій провів у СІЗО у полоні, Юлія – три місяці. Сергій зізнається, що після Азовсталі перестав боятися, страх у нього пропав.
Нині подружжя разом, з дітьми. Лікуються та працюють з психологами. Юлія зізнається, що вже починають забуватися ті моменти та відходити на задній план:
«У полоні було морально дуже важко. У камері у Донецькому СІЗО я провела 2 місяці. В камері були одні матраци, подушок не було. Було багато мурашок та тарганів.
Було дуже важко жити за графіком: о 6 ранку був підйом, а о 10-й – відбій. І нам забороняли сідати на ті нари, ми постійно стояли. Перші дні дуже набрякали ноги, було навіть боляче. Кормили нормально, але не виводили на прогулянки зовсім. Медичну допомогу не надавали теж взагалі. Фізичного насилля не застосовували».
Юлія перебувала в одній камері з Юлією Паєвською, більш відомою як Тайра, яка нещодавно була звільнена з полону:
«З Юлією у нас були особливі стосунки, зараз ми з нею спілкуємося, у нас залишились дружні відносини. Юлія займалася йогою, а я відволікалася зачісками: плела дівчаткам колосочки (22 дівчини у камері), так швидше проходило наше перебування у камері».
Сергій розповів, як було у полоні разом із хлопцями з «Азову»:
«Ми люди військові і готові як до фізичного, так і до морального навантаження. Я впевнений у побратимах, які і зараз знаходяться в полоні. Вони дуже стійкі і їх не зламати.
У перші дні ті люди, які мали за нами наглядати, приходили і зі здивуванням нас розглядали: хто ми, які ми. Увага до нас дійсно була особлива.
Фізично до нас не було ніяких тортур. Так, нас водили на допити, але це були бесіди без фізичного рукоприкладства. Хлопці дуже стійкі морально і вони мають витримати!
Мені пощастило вийти одним із перших, але я, як і всі, чекаю на швидке поверхнення наших хлопців, вони герої і про них не треба забувати. Вони потребують реабілітації".
Про звільнення з полону та першу зустріч пара згадує дуже емоційно, проживаючи ту мить ніби заново. У Юлії за увесь час не було жодного зв'язку ні з дітьми, ні з чоловіком. Навіть не давали написати їм повідомлення:
"Як би я не просила, такої можливості не давали".
У Сергія час від часу була можливість писати дітям аж до виходу з Азовсталі, і перше, що він питав: що відомо про маму. Сергій знав лише те, що з дітьми все в порядку.
Юлія поділилася, що допомогло їй протриматись стільки часу у полоні:
"Навіть коли нас примушували співати гімн росії, ми просто відкривали рота, ми не боялися, що нас накажуть. Просто героїчні 22 жінки в камері. Треба вірити, що все буде добре, надіятись, мріяти".
Звичайно, у подружжя дуже сильно змінився світогляд від початку повномасштабної війни та після полону. Юлія зізнається, що тепер зрозуміла, що можна 4 місяці жити без грошей, без телефону, з кусочком маленьким мила, яким можна і голову мити, і митися, і прати. Змінилось ставлення до багатьох людей.
Сергій теж переоцінив багато речей, які здавалися б дивними у наш час:
"Ми три місяці не бачили хліба і нам в полоні дали по шматку хліба. І була така картина: усі просто тримали в руках шматок хліба, відчували його запах і навіть не їли. Ці речі важко уявити".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «14 квітня я востаннє говорила з татом», – донька захисника з «Азовсталі» закликає не забувати про полонених бійців
Історія подружжя військовослужбовців Сергія Медяника і Юлії Полякової що вийшли з російського полону, дивіться сюжет:
Loading...