80 років тому, 18 травня 1944 року, росіяни позбавили Батьківщини майже всіх кримських татар та депортували їх до Узбекистану. Чому у розпал Другої світової червона армія витратила стільки ресурсів на депортацію корінного населення Криму? Які наслідки це має на сучасність? Детальніше про катастрофічну трагедію кримського народу розповів Акім Галімов у “Реальній історії”.
Під час Другої світової війни Крим був активним майданчиком бойових дій. Влітку 1942 його окупували нацисти, а навесні 1944 розпочала “звільняти” червона армія. Під контроль СРСР півострів повернувся 12 травня 1944, а вже за 6 днів почалося “очищення Криму від антирадянських елементів” — загарбницьке виселення кримських татар з їх домівок.
Постанова-інструкція для депортації з’явилася 11 травня, а підготовку радянські спецслужби почали ще коли Крим був під контролем нацистів. Близько 30 тис. Радянських службовців було залучено до депортації. На світанку вони увірвалися в оселі кримців та почали зганяти їх на площі. Про те, щоб взяти із собою хоч якісь речі, мови не йшло. Звідти людей везли на вокзали, вантажили у вагони та відправляли до Узбекистану. Офіційна версія: за колабораціонізм з німецькою армією.
Тоді близько 20 тис. кримських татар були в лавах червоного війська, а на півострові залишалися переважно жінки, діти та літні люди. Чинити опір майже не було змоги, тож кількадесят тисяч корінного населення були позбавлені своїх домівок.
Росіяни часу не втрачали: на спустошених землях вони спалили 25 млн кримськотатарських книг, нищили мечеті та цвинтарі, змінювали назви населених пунктів. У домівки, де ще кілька днів тому жили великі кримські родини, активно почали заселяти росіян. Так, за деякими даними наприкінці 40-х у Криму жила лише одна етнічна кримська татарка.
Перші вагони прибули до Узбекистану лише 1 червня. Очевидно, ці тижні вони їхали без належних умов, та про точну кількість загиблих інформації досі немає. На чужині кримські татари отримали статус “спецпереселенців” — осіб, які не могли самовільно переміщатися. Їм обіцяли організоване розселення, однак нічого такого на практиці не було. Когось відправляли на виробництва та підприємства — там кримські татари могли хоча б розраховувати на бараки. Ті, хто мав працювати у сільському господарстві, загалом залишалися без даху над головою та мусили викопувати собі землянки. Через нелюдські умови в перші роки загинули 50 тис. депортованих.
Існує чимало факторів та версій щодо обґрунтування цього злочину. Вже тоді діяла масштабна пропаганда, що всі кримські татари — вороги, дезертири та колаборанти. Є версія, що кримські партизани щось не поділили з червоною армією. Говорять і про те, що радянська влада хотіла зачистити “свої” прикордонні території від “сумнівних осіб”. До того ж Крим — важливий військовий плацдарм, який забезпечує вихід до Середземного моря та Туреччини. Історики припускають, що у майбутньому СРСР хотіли війну з Туреччиною за Середземне море, а також прагнули повернути Стамбул — колишній центр християнства Константинополь.
За період вигнання в Узбекистані народилося 2 покоління кримських татар. Попри відсутність будь-яких речових пам’яток, старші сумлінно передавали традиції молодшим.
За 3 роки після смерті Сталіна на з’їзді КПРС 1956 року пролунало засудження депортацій. Кримським татарам повернули громадянські права, але звинувачення у зраді не зняли: тепер вони могли жити будь-де, окрім Криму. Корінне населення не складає рук: вони переїжджають ближче, на Херсонщину та Миколаївщину, їздять на півострів туристами та постійно звертаються до влади.
За указом 1967 кримських татар виправдовують та дозволяють жити у Криму відповідно до законодавства про роботу та паспортний режим. Ці умови стали запобіжним методом: кримців не прописували на півострові без роботи, а роботу вони не могли знайти, адже не мали прописки.
Тоді кримські татари їхали у віддалені степи півострова та таємно купляли там житло. Чимало родин знову виселяли, але вони все одно поверталися. На кінець 70-х офіційно прописано було 10 тис. кримських осіб, ще кілька тисяч жили “нелегально”.
Контроль радянської влади посилюється: вони почали масштабну кампанію дискредитації кримських татар в очах українців та росіян, які вже населяли Крим. Попри всі перешкоди, у 1987 на Червоній площі проходить великий мітинг кримських татар, який привертає увагу світу. З кінця 1980-х починається масове повернення кримських татар на Батьківщину.
Більше деталей про депортацію кримських татар дивіться на сайті 1+1 або на YouTube-каналі проєкту "Реальна історія".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: