У Сніданку з 1+1 розповіли, що день «Прости своїх батьків» це не формальне свято і точно не заклик забути все погане, а швидше нагадування про те, що дитячі образи часто не зникають, а переходять з нами у доросле життя і впливають на рішення, поведінку і навіть самооцінку.
З цієї нагоди в студії з’явився відомий український психотерапевт Олег Чабан, який пояснив, чи потрібно пробачати батькам все без винятку і як не нашкодити собі у спробі «відпустити» минуле.
За словами спеціаліста, більшість людей навіть не усвідомлюють, що їхні нинішні проблеми можуть мати коріння у дитинстві. Ці переживання витісняються і маскуються під повсякденні труднощі.
Водночас емоційна пам’ять – одна з найсильніших. Саме тому навіть дрібні, на перший погляд, ситуації можуть залишатися з людиною на роки. Відчуття несправедливості, нерозуміння чи самотності у дитинстві формують глибокі внутрішні реакції, які складно ігнорувати.
І важливо розуміти, що це стосується всіх. Не існує «ідеальних сімей», у яких дитина виростає без жодної травми.
Поширена думка, що потрібно пробачити всіх і одразу стане легше, не працює в реальному житті.
Як пояснює психотерапевт, є речі, які справді залишають глибокий слід на все життя. Йдеться про насильство, приниження, серйозні порушення особистих меж. Такі травми не можна просто «відпустити за один день» і не варто знецінювати їх.
Головне питання не в тому, пробачити чи ні, а в тому, що людина робить із цим досвідом зараз. Усвідомлення, проживання і робота над собою важливіші за формальне «прощаю».
Одна з причин, чому образи залишаються, – вони не проговорені. Людина ніби залишається сам на сам із цим досвідом.
Втім, розмова з батьками не є універсальним рішенням. Вона може як зблизити, так і остаточно зруйнувати стосунки. Все залежить від того, чи готові обидві сторони чути одне одного.
Якщо є бажання з боку батьків розібратися і почути, такі розмови можуть змінити багато. Але якщо очікування полягає в тому, що після однієї щирої бесіди вони кардинально зміняться, це ілюзія.
Дорослі люди рідко змінюють свою поведінку або стиль мислення. Вони можуть вибачитися, але не стати іншими.
Ще одна крайність – пояснювати всі свої проблеми лише дитинством і помилками батьків. За словами психотерапевта, така позиція свідчить про інфантильність. Важливо не застрягати у ролі дитини, яка постійно шукає винних, а брати відповідальність за власне життя.
Дитячий досвід впливає, але не визначає повністю майбутнє, зазначає Чабан.
Батьки часто сприймають такі розмови як звинувачення і захищаються, пояснюючи свої дії любов’ю або «таким вихованням». Ще гірше, коли батьки у позиції захисту починають звинувачувати саму дитину.
У такій ситуації важливо не знецінювати почуття дитини, навіть якщо вони здаються перебільшеними. Те, що для дорослого виглядає дрібницею, для дитини могло стати серйозною травмою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як зупинити панічну атаку за лічені секунди: психолог назвав дієвий прийом