Пішов шукати хліб і не повернувся: історія Тетяни з Ірпеня про втрату сина та зруйнований будинок у "Щоденниках війни"

66-річна Тетяна провела кілька тижнів в окупації в Ірпені, втратила сина та пережила влучення снаряду у її будинок.

У "Щоденниках війни" продовжуємо розповідати про злочини російських військових на території України через розповіді українців. 66-річна Тетяна Ничипорівна кілька тижнів провела в тоді окупованому Ірпені. За цей час вона пережила влучення снарядів у її будинок та втрату сина. Згодом жінка все ж евакуювалася. Зараз Тетяна вже повернулася до рідного дому, який свого часу вона побудувала разом із чоловіком. Тетяна згадує, що вони разом їздили у Німеччину на заробітки, а потім ще багато років в усьому собі відмовляли.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мені до сих пір не віриться, що ось ці руїни – це мій будинок», — історія Дарії Скрипчак з Ірпеня у Щоденниках війни

У перші тижні повномасштабної війни родина Тетяни почала виїжджати з Ірпеня. Спочатку молодша донька, потім — старша. Жінку теж вмовляли покинути місто, але вона залишилася, разом із сином Андрієм:

"Це був мій помічник, а тепер я наче як без рук лишилася".

6 березня Андрій вийшов із дому і не повернувся...

"Андрій каже: "Мама, нема хліба, я піду хліба десь пошукаю". Я його просила і плакала "Не йди, не йди". А потім мені наче серце зупинилось. Наче дихати не давало". 

Про смерть Андрія вже після деокупації Ірпеня дізналися доньки Тетяни. Побачили брата серед інших тіл у закритій групі Телеграм-каналу". Проте тоді, на початку березня, Тетяна вірила, що син живий, чекала на нього і не збиралася евакуйовуватися:

"Знаєте, мене син тримав. Я думала, що він прийде. Всі заспокоювали, що він, мабуть у полоні".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обороняв Ірпінь та готував на польовій кухні: історія військового, який раніше був музикантом та грав у симфонічному оркестрі ("Щоденники війни")

До Тетяни переїхали жити сусіди й гуртом намагалися вижити:

"2 градуса в хаті було тепла. Десь числа з 10 не було їжі ніякої. Гріли чай на сніданок, на обід варили суп чи борщ. Наварювали на 5 днів. І увечері пили чай".

У вечері 13 березня у будинок влучив снаряд. А згодом — ще 5:

"Наче й задрімала, потім відчуття, наче хтось штовхнув. Я піднялась, чую, гуде. Я кажу, давайте у підвал підемо. І тут як бахне. У той кут, де моє ліжко було. Добре, що я піднялась. Іскри пішли і почав горіти дах. Ноги не хотіли йти від переляку. Вийшли у сарай і знову "прилетіло", і вилетіла уся стіна на кухні. Ми сиділи, поки стихло і побігли до сусідів у підвал".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мужність української жінки: 82-річна Галина Пільська під час окупації Гостомеля нишком забрала з рідної хати сімейну цінність – родовід

Після тої пекельної ночі Тетяна виїхала з Ірпеня. Без валізи, речей, але з улюбленим песиком Булею. Переходили разом і через Романівський міст. У Тетяни нога застрягла між дощок:

"Солдат мене витягнув і питав, чого я не просила про допомогу. А я дивлюся, як вони лежачих переносять на руках. А я ще якось шкандибаю".

Зараз Тетяна Ничипорівна повернулась до Ірпеня, живе разом із доньками та спілкується з онуками. Жінка мріє, що колись вони підростуть і відбудують сімейне гніздечко.

Дивіться історію Тетяни у сюжеті:

Loading...

Більше новин