Історія бабусі Наді, що вирішила не виїжджати з Гостомеля, бо не хотіла лишати рідну хату в Щоденнику війни. Разом з чоловіком вони вирішили лишитись, не захотіли покидати будинок, де разом 56 років жили щасливе подружнє життя:
«Мені буде 4 липня 81 рік. Коли ми женилися, то я йому сказала: якщо ти будеш другом, то я піду за тебе».
Жінка розповідає, що за будь-якого спору нагадує чоловікові, що він обіцяв і конфлікту одразу немає. Більше місяця вони переживали справжній армагедон:
«Тут бомблять, а я молюся Богу про захист. І так кожен раз молюся, прошу. У нас увесь дім старенький, трусився. Поколовся по стінці, стелі… Але стоїть все».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Син кілька днів казав мені, що не хоче помирати, "як той чоловік", — історія співробітниці 1+1, що евакуювалась з Бучі
Туди заходили окупанти без стуку, перевертали все гримали, але на щастя, бабусю Надію з чоловіком не чіпали. На пряме питання, чи будуть стріляти їх, їм відповіли, що ні, і щоб ховались у погреби чи підвали, бо будуть… підривати будинки:
«Дома будуть взривати, це ж подумати тільки… За що? Що ми вам зробили? А тепер на нас нападають, вороги ми їм стали…».
Бабуся розповідає, що спілкувалась з окупантами і питала їх, нащо їм усе це, нащо їм така «робота», на що у відповідь отримала: «ну, нічого не поробимо». Зараз бабуся просто радіє, що нарешті може спокійно вийти на рідну вулицю, побалакати з сусідами, волонтерами і військовими. Адже у цьому і є життя.
Дивіться історію бабусі Наді у Щоденнику війни:
Loading...